Рішення № 94324406, 20.01.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.uа

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року Справа №480/6679/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

за участю секретаря судового засідання - Нікітас К.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Сукач Л.С.,

представника відповідача - Бороденко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6679/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправними дій та розпорядження, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії та розпорядження Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 26.04.2017 №818446 щодо призначення ОСОБА_1 пенсії державного службовця;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо перерахунку з 01.08.2020 року розміру пенсії, призначеної ОСОБА_1 відповідно до рішення №959230818446 від 23.07.2020 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області поновити з 01.08.2020 року виплату пенсії, обчислену згідно із рішенням №959230818446 від 26.02.2020 року.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що позивач є державним службовцем 4-го рангу, має 46 років страхового стажу, в тому числі 24 роки на посадах державної служби. Після звільнення з державної служби у зв`язку із досягненням 65-ти років, 19.02.2020 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, обчисленої на дату звільнення з посади державної служби. Відповідачем ОСОБА_1 була призначена пенсія державного службовця в розмірі 16 380,00 грн.

Однак, у серпні 2020 року позивач отримав значно менший розмір пенсії, який склав суму 10241,65 грн.

Листом №1800-0221-8/44880 від 14.09.2020 відповідач повідомив, що пенсійна справа позивача була приведена у відповідність згідно із нормами Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ на підставі рішення №959230818446 від 23.07.2020 року.

Позивач вважає дії та рішення №959230818446 від 23.07.2020 року про зменшення розміру пенсії державного службовця з 01.08.2020 протиправними враховуючи наступне.

Позивач зазначає, що маючи намір в травні 2017 року звільнитись з державної служби у зв`язку із досягненням пенсійного віку, 06.04.2017 року він звернувся до відповідача з метою отримання інформації про розмір пенсії, обрахованої відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, але йому було повідомлено, що пенсія державного службовця буде призначена лише за умови та після подання наказу про звільнення з посади державної служби.

Позивач стверджує, що продовжив працювати на займаній посаді до 18.02.2020 року та з 01.04.2015 року до 01.10.2017 року, ніякої пенсії не отримував, з 01.10.2017 року отримував пенсію за віком на загальних підставах. Жодних повідомлень про переведення його на пенсію держслужбовця, призначену відповідно до 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХП не отримував.

Позивач вважає, що у нього не виникло право на призначення пенсії держслубовця та отримання її, т.я. він продовжував службу у держказначействі до дня звільнення з посади.

Також позивач зазначає, що протягом всього часу роботи на державній службі не отримував пенсії державного службовця і його заява про призначення пенсії державного службовця після звільнення з посади державної служби від 20.02.2020 - це було його перше звернення за призначенням пенсії держслужбовця.

Ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує з огляду на наступне.

Відповідач зазначає, нормами статті 37-1 Закону «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, чинними з 01.01.2015, передбачалось, що умови та порядок перерахунку пенсій державним службовцям мали визначатись Кабінетом Міністрів України, але такий порядок до 01.05.2016 не був прийнятий.

Згідно з електронною базою даних отримувачів пенсій в Сумській області, позивача з 06.04.2017 на підставі поданої до управління заяви переведено на отримання пенсії за віком.

Враховуючи, що позивач працював на посаді державної служби, виплата пенсії здійснювалася йому у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

19.02.2020 позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії у зв`язку зі звільненням з посади державного службовця та проведення перерахунку пенсії державному службовцю з урахуванням довідок від 19.02.2020 № 11-26/4 та № 11-26/4, виданих головним управлінням Державної казначейської служби України в Сумській області.

Відповідач стверджує, що враховуючи що законодавством перерахунок раніше призначених пенсій державних службовців не передбачено, то підстави для проведення перерахунку відсутні, відтак пенсійна справа позивача приведена до відповідності згідно норм чинного законодавства.

Позивач також надав суду відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується та наполягає на позовних вимогах.

З метою забезпечення повного, об`єктивного та всебічного дослідження обставин справи, ухвалою суду було призначено дану справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив у їх задоволенні відмовити.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, позивач перебував на державній службі, має 46 років страхового стажу, в тому числі 24 роки на посадах державної служби. З 19.09.2003 року по 18.02.2020 року включно працював на посаді начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області.

Після звільнення з посади начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області у зв`язку із досягненням 65-ти років, 19.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою та відповідними довідками щодо розміру заробітної плати про призначення/перерахунок пенсії (а.с.34).

На підставі вказаної заяви та доданих до неї документів рішенням відповідача від 26.02.2020 року №959230818446 позивачу була нарахована пенсія за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723 в розмірі в розмірі 16380,00 грн., а з липня 2020 - 17120,00 грн. (а.с. 38).

Як зазначає в позові позивач, у серпні 2020 року він отримав значно менший розмір пенсії, який склав суму 10241,65 грн., в зв`язку з чим він звернувся до відповідача з відповідним зверненням.

Листом №1800-0221-8/44880 від 14.09.2020 відповідач повідомив, що рішенням №959230818446 від 23.07.2020 року позивачу відмовлено в перерахунку пенсії згідно довідок №11-26/4 та №11-26/5, виданих Головним управлінням Державної казначейської служби України в Сумській області, оскільки Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ перерахунок раніше призначених пенсій не передбачений, в зв`язку із чим пенсійна справа позивача була приведена у відповідність згідно із нормами чинного законодавства, розмір пенсії складає 10242,65 грн.(а.с. 35 - 36).

Позивач з такими діями відповідача не погоджується, що і стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону).

Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII), крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до абз.1, 2 ч.4 статті 37 Закону № 3723-XII у редакції Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VIII, тимчасово, по 31 грудня 2017 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року N 889-VIII "Про державну службу", а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Частиною 5 ст.37 Закону № 3723-XII у редакції Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VIII було визначено, що з 1 січня 2018 року пенсія, призначена відповідно до цієї статті, у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії в порядку і на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про статус народного депутата України", "Про прокуратуру", "Про наукову і науково-технічну діяльність", виплачується у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII у статті 37 Закону № 3723-XII: у частині четвертій в абзаці першому цифри і слово "31 грудня" замінено цифрами і словом "30 вересня"; частину п`яту викладено такій редакції: "З 1 жовтня 2017 року пенсії, призначені після набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") відповідно до цієї статті у період роботи на посадах державної служби, визначених Законом України від 10 грудня 2015 року N 889-VIII "Про державну службу", а також на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", виплачуються у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII, зазначені вище норми підлягають з 1 жовтня 2017 року.

Відповідно до ч.6 ст.37 Закону № 3723-XII, після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Судом установлено, що з 24.09.2014 року позивачу була призначена та виплачувалася пенсія по інвалідності (ІІІ гр.) відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) (а.с. 52 - 55). З 19.02.2015 року за заявою позивача його було переведено на пенсію за віком (а.с. 57 - 58).

06.04.2017 року позивач подав заяву до пенсійного органу про переведення його з пенсії за віком на пенсію державного службовця (а.с. 63 - 64)

При цьому, на час подання вказаної заяви позивач продовжував працювати на посаді, що віднесена до державної служби, досяг віку 62 роки та мав загальний страховий стаж 41 рік 1 місяць, з них стаж на державній службі більше 20 років, відтак відповідав вимогам визначеним ч.1 ст. 37 Закону № 3723-XII для призначення пенсії державного службовця.

Відтак суд вважає безпідставним твердження позивача, що на час подання вказаної заяви - 06.04.2017 року, він не набув права на призначення пенсії відповідно до Закону № 3723-XII.

Враховуючи зазначене суд доходить висновку, що відповідачем правомірно на підставі особистої заяви позивача, було переведено його із пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до розпорядження №818446 від 26.04.2017 (а.с. 60), відтак позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, судом встановлено що відповідно до приписів ч.4, ч.5 статті 37 Закону № 3723-XII, з 06.04.2017 по 30.09.2017 пенсія позивачу не виплачувалася, а з 01.10.2017 по 18.02.2020 виплачувалася в розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 1058-IV (а.с. 92 - 93).

Як вбачається із трудової книжки позивача, 18.02.2020 було припинено державну службу та звільнено його із займаної посади в зв`язку із досягненням граничного віку перебування на державній службі (а.с. 10).

19.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії до якої додав, зокрема, довідки про розмір його заробітної плати перед звільненням (а.с. 34).

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 р. № 622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, до якого Постановою Кабінету Міністрів України КМ від 05.06.2019 № 469 внесено зміни та доповнено його пунктом 3-1 такого змісту: "Державні службовці, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. N 889-VIII "Про державну службу" займали посади державної служби та які пенсію, призначену відповідно до Закону, не отримували з дати призначення до дня набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. N 889-VIII "Про державну службу", мають право на обчислення пенсії на умовах цього Порядку після звільнення з посади державної служби".

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України КМ від 05.06.2019 № 469, ця постанова набирає чинності з 1 січня 2020 р.

Отже на день подачі заяви до пенсійного органу - 19.02.2020, позивач відповідав критеріям визначеним пунктом 3-1 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб:

- на день набрання чинності Законом № 889-VIII займав посаду державної служби;

- пенсію, призначену відповідно до Закону № 889-VIII, з дати призначення до дня набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. N 889-VIII "Про державну службу" не отримував.

Відтак, суд доходить висновку, що позивач після звільнення з посади державної служби мав право на обчислення пенсії на умовах Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб.

Пунктом 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб визначено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, суд вважає, що з дати звернення позивача - 19.02.2020 його пенсія повинна бути обчислена виходячи із суми його заробітної плати перед звільненням.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що приймаючи рішення від 26.02.2020 року №959230818446 відповідач діяв відповідно до норм діючого законодавства.

Разом з тим, дії відповідача щодо зменшення в подальшому розміру пенсії позивача відповідно до рішення №959230818446 від 23.07.2020 року суд вважає такими, що не відповідають вимогам законодавства з мотивів, що викладені вище.

При цьому, посилання відповідача на те, що діючим законодавством не передбачено здійснення перерахунку пенсій державного службовця, суд вважає безпідставним, оскільки в даному випадку мова йде не про перерахунок призначеної пенсії, а про порядок її обчислення в зв`язку із звільненням особи з державної служби, враховуючи те, що до моменту звільнення позивач пенсію в розмірі визначеному Законом №3723-XII не отримував.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо перерахунку з 01.08.2020 року розміру пенсії, призначеної ОСОБА_1 відповідно до рішення №959230818446 від 23.07.2020 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області поновити з 01.08.2020 року виплату пенсії, обчислену згідно із рішенням №959230818446 від 26.02.2020 року, є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, в позові позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 840,00 грн. та витрат за надання правничої допомоги орієнтовно в розмірі 3000 грн.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

З метою отримання правової допомоги при розгляді адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області ОСОБА_1 було укладено Договір від 04.01.2021р. № 01 з адвокатом Сукач Ларисою Степанівною (а.с. 94)

Пунктом п. 4.1. Договору № 01 від 04.01.2021р., визначено розмір гонорара в сумі 2000 грн. та 1500 грн. за складання позову. За надані послуги Замовник (позивач) виплатив Виконавцеві (адвокату) плату в розмірі: 1500 грн. - за складання позову та 1000 грн. за ведення справи в суді. На підтвердження надано квитанції №19 від 04.10.20 та №01 від 11.01.2021. (а.с. 95 - 96).

Також з матеріалів справи суд вбачає, що адвокатом Сукач Л.С., як представником позивача прийнято участь в 1 судовому засіданні.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Суд враховує, що судове засідання, в якому приймав участь адвокат Сукач Л.С. 11.01.21 тривало 27 хв.

Також суд зазначає, що не бере до уваги квитанцію №19 від 04.10.20 щодо сплати позивачем 1500 грн. за складання позову, оскільки позов був підписаний та поданий до суду особисто ОСОБА_1 , в позові та матеріалах до нього не зазначено про наявність представника позивача, договір про надання правничої допомоги був складений 04.01.2021 та ордер серії СМ №01 виданий 11.01.2021., тобто після відкриття провадження у даній справі.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов було задоволено частково, судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, заява позивача підлягає частковому задоволенню та на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 1420 грн., з них 1000 грн. - за надання правової допомоги та 420 грн. - судовий збір.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправними дій та розпорядження, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №959230818446 від 23.07.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з 01.08.2020 року виплату пенсії, обчислену згідно із рішенням №959230818446 від 26.02.2020 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) суму судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) судові витрати на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.01.2021 року.

Суддя В.О. Павлічек