Рішення № 94345435, 21.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2021 року м. Київ № 826/13282/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

установив:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 №418-17.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про безпідставність донарахування їй земельного податку, так як вона не являється платником земельного податку з фізичних осіб.

Позиція відповідача по суті спору викладена у письмових запереченнях від 05.10.2016 та зводиться до того, що спірне рішення від 30.04.2015 №418-17 є правомірним, адже позивач не звільнена від сплати земельного податку, а згідно наявної у відповідача інформації позивач є власницею нежитлової будівлі загальною площею 847,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та земельних ділянок №72:052:001 та №72:415:036.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18.03.2019 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій не досліджено підстави нарахування позивачу податкового зобов`язання, адже:

- у матеріалах справи відсутні докази набуття позивачем права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ;

- судами не встановлено, на якому саме праві (власності чи користування) належить земля під будівлею позивачу, чи є це право похідним в силу закону, яке не потребує додаткової державної реєстрації, не витребувано дані Державного земельного кадастру щодо підтвердження наявності або відсутності факту реєстрації земельної ділянки у встановленому законом порядку;

- спірним податковим повідомленням-рішенням не визначений звітний податковий період, за який нараховано земельний податок, не додано розрахунок нарахування податку відповідно до пункту 2.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 №1236 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин);

- судами не перевірено правильність розрахунків земельного податку по земельній ділянці з урахуванням даних Державного земельного кадастру та розміру земельної ділянки, за яку позивач повинен платити земельний податок.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2019 справу прийнято до провадження суддею Чудак О.М., ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Також витребувано:

- у позивача: письмові пояснення та відповідні докази щодо набуття права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ;

- у відповідача: письмові пояснення щодо звітного податкового періоду, за який нараховано земельний податок, та розрахунок нарахування такого податку.

Станом на час ухвалення даного судового рішення сторони не виконали вимоги ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2019 витребувано у Головного управління Держгеокадастру у місті Києві витяги з Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок №72:052:001 та №72:415:036.

18.06.2019 до суду надійшов лист Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 11.06.2019 №9-26-0.41-3107/2-19 на виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2019, у якому повідомлено, що інформація про земельні ділянки №72:052: 001 та №72:415:036 в Головного управління Держгеокадастру у місті Києві відсутня, у зв`язку із чим відсутня можливість надати витяги з Державного земельного кадастру щодо вказаних земельних ділянок.

На виконання вимог ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2020, 25.11.2020 відповідачем 14.01.2021 подано додаткові пояснення у справі.

Отже, керуючись нормою частини п`ятої статті 262 КАС України, суд здійснював розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

30.04.2015 Державною податковою інспекцією у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №418-17, яким на згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) визначено суму податкового зобов`язання ОСОБА_1 за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 84 148,01 грн.

Позивач, не погоджуючись із вказаним податковим повідомлення-рішенням, звернулася до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що статтею 206 Земельного кодексу України закріплено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У відповідності до підпункту 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Відповідно до пункту 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом статей 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, врегульовано положеннями статті 377 Цивільного кодексу України.

Отже, у розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від набуття нею статусу суб`єкта господарювання.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 269.2 статті 269 ПК України визначено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Отже, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. При цьому можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

З урахуванням наведеного суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що вона звільняється від сплати земельного податку у зв`язку із використанням належних їй нежитлових приміщень у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр":

державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;

кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування;

публічна кадастрова карта (ПКК) - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

У відповідності до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 15 зазначеного Закону).

За приписами статті 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відтак, обов`язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на контролюючі органи, яким для визначення розміру вказаного податку на підставі даних державного земельного кадастру необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов`язання.

Суд констатує, що у зв`язку із відсутністю у податковому повідомленні-рішенні від 30.04.2015 №418-17 інформації щодо звітного періоду за який проводиться нарахування, відсутністю розрахунку до вказаного податкового повідомлення-рішення, а також невиконання відповідачем, зокрема, вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2019, суд позбавлений можливості достовірно встановити період за який нараховано ОСОБА_1 податкове зобов`язання згідно податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 №418-17 та підстави проведення такого нарахування.

У запереченні на позовну заяву відповідач зазначає, що згідно наявної у ДПС інформації позивач є власницею нежитлової будівлі загальною площею 847,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідно до витягу з даних державного земельного кадастру також власницею земельних ділянок №72:052: 001 та №72:415:036.

Разом з цим, матеріали справи не містять документів на підтвердження перебування у власності позивача нежитлової будівлі загальною площею 847,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та земельних ділянок №72:052:001 та №72:415:036.

Крім того, у матеріалах справи відсутні витяги з даних державного земельного кадастру щодо земельних ділянок №72:052:001 та №72:415:036, а також докази отримання відповідачем відповідної інформації з державного земельного кадастру.

Водночас, дані публічної кадастрової карти не містять відомостей щодо земельних ділянок №72:052:001 та №72:415:036. Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 11.06.2019 №9-26-0.41-3107/2-19 інформація про земельні ділянки №72:052: 001 та №72:415:036 в Головного управління Держгеокадастру у місті Києві відсутня, у зв`язку із чим відсутня можливість надати витяги з Державного земельного кадастру щодо вказаних земельних ділянок.

У свою чергу, позивач заперечує, що вона є власницею земельної ділянки №72:052: 001 та надає докази використання (здачі в оренду) нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , площею 92,4 кв.м. (договір оренди нежитлового приміщення від 23.08.2013 №20/1), 146 кв.м. (договір оренди нежитлового приміщення від 01.05.2014 №18/1), 31,5 кв.м. (договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2015 №7)

Разом з цим, у матеріалах справи відсутні, а сторонами на вимогу суду не надані документи, які б достеменно підтверджували факти перебування у власності позивача вказаного нежитлового приміщення та земельних ділянок.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Враховуючи, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з невідомих джерел, а також без відповідного визначення площі земельної ділянки яка є об`єктом оподаткування, суд переконаний, що проведений відповідачем розрахунок не можна вважати вірним.

У зв`язку із викладеним, суд дійшов висновку про необґрунтованість нарахування ОСОБА_1 податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 84 148,01 грн згідно податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 №418-17.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 58.1 статті 58 ПК України та Порядком надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204 передбачено, що до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Водночас, відповідачем всупереч вказаних норм не надано позивачу до спірного податкового повідомлення-рішення, розрахунку щодо встановлених сум нарахованого земельного податку з фізичних осіб.

Також відповідач не надав такий розрахунок на вимогу суду (ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2019), а тому суд дійшов висновку про відсутність такого розрахунку.

З урахуванням наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 №418-17.

Суд враховує, що позивач не заперечує того, що вона є власницею нежитлової будівлі (нежитлових приміщень у цій будівлі) за адресою: АДРЕСА_1 , а у ході судового розгляду справи встановлено, що позивач зобов`язана сплачувати земельний податок за земельну ділянку під такою будівлею.

Тому, скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 №418-17 у повному обсязі фактично звільнить позивача від обов`язку сплати земельного податку.

Разом з цим, відповідач на вимогу суду не повідомив період за який позивачу нараховано податкове зобов`язання по земельному податку згідно податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 №418-17, а тому суд позбавлений можливості встановити належний розмір податкового зобов`язання позивача за платежем земельний податок з фізичних осіб та вважає за необхідне скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.04.2015 №418-17 у повному обсязі.

Вказаний висновок узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Рисовський проти України» підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Також Європейський суд з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

У рішенні по справі "Щокін проти України" Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв`язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що відповідачем не надано доказів та обґрунтувань правомірності спірного рішення, а доводи позивача та матеріали справи свідчать про протилежне, відповідно наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у матеріалах справи квитанції від 23.08.2016 №17624996 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 841,49 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Солом`янському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 30.04.2015 №418-17.

Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 841,49 грн (вісімсот сорок одна гривня сорок дев`ять копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Головне управління ДПС у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43141267).

Суддя О.М. Чудак