Рішення № 94330733, 14.01.2021, Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №403/240/20 провадження № 2/403/16/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2021 року смт.Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Атаманової С.Ю.,

при секретарі судового засідання Дорошенко В.В.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Устинівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , будучи фізичною особою-підприємцем, який здійснює підприємницьку діяльність шляхом роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення з останньої на його користь грошових коштів в сумі 108001,11 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої йому внаслідок недостачі товарно-матеріальних цінностей, переданих відповідачу, як продавцю, що була виявлена за результатами проведеної інвентаризації товарів. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що згідно наказу позивача №2 від 27.02.2017 року відповідач по справі ОСОБА_2 з 01.03.2017 року була прийнята на роботу продавцем в магазин с.Ганно-Леонтовичеве з укладенням з нею в цей же день договору про повну матеріальну відповідальність працівника. В подальшому на підставі наказу позивача №34 від 26.03.2020 року, за участі відповідача, була проведена інвентаризація товарів за період її роботи продавцем з 05.02.2019 року по 27.03.2020 року, в ході якої виявлено нестачу переданих відповідачу під звіт товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 179678,71 грн.. Наказом №36 від 30.03.2020 року відповідача було звільнено з посади продавця за згодою сторін, після чого останньою на погашення виявленої нестачі позивачу були сплачені грошові кошти в сумі 71677,60 грн., а решта - в сумі 108001,11 грн. залишились нею не відшкодовані. За вказаних обставин, посилаючись на положення ст.ст.130, 134 КЗпП України, позивач прохав стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 108001,11 грн..

Після уточнення позовних вимог відповідно до положень п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України, враховуючи часткову сплату відповідачем грошових коштів в сумі 6880,00 грн., прохав суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 101121,11 грн. (а.с.87-88).

В судовому засіданні по розгляду справи по суті позивач ОСОБА_1 ідтримав позовні вимоги в повному обсязі та прохав суд їх задоволити. Додатково пояснив, що в магазині, де працювала відповідач ОСОБА_2 , були створені належні умови для збереження товарів та грошових коштів, зокрема, наявні металеві грати на вікнах та металеві двері на вході до магазину. Крім того, ключі від магазину були в розпорядженні виключно відповідача та за весь період її роботи продавцем вона ніколи не повідомляла його про виявлення нею проникнення до магазину сторонніх осіб та викрадення товарів.

В судове засідання по розгляду справи по суті відповідач по справі ОСОБА_2 не з’явилась. Про місце, день і час розгляду справи повідомлялась належним чином у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України (а.с.126). Згідно письмової заяви, поданої до суду до початку розгляду справи по суті, прохала суд розглянути справу та винести рішення без її участі. Зменшені позивачем вимоги визнає в повному обсязі, відзиву на позовну заяву подавати не буде (а.с.102). Інших заяв та клопотань, поданих в порядку ст.ст.43, 84, 183 ЦПК України, від відповідача по справі на дату проведення судового засідання не надходило.

З огляду на неявку в судове засідання відповідача, суд, відповідно до положень ч.1 ст.223 ЦПК України, приходить до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні без її участі.

Заслухавши пояснення позивача, безпосередньо дослідивши показання свідка та письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Судом по справі встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, який здійснює роздрібну торгівлю в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с.7).

27.02.2017 року позивачем ОСОБА_1 на підставі поданої відповідачем ОСОБА_2 заяви був виданий наказ №2 про прийняття останньої на основне місце роботи продавцем магазину с.Ганно-Леонтовичеве з 01.03.2017 року та встановленням розміру посадового окладу 2200,00 грн. (а.с.10, 11).

В цей же день позивачем було повідомлено Устинівське відділення Новоукраїнської об’єднаної ДПІ Головного управління ДФС у Кіровоградській області про прийняття відповідача на роботу як працівника (а.с.12).

01.03.2017 року між позивачем по справі ОСОБА_1 , як роботодавцем, та відповідачем ОСОБА_2 , як працівником, було укладено договір про повну матеріальну відповідальність працівника за передані йому підзвітні цінності, згідно якого відповідач прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за всі передані їй роботодавцем під звіт товарно-матеріальні цінності та грошові засоби за інвентаризаційними описами на день підписання цього договору та за всі ті, що будуть надходити їй під звіт протягом терміну дії договору (а.с.13).

Обставина ознайомлення з умовами вказаного договору та його підписання відповідачем по справі ОСОБА_2 під час судового провадження належними та допустимими доказами спростована не була.

За змістом пунктів 3, 5 вказаного договору у випадку виявлення недостачі переданих працівнику під звіт товарно-матеріальних цінностей або грошових засобів більше встановлених норм, зниження якості або псування з його вини товарів, він зобов’язується відшкодувати недостачу грошових засобів та вартість відсутніх або зіпсованих з його вини товарів/матеріалів. Вартість недостачі товарів стягується за цінами, що склалися на день виявлення недостачі або псування цінностей. Списання з під звіту працівника вартості псування, пошкодження та інших втрат товарів/матеріалів, що мали місце у роботодавця, можливе лише за умови, що ці втрати сталися не з вини працівника і тільки якщо вони оформлені актом в установленому порядку і в установлений термін.

Згідно пункту 7 договору він діє протягом всього часу роботи працівника на посаді.

01.03.2017 року відповідачем також була надана підписка (додаток №1 до договору про повну матеріальну відповідальність), згідно якої вона підтвердила факт свого ознайомлення з правилами роботи та зобов’язувалась в повному обсязі виконувати всі встановлені правила щодо прийому, збереження та видачі товарно-матеріальних цінностей та грошових засобів (а.с.14).

Наказом позивача №34 від 26.03.2020 року в магазині с.Ганно-Леонтовичеве призначено проведення інвентаризації товарів станом на 27.03.2020 року (а.с.16).

Згідно порівняльної відомості результатів інвентаризації товарів, матеріалів, тари і грошових коштів в торгівлі, проведеної 27.03.2020 року в магазині с.Ганно-Лентовичеве комісією у складі голови - ОСОБА_1 та членів: ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , встановлена недостача товарів на загальну суму 179678,71 грн., яка була отримана шляхом різниці між даними бухгалтерського обліку щодо залишків товарів на суму 236424,20 грн. та фактичним залишком товарів на суму 56745,49 грн., підтвердженим зведеним актом інвентаризації товарів та інвентаризаційним описом №1 товарів, тари і грошових коштів станом на 27.03.2020 року (а.с.17, 18, 19-26).

З письмових пояснень відповідача ОСОБА_2 , зазначених у вказаній вище порівняльній відомості, остання пояснила причину недостачі тим, що брала з магазину товари для потреб сім’ї, а також роздавала в борг жителям села (а.с.17 зворот).

Наказом позивача №36 від 30.03.2020 року відповідача по справі ОСОБА_2 на підставі поданої нею заяви було звільнено з посади продавця за згодою сторін (а.с.27, 28).

Період роботи відповідача ОСОБА_2 на посаді продавця магазину у позивача по справі ОСОБА_1 з 01.03.2017 року по 30.03.2020 року підтверджується витягом із трудової книжки останньої (а.с.15).

Згідно прибуткових касових ордерів №1 від 30.03.2020 року на суму 4782 грн. 60 коп., №2 від 09.04.2020 року на суму 9015 грн. 00 коп., №3 від 21.04.2020 року на суму 5330 грн. 00 коп., №4 від 07.05.2020 року на суму 7800 грн. 00 коп. та №5 від 30.05.2020 року на суму 44750 грн. 00 коп., відповідачем по справі ОСОБА_2 на погашення виявленої внаслідок інвентаризації недостачі позивачу ОСОБА_1 були сплачені грошові кошти в загальному розмірі 71677 грн. 60 коп.(а.с.29, 30).

Згідно прибуткових касових ордерів №6 від 12.06.2020 року на суму 2200 грн. 00 коп. та №7 від 16.07.2020 року на суму 4680 грн. 00 коп., наданих позивачем під час підготовчого провадження у справі, відповідачем ОСОБА_2 на погашення виявленої недостачі товарів було сплачені грошові кошти в загальному розмірі 6880 грн. 00 коп. (а.с.79, 80).

Таким чином, на дату судового розгляду справи відповідачем ОСОБА_2 на користь позивача були сплачені грошові кошти в загальному розмірі 78557 грн. 60 коп., внаслідок чого вартість виявленої внаслідок інвентаризації недостачі товарів складає 101121 грн. 11 коп. (179678 грн. 71 коп. - 78557 грн. 60 коп.).

Під час безпосереднього дослідження доказів у справі судом, в порядку ст.ст.91, 229, 230 ЦПК України, в судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_3 , яка дала суду показання про відомі їй обставини справи.

Так, свідок ОСОБА_3 дала суду показання про те, що 27.03.2020 року вона, будучи бухгалтером та маючи досвід роботи за вказаною спеціальністю до виходу на пенсію, разом із позивачем ОСОБА_1 , який являється її сином, та відповідачем ОСОБА_2 , приймала участь у проведенні інвентаризації товарів в магазині, розташованому в с.Ганно-Леонтовичеве, де ОСОБА_2 працювала продавцем. Інвентаризація проводилась з ініціативи позивача. За результатами інвентаризації була виявлена значна недостача товарів, яку ОСОБА_2 пояснила тим, що надавала різні товари жителям села в борг. Жодних зауважень за результатами інвентаризації відповідач не висловлювала та відмовилась на пропозицію провести перерахунок товарів ще раз, зазначивши про свою згоду з першим обрахунком. За результатами інвентаризації відповідачу був переданий другий примірник інвентаризаційного опису (а.с.132-133).

Виконуючи приписи ч.1 ст.264, ч.4 ст.265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та даючи мотивовану оцінку аргументам, наведеним учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, а також доказам, якими вони підтверджуються, зазначаючи норми права, які були застосовані судом та мотиви їх застосування, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом п.8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одним із способів захисту прав та інтересів особи є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до роз`яснень п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29.12.1992 року (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (далі - Постанови №14 від 29.12.1992 року) судовому розгляду підлягають, крім іншого, заяви власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток.

На підставі викладеного, з урахуванням встановленої за результатами інвентаризації недостачі товарів, вартість яких перевищує середньомісячний заробіток відповідача, як працівника, суд приходить до висновку про те, що звернення позивача ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця, переважним видом діяльності якого є здійснення роздрібної торгівлі, до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , як продавця магазину та матеріально відповідальної особи, про відшкодування заподіяної нею матеріальної шкоди, здійснено у спосіб, передбачений законом, а тому порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Відповідно до ст.130 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

За змістом п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України, яка передбачає випадки повної матеріальної відповідальності, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, зокрема, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст.135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до положень ст.135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.1977 року №447/24, роботи з продажу (відпуску) товарів (продукції), їх підготування до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства (організації), відносяться до сфери застосування повної матеріальної відповідальності на підставі відповідних договорів.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що посада продавця, на яку відповідач була прийнята позивачем з 01.03.2017 року, і на якій вона перебувала до дати свого звільнення 30.03.2020 року, передбачала за характером виконуваної нею роботи доступ до товарів, розміщених в магазині с.Ганно-Леонтовичеве, їх продаж (відпуск) та зберігання, а тому укладення 01.03.2017 року позивачем ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем, з відповідачем ОСОБА_2 договору про її повну матеріальну відповідальність, як працівника, було здійснено в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

За змістом ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст.130 цього Кодексу.

Відповідно до роз`яснень п.3 Постанови №14 від 29.12.1992 року, виходячи з вимог ст.15 ЦПК України, суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов`язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває у трудових відносинах.

З огляду на викладене, судом встановлено, що: 1) на час проведення інвентаризації за період з 05.02.2019 по 27.03.2020 року та виявлення за її результатами недостачі товарів в магазині с.Ганно-Леонтовичеве, відповідач по справі ОСОБА_2 перебувала з позивачем ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем, у трудових відносинах, що підтверджується наказами про її прийняття на основне місце роботи продавцем вказаного магазину та звільнення з роботи, а також записами в належній відповідачу трудовій книжці; 2) відповідно до укладеного 01.03.2017 року між сторонами по справі договору про повну матеріальну відповідальність працівника за передані йому підзвітні цінності, відповідач ОСОБА_2 прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за всі передані їй роботодавцем під звіт товарно-матеріальні цінності та грошові засоби за інвентаризаційними описами на день підписання цього договору та за всі ті, що будуть надходити їй під звіт протягом терміну дії договору, та зобов`язувалась відшкодувати вартість відсутніх або зіпсованих з її вини товарів/матеріалів, однак порушила встановлені правила щодо прийому, збереження та видачі товарно-матеріальних цінностей, з якими була ознайомлена під підпис згідно додатку №1 до даного договору, оскільки брала товари для потреб своєї сім`ї та здійснювала їх відпуск жителям села без оплати їх вартості грошовими коштами; 3) заподіяна відповідачем ОСОБА_2 матеріальна шкода не відноситься до нормального виробничо-господарського ризику і відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що заподіяна нею шкода мала місце під час перебування відповідача у стані крайньої необхідності; 4) заподіяна відповідачем ОСОБА_2 позивачу матеріальна шкода у розмірі 101121,11 грн. перевищує її середній місячний заробіток (2200,00 грн.) і є прямою дійсною шкодою, що підтверджується письмовими доказами по справі (порівняльною відомістю результатів інвентаризації товарів, матеріалів, тари і грошових коштів в торгівлі, зведеним актом інвентаризації та інвентаризаційним описом №1); 5) законодавством, зокрема п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України, передбачений випадок повної матеріальної відповідальності відповідача ОСОБА_2 (у повному розмірі заподіяної шкоди), як працівника, з якою був укладений письмовий договір про взяття нею на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

При цьому наведене відповідачем ОСОБА_2 під час підготовчого провадження у справі (судове засідання 07.10.2020 року) твердження, що у виявленій в магазині недостачі товарів її вина є лише частковою з урахуванням того, що вона брала товари не лише для потреб своєї сім`ї, але й відпускала товари жителям села в борг з умовою подальшого повернення їй грошових коштів в рахунок оплати їх вартості, не приймається судом до уваги, оскільки подібні дії відповідача не відповідали встановленому порядку здійснення розрахунків при продажу (відпуску) товарів покупцям.

Також при доведеності вини відповідача у заподіянні позивачу матеріальної шкоди, судом враховується, що: згідно письмових пояснень відповідача ОСОБА_2 , викладених в порівняльній відомості результатів інвентаризації товарів, матеріалів, тари і грошових коштів в торгівлі від 27.03.2020 року (а.с.17 зворот), остання пояснила причину недостачі тим, що брала з магазину товари для потреб сім’ї, а також роздавала в борг жителям села, що, як наслідок, свідчить про визнання нею своїх винних дій у допущеній недостачі товарів; наявні в матеріалах цивільної справи прибуткові касові ордери №1 від 30.03.2020 року на суму 4782 грн. 60 коп., №2 від 09.04.2020 року ну суму 9015 грн. 00 коп., №3 від 21.04.2020 року ну суму 5330 грн. 00 коп., №4 від 07.05.2020 року на суму 7800 грн. 00 коп., №5 від 30.05.2020 року на суму 44750 грн. 00 коп., №6 від 12.06.2020 року на суму 2200 грн. 00 коп. та №7 від 16.07.2020 року на суму 4680 грн. 00 коп. свідчать, що відповідач ОСОБА_2 сплатила частину грошових коштів в рахунок погашення виявленої внаслідок інвентаризації недостачі товарів; відповідач ОСОБА_2 була присутньою під час проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей в магазині с.Ганно-Леонтовичеве та погодилась з виявленою нестачею товарів та її сумою з огляду на підписання нею порівняльної відомості результатів інвентаризації товарів, матеріалів, тари і грошових коштів в торгівлі, зведеного акту інвентаризації та інвентаризаційного опису №1 за відсутності будь-яких зауважень та заперечень щодо їх змісту.

Таким чином, відповідачем ОСОБА_2 під час судового розгляду не була спростована належними та допустимими доказами наявність її вини у заподіяній позивачу матеріальній шкоді.

У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підставі викладеного, встановивши обставини, якими обґрунтовується позов, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, суд вважає встановленим факт заподіяння відповідачем по справі ОСОБА_2 під час виконання нею трудових обов’язків позивачу ОСОБА_1 прямої дійсної шкоди в розмірі 101121,11 грн. та приходить до висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення на його користь із відповідача по справі ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 101121,11 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої нею як працівником, який несе матеріальну відповідальність у повному розмірі заподіяної шкоди.

Щодо стягнення з відповідача по справі ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судових витрат у вигляді сплаченого останнім судового збору при поданні позову, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.133, ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати, складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції №16 від 09 червня 2020 року позивачем по справі ОСОБА_1 був сплачений судовий збір у розмірі 1080 грн. 10 коп. (а.с.1).

За змістом ч.1 ст.142 ЦПК України, ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Згідно положень ч.ч.1, 2 ст.217 ЦПК України у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься. З оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 до початку розгляду справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 18.12.2020 року, була подана письмова заява про визнання нею позовних вимог ОСОБА_1 (а.с.102).

З огляду на викладене, приймаючи до уваги задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання позову відповідачем ОСОБА_2 до початку розгляду справи по суті, у відповідності до ч.1 ст.142 ЦПК України, з відповідача по справі ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у виді 50 відсотків сплаченого позивачем судового збору при поданні позову до суду в розмірі 540 грн. 05 коп., а 50 відсотків сплаченого судового збору, що складає суму 540 грн. 05 коп., підлягають поверненню позивачу з державного бюджету.

Інших судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, судом не встановлено.

Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди задоволити повністю.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником, грошові кошти в розмірі 101121 грн. 11 коп. (сто одна тисяча сто двадцять одна гривня одинадцять копійок).

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 540 грн. 05 коп. (п’ятсот сорок гривень п’ять копійок).

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в розмірі 540 грн. 05 коп. (п’ятсот сорок гривень п’ять копійок), сплаченого позивачем згідно квитанції №16 від 09 червня 2020 року на рахунок державного бюджету за наступними реквізитами: отримувач: УК в Устин.р-ні/Устинів.р-н/22030101; код отримувача: 36735129; банк отримувача: 899998 Казначейство України (ел.адм.под.); рахунок отримувача: UA678999980313181206000011423.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: с.Ганно-Леонтовичеве Устинівського району Кіровоградської області, поштовий індекс 28620, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п.15.5 п.15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана до Кропивницького апеляційного суду або через Устинівський районний суд Кіровоградської області.

Повне рішення суду складено 22 січня 2021 року.

Суддя С.Ю.Атаманова