Рішення № 94324433, 22.01.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2021 р. Справа №480/5313/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 2276 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, мотивуючи позовні вимоги тим, що до 26.05.2020 р. він проходив військову службу у військовій частині 2276 Національної гвардії України, за час проходження якої мав бути забезпечений речовим майном за рахунок держави, однак його не було таким майном забезпечено. На підставі наказу командира військовій частині 2276 Національної гвардії України від 26.05.2020 р. № 106 з позивачем було розірвано контракт та звільнено з військової служби відповідно до пункту "б" пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у відставку за станом здоров`я та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, однак йому не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно під час проходження служби. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист, відповідно, з відповідача належить стягнути також і середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, оскільки така виплата в день звільнення позивача зі служби не проведена. Просив позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що військова частина 2276 є бюджетною організацією та розпорядником коштів 3-го рівня, яка фінансується з державного бюджету України та діє в межах отриманих бюджетних призначень і фінансування, отриманих через розпорядника бюджетних коштів – Головне управління Національної гвардії України.

Станом на час звільнення позивача зі служби в/ч 2276 не мала належних бюджетних призначень на закупівлю речового майна. При цьому керівництвом військової частини вживалися усі можливі заходи для отримання позивачем належних йому предметів форменного обмундирування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. На підставі довідки № 18 від 26.05.2020 р. вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, складає 62612,38 грн. Однак компенсація замість належних до видачі позивачу предметів речового майна за час проходження військової служби не була виплачена, оскільки військова частина 2276 не має власних коштів для її виплати. Крім того, з рапортом про виплату грошової компенсації вартості неотриманого під час проходження військової служби речового майна позивач не звертався. Разом з тим, 14.04.2020 р. позивачем подано рапорт, який є виключно повідомленням про волевиявлення заявника про небажання отримувати речове майно та запитом на видачу Довідки і не містить вимоги виплатити конкретну суму коштів. Відповідно, підстав виплачувати таку компенсацію у військової частини не було. Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначає, що компенсація за неотримане речове майно не входить до видів грошового забезпечення військовослужбовців, такий вид компенсації передбачений лише Кодексом законів про працю України, норми якого не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки є загальними та можуть бути застосовані лише у випадку відсутності регулювання правовідносин нормами спеціального законодавства. У зв`язку з цим позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку є необгрунтованими. Вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що дії відповідача не грунтуються на вимогах закону, а тому є протиправними.

У ході розгляду справи представник позивача подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої повідомляє, що 31.12.2020 р. відповідачем було частково виплачено заборгованість, а саме в сумі 52265,42 грн, сума недоплаченої компенсації складає 10346,96 грн. У зв`язку з частковою виплатою відповідачем суми заборгованості просить суд стягнути з військової частини 2276 Національної гвардії України грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження служби речове майно в сумі 10346,96 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 27.05.2020 р. по 31.12.2020 р. в сумі 142218,84 грн (а.с.50-53).

Вивчивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині 2276 Національної гвардії України.

Наказом командира військовій частині 2276 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 26.05.2020 р. № 106 з позивачем було розірвано контракт та звільнено з військової служби відповідно до пункту "б" пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у відставку за станом здоров`я та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.8)

Відповідно до довідки № 18 військової частини 2276 сума грошової компенсації за належні до видачі позивачу предмети речового майна становить 62612,38 грн (а.с.9).

31.12.2020 р. відповідачем було частково виплачено заборгованість, а саме в сумі 52265,42 грн, що визнається позивачем. Сума недоплаченої компенсації складає 10346,96 грн.

Суд вважає, що невиплата відповідачем грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження служби речове майно в повному обсязі є необґрунтованою та суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі – військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі – грошова компенсація) визначає Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. N 178 (далі – Порядок N 178).

Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку N 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року (п.п. 4, 5 Порядку N 178).

Зі змісту вказаних норм вбачається, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з часу виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Крім того, системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про наявність права звільненої з військової служби особи на грошову компенсацію за невикористане речове майно незалежно від обставин звільнення, що, у свою чергу, відповідає обов`язку військової частини провести повний розрахунок зі звільненим військовослужбовцем до виключення зі списків особового складу.

У даному випадку позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу від 26.05.2020 р. № 106, при цьому в зазначеному наказі не йдеться ані про суму нарахованої грошової компенсації за невикористане речове майно, ані про виплату йому такої компенсації.

Разом з тим за змістом ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.п. 2, 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зважаючи на викладене, суд не враховує доводи відповідача про те, що з урахуванням відсутності коштів для виплати зазначеної компенсації, позивач не набув права на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у день виключення зі списків особового складу військової частини, оскільки виплата такої компенсації при звільненні не поставлена в залежність від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а відтак не може бути підставою позбавлення позивача визначеного законом права на компенсацію вартості за неотримане речове майно. Крім того, відмова отримати речове забезпечення не означає припинення права на компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі речового майна; 2) грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Отже, позивач має право на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, оскільки на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини така компенсація йому не виплачувалася. Враховуючи, що розрахунок з позивачем в частині виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно проведений лише 31.12.2020 р. і не в повному обсязі, суд визнає протиправною бездіяльність військової частини 2276 Національної гвардії України щодо невиплати такої компенсації ОСОБА_1 на час його звільнення з військової служби.

Що стосується вимоги позивача стягнути з військової частини 2276 Національної гвардії України середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.05.2020 р. по 31.12.2020 р. в сумі 142218,84 грн, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 3 Порядку N 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби. Отже, з моменту звільнення грошова компенсація має бути виплачена військовослужбовцю, який звільняється.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні відповідач безпідставно не виплатив позивачу компенсацію вартості неотриманого речового майна. Всупереч положенням щодо обов`язкового грошового, продовольчого та речового забезпечення компенсація позивачу вартості неотриманого речового майна була частково виплачена вже після звернення до суду з відповідною заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що дія Кодексу законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, оскільки вони проходять службу і їх правовий та соціальний статус визначається спеціальним законодавством. Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. А відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. N 1153/2008, не врегульовано порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних правовідносин.

Безпідставними є доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку у зв`язку з тим, що компенсація вартості неотриманого речового майна не входить до складу грошового забезпечення. Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за порушення строків виплати усіх належних при звільненні сум, а не лише грошового забезпечення чи заробітної плати, як зазначає відповідач.

Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність правових підстав для такого стягнення. Порядок прийняття, проходження та звільнення з військової служби врегульовано спеціальним законодавством. При цьому порядок проведення розрахунків при звільненні військовослужбовця, зокрема, строків проведення розрахунків, такими нормативними актами не врегульовано. У такому випадку підлягають застосуванню загальні норми Кодексу законів про працю України, якими врегульовано порядок проведення розрахунків при звільненні та встановлено відповідальність за несвоєчасний розрахунок. Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом при розгляді справ у подібних правовідносинах. Зокрема, в постанові у справі № 825/598/17 (адміністративне провадження №К/9901/23837/18) колегія суддів Верховного Суду сформулювала висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби, оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, що, у свою чергу, дасть змогу забезпечити рівність прав та принцип недискримінації у трудових відносинах.

Суд вважає, що вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення підлягають частковому задоволенню. З пояснень відповідача вбачається, що як на момент звільнення позивача, так і на момент розгляду справи судом він заперечує обов`язок виплати грошової компенсації у день звільнення.

Суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин такого принципу під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено Верховним Судом у постанові від 24.07.2019 р. у справі № 805/3167/18-а (адміністративне провадження № К/9901/9908/19).

Вирішуючи питання про суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню, суд виходить з середнього заробітку позивача, зазначеного у довідці про доходи, виданої військовою частиною 2276 Національної гвардії України.

Так, обчислення середньої заробітної плати здійснюється відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100.

З урахуванням положень вказаного Порядку та на підставі довідки про доходи від 14.08.2020 р. № 75 (а.с.10) грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню (березень-квітень 2020 року), складає 39795,62 грн, відповідно, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 652,38 грн (39795,62 грн / 61 (кількість днів): березень 2020 року – 31 день, квітень 2020 року – 30 днів). З дати виключення позивача зі списків особового складу військової частини – 26.05.2020 р. по день часткового розрахунку – 31.12.2020 р. – пройшло 219 днів. При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд враховує, розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка буде співмірною з урахуванням усіх обставин справи, – 19898,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що відповідач, не виплативши позивачу на час звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, не дотримався вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. N 178, така бездіяльність не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини 2276 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 27.05.2020 р. по день часткового розрахунку – 31.12.2020 р. – з урахуванням пропорційності у розмірі грошового забезпечення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до військової частини 2276 Національної гвардії України (42741, Сумська область, Охтирський район, с. Климентове, вул. Дачна, 9, код ЄДРПОУ 14323534) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 2276 Національної гвардії України щодо затримки повного розрахунку при звільненні та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно

Стягнути з військової частини 2276 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 10346,96 грн (десять тисяч триста сорок шість грн 96 коп.) із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. N 44.

Стягнути з військової частини 2276 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.05.2020 р. по 31.12.2020 р. у розмірі 19898,00 грн (дев`ятнадцять тисяч вісімсот дев`яносто вісім гривень).

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах