Рішення № 94324538, 21.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.01.2021 р. справа №520/120/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., за участі: секретаря - Андрущенко Д.В., позивача - Федіна О.Є., відповідача - не прибув, представник третьої особи - не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ст. 287 КАС України справу за позовом

ОСОБА_1 до третя особа -Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни , ТОВ "Вердикт Капітал",провизнання протиправною та скасування постанови, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, боржник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування постанови Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни від 18.12.2020р. ВП 63906208 про відкриття виконавчого провадження.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що приватний виконавець виконавчого округу м. Києва не мав законних підстав для відкриття виконавчого провадження, оскільки боржник за виконавчим провадженням не мав на території міста Києва ані майна, ані роботи, ані місця проживання, ані місця перебування.

Відповідач, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва п. ОСОБА_2 (далі за текстом - владний суб`єкт, Приватний виконавець, Виконавець), був сповіщений про дату, час та місце судового засідання у порядку ч.ч.1 і 2 ст.268 КАС України.

Ухвала про прийняття позову до розгляду була прийнята 11.01.2021р., отримана Приватним виконавцем 13.01.2021р., судове засідання було призначено на 21.01.2021р.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у заяві стягувача про примусове виконання виконавчого документу були указані відомості стосовно проживання боржника на території м. Києва.

Третя особа, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал", правом на письмове висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог не скористалася.

Відзив на позов надійшов до суду 21.01.2021р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

20.11.2020 р. відносно заявника приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. було вчинено виконавчий напис за №93410 про стягнення загальної суми боргу у 62948,02 грн.

11.12.2020р. стягувачем, ТОВ «Вердикт Капітал», до приватного виконавця були подані матеріали звернення, до складу яких входили, зокрема, заява про примусове виконання рішення та означений виконавчий напис.

За цими матеріалами звернення 14.12.2020р. приватним виконавцем було видано постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63906208.

18.12.2020 р. Приватним виконавцем відносно заявника була прийнята постанова ВП №63906208 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи боржника.

Доказів прийняття Приватним виконавцем цією ж самою календарною датою у межах ВП №63906208 ще й постанови про відкриття виконавчого провадження матеріали справи не містять.

Наведене свідчить, що заявником заявлено вимогу про скасування неіснуючого правового акту індивідуальної дії.

Відсутність письмового акту виконавця у розумінні форми прояву владного управлінського волевиявлення як речі матеріального світу зумовлює відмову у позові.

Утім, з огляду зміст на ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне перевірити відповідність закону і реально існуючого правового акту індивідуальної дії Приватного виконавця, а саме: постанови Приватного виконавця від 18.12.2020р. ВП №63906208 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи боржника.

Перевіряючи відповідність закону втіленого у названому акті управлінського волевиявлення Виконавця, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

Окрім того, приписами ст.19 Конституції України також проголошено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації чи особи, котрим законом делеговано виконання повноважень органів публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суспільні відносини з приводу примусового виконання судових актів та деяких окремих правових актів індивідуальної дії суб`єктів владних повноважень унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон №1404-VIII) та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Таким чином, спеціальним законом відносно спірних правовідносин є Закон №1404-VIII.

За визначенням ч.1 ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

За правилами ч.2 цієї ж статті закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35 1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15 1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19 1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18 1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора).

Згідно з ч.1 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Як указано у ч.2 названої статті закону, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Відносно випадку примусового виконання виконавчого документу за рахунок стягнень (утримань) із заробітної плати боржника законодавцем запроваджено окремі правила, котрі викладені у ст.68 Закону України "Про виконавче провадження", де указано, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів (ч.1 ст.68); За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати (ч.2 ст.68); Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (ч.3 ст.68).

До справи заявником не подано доказів існування у власності майна, котре може бути використано для погашення боргу за виконавчим документом.

Тому у межах даної справи відсутні підстави для визнання неправомірним рішення державного виконавця про звернення стягнення на частину заробітної плати боржника.

Визначений ч.2 ст.70 Закону України "Про виконавче провадження" розмір відрахувань державним виконавцем у спірних правовідносинах не перевищений.

Продовжуючи розгляд справи, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, надавши оцінку добутим доказам у їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України та підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що під час вчинення управлінського волевиявлення з приводу звернення стягнення на кошти боржника у вигляді заробітної плати владний суб`єкт забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк Виконавець діяв у межах триваючого виконавчого провадження, за межі владних повноважень не виходив, прийняв рішення про примусове стягнення боргу за рахунок прямо визначених законом джерел.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав розгорнуту оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

З огляду на ці міркування, суд доходить до остаточного переконання про те, що оскільки постанова Виконавця про відкриття виконавчого провадження від 14.12.2020 р. не втратила юридичної дії як індивідуальний акт правозастосування, вимоги про скасування саме постанови Виконавця про відкриття виконавчого провадження від 14.12.2020 р. заявником у межах цієї справи не заявлялось, заявник помилково ототожнив постанову Виконавця про відкриття виконавчого провадження із постановою Виконавця про звернення стягнення на заробітну плату боржника, а заробітна плата є прямо визначеним законом джерелом погашення боргу у межах виконавчого провадження, то відсутні підстави для скасування реально існуючого рішення владного суб`єкта - постанови Приватного виконавця від 18.12.2020р. ВП №63906208 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи боржника.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір", поклавши судові витрати на позивача.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Судові витрати покласти на позивача.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі і проголошено у порядку ч.1 ст.271 КАС України 21.01.2021 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів із дати проголошення).

Суддя Сліденко А.В.