Рішення № 94332955, 22.01.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/20778/19

Провадження № 2/755/295/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 36 707,64 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» 3% річних у розмірі 2 445,10 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» інфляційні втрати у розмірі 10 046,71 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 921,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» доповнено п. 5, яким визначено, що виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. 05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «АК «Київводоканал», що перейменоване на ПрАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем). Повідомленням визначено, що фізична особа, що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору. Повідомленням визначено, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг. Таким чином, ОСОБА_1 отримує послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору, оскільки після розміщення повідомлення та Договору у вищевказаній газеті, на адресу позивача, жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та Договору від відповідача не надходило. Відповідно до Договору позивач зобов`язується надавати відповідачу відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води, а відповідач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Відповідно до Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. За цим договором застосовується щомісячна система оплати послуг. Платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Однак відповідач, в порушення умов Договору та вимог, що передбачені нормативними актами, зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих в період з 01.07.2014 по 31.10.2019 послуг з водопостачання та водовідведення не виконав належним чином, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 36 707,64 грн. Так, в зв`язку з простроченням щодо оплати спожитих житлово-комунальних послуг відповідач зобов`язана сплатити на користь позивача 3% річних у розмірі 2 445,10 грн та інфляційні втрати у розмірі 10 046,71 грн. Заборгованість за спожиті комунальні послуги відповідачем не оплачена.

27 грудня 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Копію вказаної ухвали з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем було отримано 13 січня 2020 року, позивач ухвалу про відкриття провадження у справі отримав 17 січня 2020 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень ПАТ «Укрпошта».

16 січня 2020 року до Дніпровського районного суду м. Києва від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, в якій просить суд: перейти в розгляді цивільної справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги з розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року заяву відповідача ОСОБА_1 про заперечення проти розгляду справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги у порядку спрощеного позовного провадження, залишено без задоволення.

24 січня 2020 року до Дніпровського районного суду м. Києва від відповідача ОСОБА_1 надійшли: відзив на позовну заяву, клопотання про застосування строків позовної давності та заява про розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. У своєму відзиві відповідач просить відмовити у задоволені позову та застосувати до позовних вимог позовну давність. Вважає, що посилання позивача на публікацію у газеті «Хрещатик» повідомлення про публічний договір (оферту) не відповідає чинному законодавству, відтак за матеріалами позову не є підтвердженим, що позивач є виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення в будинку по АДРЕСА_3 . Оскільки відповідне оголошення було розміщене у газеті 05.08.2014 р., то у будь-якому випадку позивач не мав правових підстав нараховувати заборгованість з 01.07.2014 р. - до виникнення відповідних правовідносин. Розрахунок заборгованості у період з 01.07.2014 р по 31.01.2019 р. за послуги з водопостачання та водовідведення проведений за особовим рахунком № НОМЕР_1 , однак із такого документу не вбачається, що розрахунок проведений саме відносно відповідача. До позову не додано належних документів, які б давали змогу правильно визначити розмір заборгованості з врахуванням інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості. Позивачем нараховано заборгованість за період з 01.07.2014 р по 31.01.2019 р. поза межами трирічного строку, передбаченого ст. 256 ЦК України.

Відповідно до клопотання про застосування строків позовної давності, загальний період заборгованості, з 01.07.2014 р по 31.01.2019 р., складає 5 років та 3 місяці. Оскільки заборгованість складається з щомісячних платежів, то при відсутності платежу на 20-те число кожного наступного місяця, для кожного з щомісячних платежів з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у зв`язку з чим починає дія трирічного строку права звернення до суду з вимогою про захист своїх інтересів. Враховуючи, що заборгованість складається з щомісячних платежів, для кожного з них починається перебіг строку позовної давності у зазначений строк у наступному місяці. Отже, строк позовної давності сплинув для платежів з липня 2014 року по листопад 2016 року включно.

Ухвалою суду від 29 січня 2020 року відповідачу було відмовлено у задоволенні заяви про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

10 лютого 2020 року до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив, у якій відхиляє наведені відповідачем у відзиві заперечення. Вважає, що оскільки відповідач не надсилав на адресу позивачу відмову від отримання послуг, то таким чином він погодився та приєднався до умов публічного договору. Відсутність оформленого між сторонами письмового договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати таких послуг. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , а посилання на фактичне проживання за іншою адресою не звільняє його від обов`язку утримувати власне майно та нести витрати по спожитих комунальних послугах. З липня 2014 року по жовтень 2019 року відповідач не мав квартирних засобів обліку, а тому облік спожитих відповідачем послуг відповідно до умов Договору відповідач сплачує згідно з показаннями будинкових засобів обліку. Раніше відповідач не звертався до позивача щодо несплати вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності. Клопотання про застосування строків позовної давності вважає безпідставним.

У своєму запереченні на відповідь на відзив, що надійшло до суду 12 лютого 2020 року від відповідача, останній зазначає про те, що ним відхиляється відповідь на відзив з тих підстав, що із наведених цитат законодавства так і незрозуміло відповідачу, якими доказами оперує позивач на підтвердження своїх позовних вимог щодо надання ОСОБА_1 послуг з водопостачання та водовідведення, окрім табуляграми, яка узгоджена лише ним самим, та не дає можливості достовірно перевірити правильність розрахунків ймовірної, на його думку, заборгованості за період з 01.07.2014 - 31.10.2019 р.р., а не є підтвердженням надання відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення за адресою, за якою відповідач не проживає та не зареєстрований з березня 2015 року.

Таким чином, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставою для виникнення зобов`язань є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 4 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання Публічним акціонерним товариствам «Акціонерна компанія «Київводоканал», що перейменоване на приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).

Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору. Вказано, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал», для оформлення припинення надання цих послуг.

Предметом розгляду у цій справі є стягнення позивачем заборгованості з відповідача, як споживача послуг, за надані житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_3 , які полягають у водопостачанні та водовідведенні за період з 01.07.2014 р. по 31.10.2019 р., з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

Із матеріалів справи убачається, що відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_3 .

Право власності на вказану частину нерухомого майна було зареєстроване за ОСОБА_1 16.06.2016 р., що підтверджується Інформаційною довідкою № 181050542 від 16.09.2019 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо суб`єкта.

При цьому, з 17 березня 2015 року по даний час ОСОБА_1 зареєстрований за адресою проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 11501332 від 23.01.2020 р. про реєстрацію місця проживання особи.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.

За приписами ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Убачається, що право власності на частину квартири АДРЕСА_3 , де позивач, з використанням внутрішньобудинкових мереж, надає послуги з водопостачання та водовідведення, відповідач набув з 16 червня 2016 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтями 12 та 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів. Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний: оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

При цьому, згідно з ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

З огляду на вищевикладене, споживачем житлово-комунальних послуг є особа, яка фактично користується або має намір користуватися цими послугами, а обов`язок сплачувати кошти за житлово-комунальні послуги виникає у споживача з моменту користування цими послугами.

Оскільки надання послуг передбачає їх відповідне споживання споживачем, а судом за наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що ОСОБА_1 з 17 березня 2015 року по 31 жовтня 2019 року не був зареєстрований за адресою проживання у квартирі АДРЕСА_3 та у ній не проживав, що позивачем належними доказами спростовано не було, у зв`язку з чим доведеним слід вважати той факт, що ОСОБА_1 по суті не користувався послугами з водопостачання і водовідведення, а отже не являвся споживачем таких житлово-комунальних послуг у вказаний період. Вказане у сукупності свідчить про відсутність у відповідача обов`язку сплати за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_3 , у період з 17 березня 2015 року по 31 жовтня 2019 року. При цьому, суд вважає, що в даному випадку не можливо застосувати норми ст. 322 Цивільного кодексу України, за якими власник зобов`язаний утримувати майно, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги з водопостачання і водовідведення, за своєю правовою природою не є утриманням майна. Послуги з водопостачання і водовідведення отримують виключно споживачі таких послуг на яких і покладається обов`язок по їх сплаті.

Крім того, відповідач просить застосувати до позовних вимог наслідки пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

ЄСПЛ, практика якого є обов`язковою для застосування національними судами, зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос" проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia2, заява N 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства2 від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви N 22083/93 і N 22095/93, § 51)).

Згідно з ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст.261 Цивільного кодексу України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 Цивільного кодексу України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення 21 грудня 2019 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем заборгованість за оплату послуг з водопостачання та водовідведення в сумі 36 707,64 грн утворилась в період з 01 липня 2014 року по 31 жовтня 2019 року та протягом вказаного періоду вона не змінювалась, будь яких проплат відповідачем не здійснювалось.

З наданого розрахунку інфляційних втрат та 3% річних убачається, що позивачем нараховувалась дана сума за борг, який виник у відповідача станом на липень 2014 року, позивач звернувся до суду з даними вимогами у грудні 2019 року.

При цьому, як було встановлено судом, у період з 17 березня 2015 року по 31 жовтня 2019 року відповідач не був споживачем таких житлово-комунальних послуг та не мав і не має обов`язку по їх сплаті.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у частині вимог за період з 01 липня 2014 року по 11 листопада 2016 року, позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності. Позивач не надав суду доказів поважності причин пропуску строку позовної давності та не просить такий поновити.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на відсутність у відповідача обов`язку по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення за період з 17 березня 2015 року по 31 жовтня 2019 року, а також, у зв`язку з тим, що позивачем пропущено строк позовної давності до вимог за період з 01 липня 2014 року по 11 листопада 2016 року.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 257, 267, 319, 322 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ: 03327664, 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Суддя: