Рішення № 94345432, 21.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2021 року м. Київ № 826/6958/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до1. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, 2. Державної казначейської служби України,треті особи:1. Управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у місті Києві, 2. Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі міста Києвапровизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (надалі - ГУ ДКСУ у м. Києві, відповідач-1), Державної казначейської служби України (далі - Держказначейство, відповідач-2), треті особи: Управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у місті Києві (далі - Управління ДВС ГУЮ у м. Києві, третя особа-1), Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі місті Києва (далі - УПФУ у Дніпровському районі м. Києва, третя особа-2), у якому просила (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09.06.2016):

- визнати протиправною бездіяльність Держказначейства щодо контролю та організації роботи в центральному апараті і територіальних органах в частині ведення єдиного реєстру одержувачів бюджетних коштів, здійснення платежів, пов`язаних з виконанням гарантійних зобов`язань держави щодо безспірного списання коштів на підставі рішення суду відповідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 за № 4901-VI та Порядку, який затверджений постановою від 03.08.2011 № 845 і від 03.09.2014 за № 440, зокрема що стосується невиконання постанови Дніпровського районного суду м. Києва за №2-а-1971/1-09 від 15.09.2009;

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДКСУ у м. Києві, що полягають у порушенні строків та у тривалому невиконанні постанови Дніпровського районного суду м. Києва за №2-а-1971/1-09 від 15.09.2009;

- зобов`язати ГУ ДКСУ у м. Києві протягом місяця провести необхідні дії з виконання постанови Дніпровського районного суду м. Києва за № 2-а-1971/1-09 від 15.09.2009 шляхом стягнення на користь у якості заборгованої соціальної надбавки в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» грошові кошти в сумі 1 325,77 грн урахуванням 3% річних за час прострочення виплати;

- стягнути з ГУ ДКСУ у м. Києві моральну шкоду у розмірі 1 (однієї) грн.

В обґрунтування заявленої вимоги позивач вказувала, що грошові кошти на виконання судового рішення їй не виплачені, що є грубим порушенням права позивача й положень законодавства. Невиконання судового рішення щодо виплати грошових коштів у якості державних гарантій є, на переконання позивача, не що інше як протиправна бездіяльність суб`єктів владних повноважень. Наведені обставини спричинили необхідність звернення позивача до суду із цим позовом для відновлення її прав.

Заперечуючи проти заявлених вимог ГУ ДКСУ у м. Києві відповідач-1 зазначає, що на звернення позивача від 22.03.2016 ГУ ДКСУ у м. Києві у листі від 18.04.2016 № 5-08/720-4630 повідомило заявника, що цим органом отримано від Управління ДВС ГУЮ у м. Києві пакет документів згідно акта № 9 приймання-передавання за ІІІ квартал 2015 року а саме, виконавчий лист № 2-а-1971-1/09 від 15.09.2009 Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення коштів в сумі 1 325,77 грн на користь ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 33 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-6 від 05.06.2012, Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 ГУ ДКСУ у м. Києві вищезазначений виконавчий лист, прийнято на облік для виконання за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 «забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою». В подальшому інформацію щодо вищезазначеного акта № 9 приймання-передавання за III квартал 2015 року було внесено до «Прикладної програми забезпечення «Про формування інформації про виконання судових рішень». Наведені обставин, за твердженням відповідача-1, вказують на відсутність правових підстав для твердження про допущення ГУ ДКСУ у м. Києві протиправної бездіяльності у спірних правовідносинах.

Держказначейство заперечуючи проти задоволення позову зазначає про відсутність підстав вважати, що відповідачем допускалася протиправна бездіяльність щодо невиконання рішення суду, а навпаки, ним вживалися активні дії з вирішення цього питання, проте, з огляду на обставини, які від нього не залежали, виконати рішення у встановлений строк не було об`єктивної можливості. При цьому, виконання рішення поза чергою є неможливим, оскільки це призведе до перевищення повноважень працівників Казначейства та порушення принципу рівності стягувачів перед законом, адже будуть порушені права осіб, які подали виконавчі листи до Казначейства раніше, ніж позивач. Також, законодавством України не передбачено будь-яких виключень, які можуть вплинути на зміну черговості при виконанні виконавчих документів у таких категоріях справ.

Ухвалою суду від 20.05.2016 позовна заява залишена без руху і встановлено позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків.

На виконання вимог суду позивачем подана уточнена позовна заява, у зв`язку з отриманням якої судом 13.07.2016 постановлена ухвала про відкриття провадження у справі і призначення її до розгляду колегією у складі трьох суддів.

Однак, на підставі розпорядження про повторний автоматизований розподіл справи від 10.10.2017 №6456 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи № 826/6958/16 та вказану справу 20.10.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2017 прийнято до провадження адміністративну справу № 826/6958/16, зобов`язано учасників процесу подати до канцелярії суду всі наявні документи та пояснення, які, на їх думку, мають значення для розгляду даної справи, крім тих, що вже наявні в матеріалах справи, а також призначено дату проведення попереднього засідання.

Разом з тим, 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом викладення його у новій редакції.

Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У підготовчому засіданні 23.05.2018, проведеному за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в оновленій редакції, судом постановлена ухвала про здійснення розгляду справи у відсутність позивача з огляду на наявність в матеріалах справи відповідного клопотання.

При вирішенні питання щодо складу суду, яким має розглядатись ця адміністративна справа по суті, судом враховано таке.

Згідно частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як встановлено статтею 32 Кодексу адміністративного судочинства України, усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Відповідно до статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

Відповідно до частини другої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється відповідна ухвала.

Статтею 35 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (стаття 242).

Враховуючи, що згідно ухвали суду від 04.12.2017 відбулася зміна складу суду, що має наслідком розгляд справи спочатку, відсутність визначення складу колегії суддів, а також з метою дотримання статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про розгляд справи одноособово, про що складено відповідний протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2018.

Оскільки представник Держказначейства у судове засідання не з`явився і заявлені клопотання про залучення до участі у справі Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України не підтримав і належного обґрунтування доцільності такої процесуальної дії не навів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання.

Також 23.05.2018 судом постановлена ухвала про закінчення підготовчого провадження і призначено справу до судового розгляду.

У зв`язку з неявкою учасників справи у судові засідання, здійснення фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалось.

На підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України судом продовжено розгляд справи у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

На виконання постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 15.09.2009 у справі № 2-а197-1/09 виданий виконавчий лист про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , як дитині війни, щомісячну державну соціальну надбавку в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 05.08.2008 по 31.12.2008 та з 01.01.2009 по 15.09.2009 з урахуванням проведених виплат.

Оскільки станом на час звернення позивача до суду із цим позовом не було виконано, позивач оскаржила бездіяльність відповідачів у відповідному позові.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача (ів), оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, судом при вирішенні спору по суті враховується таке.

Відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.

Згідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексу адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Таким чином, оскаржувані у цьому провадженні дії чи бездіяльність відповідачів вчинених або допущених у зв`язку із виконанням судового рішення могло б бути оскаржене відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 1291 Конституції України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а.

На момент звернення позивача до суду із цим позовом усталена судова практика вирішення подібних спорів вказувала на необхідність вирішення питання щодо оцінки дій відповідачів - суб`єктів владних повноважень у зв`язку з покладеними на них повноваженнями у спірних правовідносинах.

Так, особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені приписами статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», частиною першою якої визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

На виконання вказаних положень постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (надалі - Порядок № 845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (пункт 3 Порядку № 845).

У той же час, пунктом 3 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440 (надалі - Порядок № 440), визначено, що рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом (пункт 13 Порядку № 440).

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік (пункт 19 Порядку № 440).

Згідно наявних у матеріалах справи доказів, ГУ ДКСУ у м. Києві отримано від Управління ДВС ГУЮ у м. Києві пакет документів згідно акта № 9 приймання-передавання за ІІІ квартал 2015 року а саме, виконавчий лист № 2-а-1971-1/09 від 15.09.2009 Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення коштів в сумі 1 325,77 грн на користь ОСОБА_1 . Вищезазначений виконавчий лист, ГУ ДКСУ у м. Києві прийнято на облік для виконання за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 «забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою». В подальшому інформацію щодо вищезазначеного акта № 9 приймання-передавання за III квартал 2015 року було внесено до «Прикладної програми забезпечення «Про формування інформації про виконання судових рішень».

Наведене свідчить про не доведення позивачем факту допущення відповідачем бездіяльності у спірних правовідносинах, оскільки відповідно до теорії права, бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної особи чи прав та інтересів юридичної особи, або нездійснення суб`єктом владних повноважень дій, які випливають із його повноважень на виконання вимог чинного законодавства та впливають на права, свободи, інтереси фізичної особи чи права та інтереси юридичної особи.

У той же час, Міністерство фінансів України є головним розпорядником коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504040; відповідає за складання проекту Закону про Державний бюджет України; забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина друга статті 32 Бюджетного кодексу України).

Так, у силу пункту 49 Порядку № 845, у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

На виконання вказаного положення, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Держказначейство неодноразово зверталась до Міністерства фінансів України.

За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду.

Спірні правовідносини між сторонами, як вже наголошувалось у цьому рішенні, вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

До того ж, судом наголошується, що згідно наданої представником ГУ ДКСУ у м. Києві під час розгляду справи копії платіжного доручення № 296641 від 18.07.2018 рішення Дніпровського районного суду м. Києва за № 2-а-1971/1-09 від 15.09.2009 виконано у повному обсязі.

З огляду на викладене в сукупності суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 3, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII.

Суддя Н.А. Добрівська