Рішення № 94324032, 22.01.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11736/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2021 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 9938 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення, та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини 9938 про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні – невиплати позивачу, в день виключення із списків особового складу, грошової компенсації за не отримане речове майно; стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасна виплата грошової компенсації за не отримане речове майно) за весь період затримки розрахунку з 01.08.2020 року по день фактичного розрахунку 17.08.2020 року в розмірі 10 251,00 грн.; визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу, індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 по лютий 2018 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу у Луганському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - Військова частина 9938) та Наказом від 22.05.2020 року №324-ОС його звільнено зі служби та з 01.08.2020 року відповідно до наказу начальника Луганського прикордонного загону №503-ОС від 31.07.2020 року його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Разом з тим позивач зазначає, що на день звільнення він мав право на компенсацію вартості за не отримане речове майно. Однак при звільненні грошової компенсації за не отримане речове майно позивачу виплачено не було. Водночас, позивач вказує, що таку грошову компенсацію за не отримане речове майно йому виплачено відповідачем лише 17.08.2020 року. Відтак, позивач, посилаючись на приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, зазначив про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні з військової служби.

Таким чином зважаючи на вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду задля стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь період затримки, а саме з 01.08.2020 року по 17.08.2020 року в розмірі 10 251,00 грн.

Також, позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем за період проходження ОСОБА_1 військової служби, а саме за період з липня 2015 по лютий 2018 року не нараховано та не виплачено позивачу індексації грошового забезпечення.

З огляду на викладене позивач 16.08.2020 року звернувся до відповідача із заявою задля врегулювання питання щодо виплати йому індексації грошового забезпечення, однак відповідач листом фактично відмовив позивачу у задоволенні його заяви, посилаючись на, що така індексація буд виплачена у межах бюджетних асигнувань. Не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, який мотивовано тим, що оскільки різна правова природа процедури повного розрахунку з військовослужбовцем при його звільненні з військової служби та процедури виплати військовослужбовцю Держприкордонслужби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно після його звільнення, відповідач вважає, що відсутні підстави для застосування відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку відповідно до вимог статей 116, 117 кодексу законів про працю України за час затримки розрахунку (виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) при звільненні військовослужбовця, оскільки така компенсація не входить в структуру грошового забезпечення військовослужбовця, як наслідок, відсутня сама подія затримки розрахунку при виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Також представник відповідача зазначив, що компенсація за неотримане речове майно була нарахована та виплачена 14.08.2020 року у сумі 24451,92 грн. про що свідчить розрахунковий лист №914 від 02.12.2020 року, а не 17.08.2020 року, як стверджує позивач.

Між іншим відповідачем зазначено, що позивач проходив службу в військовій частині 9938 з 26.09.2019 року по 31.07.2020 року. До 2019 року позивач проходив службу в іншій військовій частині. За період з січня 2019 року по липень 2020 року індексація грошових коштів відповідачем була повністю нарахована та виплачена, про що свідчать особисті картки грошового забезпечення №916, 917 від 02.12.2020 року.

Враховуючи всі вищенаведені обставини, відповідачем зазначено, що він діяв в межах чинного законодавства та не допустив жодної протиправної бездіяльності, в зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою суду від 09.11.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Також вищенаведеною ухвалою зобов`язано Військову частину 9938 в строк для надання відзиву надати до суду письмові пояснення та належним чином засвідчені докази на їх обґрунтування, а саме щодо: виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно при його звільненні та у разі не здійснення такої виплати зазначити чому саме не виплачено; виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року та надати у разі не виплати індексації чому така не здійснювалась; надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передують місяцю його звільнення згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Так, суд вказує на те що суддя Іванов Е.А. з 11.01.2021 року перебував у відпустці в зв`язку з чим справу розглянуто в перший день після виходу з выдпустки.

Дослідивши адміністративний позов, відзив на адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив службу на посаді начальника відділу прикордонної служби «Білолуцьк» I категорії (тип Б) за контрактом у Луганському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9938).

Наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 22.05.2020 року №324-ОС позивача звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас без права носіння військової форми одягу.

Згідно з витягу з наказу начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.07.2020 року №503-ос майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Згідно витягу з наказу начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 14.08.2020 року №543-ОС вбачається, що таким наказано; виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно військовослужбовцям звільненим у запас (відставку) замість належних до видачі предметів речового майна під час проходження служби в Державній прикордонній службі України, а саме: ОСОБА_2 (довідка-розрахунок №110) – 24912,51. Утримати за недонос речового майна (довідка-розрахунок №120) – 86,90 грн.

В той же час судом встановлено, що 14.08.2020 року позивачу нараховано та виплачено компенсацію за неотримане речове майно, що підтверджується розрахунковими відомостями за серпень 2020 року №914 від 02.12.2020 року, які наявні в матеріалах справи, проте на картковий рахунок позивача, як вбачається з роздруківки кошти в розмірі 24 451,92 грн. надійшли 17.08.2020 року.

16.08.2020 року позивач звернувся із заявою на ім`я начальника Луганського прикордонного загону східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно та нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період 2015-2018 року (а.с.18-21).

25.09.2020 року листом №11/10892 відповідач зазначив лише про те, що індексацію буде виплачено в межах бюджетних асигнувань (а.с.22).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні – невиплати позивачу, в день виключення із списків особового складу, грошової компенсації за не отримане речове майно та стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасна виплата грошової компенсації за не отримане речове майно) за весь період затримки розрахунку з 01.08.2020 року по день фактичного розрахунку 17.08.2020 року в розмірі 10 251,00 грн., суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно ст.1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 ст.9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно ч.1 ст.91 Закону №2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.1 п.2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі - Порядок №178,) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно п.3 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.10.2019 в справі №825/598/17.

Так Верховним Судом зазначено, що враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця (командування) за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику (військовослужбовцю) всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, відповідно до судової практики Верховного Суду норми статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічної правової позиції дотримується також і П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 29 січня 2020 року по справі №420/3361/19.

Суд зазначає, що приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст.117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 Кодексу (КЗпП - прим.) роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки, станом на день виключення з списків особового складу військової частини, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі, а саме не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки, виданої відповідачем №915 від 02.12.2020 року, сума нарахованого грошового забезпечення позивача за червень 2020 року – липень 2020 року (2 місяці, що передують події, з якої пов`язана виплата) складає 36 783, 00 грн. (а.с.31) та, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 603, 00 грн., з чим між іншим погодився позивач згідно змісту позову.

Водночас, суд враховує той факт, що 01.08.2020 року та 02.08.2020 року (дати після звільнення згідно з наказом позивача) э вихідними днями, а тому розрахунок необхідно проводити на наступний робочий день тобто 03.08.2020 року.

Також суд враховує, що 14.08.2020 року позивачу нараховано та виплачено компенсацію за неотримане речове майно, що підтверджується розрахунковими відомостями за серпень 2020 року №914 від 02.12.2020 року, які наявні в матеріалах справи, проте на картковий рахунок позивача, як вбачається з роздруківки кошти в розмірі 24 451,92 грн. надійшли 17.08.2020 року.

Тобто вищенаведені обставини, вказують на те, що затримка виплати компенсації за неотримане речове майно з 14.08.2020 по 17.08.2020 року відбувалась з незалежних від відповідача причин.

Разом з тим, оскільки суд дійшов висновків, що саме 14.08.2020 року відповідач нарахував та виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно, то дата 13.08.2020 року в такому випадку є останнім днем затримки такої виплати.

З урахуванням вищенаведеного суд зазначає, що період не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивача обраховується з першого робочого дня після його звільнення, а саме з 03.08.2020 року по останній день затримки перед днем виплати компенсації, а саме 13.08.2020 року.

У зв`язку із чим, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 6633,00 грн. (11 днів * 603,00 (середній заробіток) з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Також, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо необхідності врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Правова позиція щодо застосування принципу співмірності була також зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц, від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно військовослужбовцям звільненим у запас (відставку) замість належних до видачі предметів речового майна під час проходження служби в Державній прикордонній службі України, а саме: ОСОБА_2 (довідка-розрахунок №110) – 24 912,51. Утримати за недонос речового майна (довідка-розрахунок №120) – 86,90 грн.

Так судом встановлено, що позивач мав право на виплату грошової компенсації за не отримане речове майно військовослужбовцям звільненим у запас (відставку) замість належних до видачі предметів речового майна під час проходження служби в Державній прикордонній службі України в розмірі 24 912,51грн. позивачу, як встановлено судом підлягає стягненню середній заробіток в сумі 6633,00 грн.

При цьому істотність частки невиплачених позивачу сум при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 24 912, 51 грн. / 6633,00 грн. (загальна сума невиплачених коштів на момент звільнення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100% = 3, 76%.

За таких умов, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що позивачу підлягає відшкодуванню сума у розмірі 249, 41 грн. із розрахунку 603,00 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 3,76% (істотності частки недоплаченої суми) х 11 (днів затримки розрахунку).

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог у вказаній частині, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні – невиплати позивачу, в день виключення із списків особового складу, грошової компенсації за не отримане речове майно та стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасна виплата грошової компенсації за не отримане речове майно) за весь період затримки розрахунку з 03.08.2020 року по останній день затримки перед днем виплати компенсації 13.08.2020 року (включно) в розмірі 249,41 грн.

Що ж стосується позовних вимог в частині щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу, індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 по лютий 2018 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон або ЗУ №1282-ХІІ).

Відповідно до ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).

Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Аналіз наведених правових норм показав, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін і в обов`язковому порядку нараховується роботодавцями незалежно від форми власності та виду.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач проходив службу у Військовій частині 9938 з 26.09.2019 року, що підтверджується витягом з наказу начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Держаної прикордонної служби України від 26.09.2019 року №427-ОС, згідно якого майора ОСОБА_3 (П-005991), який прибув для подальшого проходження служби з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення, та йому щомісяця направлялась та виплачувалась індексація.

Матеріали справи не містять доказів того, що у період з липня 2015 по лютий 2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині 9938. Натомість, зі змісту наказу 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Держаної прикордонної служби України від 26.09.2019 року №427-ОС вбачається, що позивач прибув для подальшого проходження військової служби. Зазначене, не дає суду змоги встановити порушення прав позивача Військовою частиною 9938 в період служби з 01.07.2015 по 28.02.2018 року.

Враховуючи вищенаведені обставини суд вважає, що в цій частині позовних вимог позивачу слід відмовити.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні обставини для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 205, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини 9938 (93100, Луганська область, м. Лисичанськ, проспект Перемоги 58, код ЄДРПОУ 14321736) - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9938 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні – невиплати ОСОБА_2 , в день виключення із списків особового складу, грошової компенсації за не отримане речове майно.

Стягнути з Військової частини 9938 на користь ОСОБА_3 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасна виплата грошової компенсації за не отримане речове майно) за весь період затримки розрахунку з 03.08.2020 року по останній день затримки перед днем виплати компенсації 13.08.2020 року (включно) в розмірі 249,41 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

.