Рішення № 94323768, 20.01.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13803/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження з урахуванням особливостей, визначених ст.287 КАС України та ст.ст.268,269,271,272 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

08 грудня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженню №55227667;

- зобов`язати Подільський міжрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 накладений державним виконавцем Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у рамках виконавчого провадження №55227667.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 23.11.2017 державним виконавцем Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Семенюк Анастасією Борисівною розглянуто заяву про примусове виконання постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 65, виданої 26.09.2017 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 95040,00 грн. За результатами розгляду прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 55227667. У рамках вищезазначеного виконавчого провадження державним виконавцем 14.09.2018 прийнято постанову про арешт майна боржника. 27.12.2019, під час примусового виконання виконавчого провадження № 55227667, на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Позивач вказує, що 03.08.2020, 20.10.2020, 26.11.2020 ОСОБА_1 , через представника, звертався до відповідача з адвокатськими запитами з клопотанням про зняття арешту з майна позивача, надання інформації та документів виконавчого провадження № 55227667. У відповідях на адвокатські запити за вих. №23572/35-32/6 від 23.09.2020, вих. №30449/35-32/6 від 16.11.2020 відповідач зазначив, що виконавче провадження № 55227667 завершено за п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Станом на 23.09.2020 відкритих виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1 у відділі немає. До відповідей надано копію поштового конверта, в якому виконавець надіслав на адресу ОСОБА_1 документи та копії постанов державного виконавця Семенюк А.Б., а саме: про відкриття виконавчого провадження № 55227667 від 23.11.2017, про арешт майна боржника від 14.09.2018 і про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.12.2019. Водночас, у знятті арешту з майна ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з несплатою ним виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Крім того, відповідач зазначив що для зняття арешту, окрім іншого, необхідна письмова заява від стягувача про відсутність претензій до боржника (позивач зазначає, що така умова для зняття арешту, законодавством не передбачена). У відповіді за вих. №332867/35-32 від 01.12.2020 відповідач вказав, що для зняття арешту необхідно здійснити всі платежі для задоволення стягувача, стягнення виконавчого збору, витрати виконавчого провадження та штрафів накладених на боржника, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. До відповіді не надано докази того, що стягувачем до відділу повторно пред`являвся до виконання раніше повернутий виконавчий документ по виконавчому провадженню № 55227667. Отже, як стверджує позивач, стягувач своїм правом на повторне пред`явлення до виконання виконавчих документів не скористався.

Враховуючи вищевикладене, зазначено у позові, виконавче провадження № 55227667 завершено, виконавчий документ (постанова Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 65 виданої 26.09.2017) повернуто стягувачу, строк пред`явлення вищезазначеного документа до виконання, визначений ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» сплинув та відповідно до законодавства поновленню не підлягає.

Крім того, на думку позивача, постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження державним виконавцем не прийнято, виконавче провадження за цими виконавчими документами не відкрито. Тобто, будь-які законні підстави для арешту майна позивача, стягнення штрафу, виконавчого збору та виконавчих витрат відсутні. Проте, арешт з майна ОСОБА_1 до цього часу не знято, що порушує його права як власника.

Позивач вказує, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Оскільки в рамках виконавчого провадження № 55227667 сума штрафу за виконавчим документом не стягнута, то підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.

Крім того, у позові вказано, що постанову державного виконавця Семенюк А.Б. про арешт майна боржника №55227667 оформлено державним виконавцем у супереч п.п. 6, 7 розділу І Інструкції. Зокрема, резолютивна частина зазначеного виконавчого документа не містить в собі пункт про накладення арешту на майно позивача. Отже, слід вважати, що рішення про накладення арешту на майно позивача не прийняте, відповідний документ належним чином не винесено, а тому виконавцем внесено відповідний запис про обтяження до Єдиного реєстру боржників безпідставно. Згідно із частинами третьою - п`ятою № 1404-VIII у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Проте, на порушення вищезазначеним нормам, начальником Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відповідних заходів, щодо усунення порушень не вжито, арешт з майна позивача не знято.

З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що арешт на майно позивача накладено з грубим порушенням законодавства.

Ухвалою від 14.12.2020 року Одеським окружним адміністративним судом:

- прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (просп.Шевченка, буд.16, м.Одеса, 66300) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії і відкрито провадження в адміністративній справі;

- доручено Подільському міжрайонному відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати до Одеського окружного адміністративного суду у п`ятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії матеріалів ВП №55227667;

- зупинено провадження по справі №420/13803/20 за позовом ОСОБА_1 до Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії до надходження відповіді на доручення.

Судом вирішено розглядати справу з особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

18.12.2020 року (вх.№ЕП/25017/20) та 21.12.2020 року (вх.№54394/20) (а.с.35-39, 41-44) від представника відповідача до суду надійшли заперечення на позовну заяву, в який вказано, що Подільський міжрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не погоджується з позовною заявою.

З посиланням на положення ст.1, ст.2, ст.19, ст.24, ст.27 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження», п.8 розділу 3 Інструкції, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 року, відповідачем вказано, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання.

Відповідач також зазначає, що 17.12.2020 начальником Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) здійснено перевірку виконавчого провадження №55227667 за ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» за наслідками якої винесено постанову про результати перевірки виконавчого провадження на підставі якої була скасована постанова про повернення виконавчого документа стягувачу №55227667 від 27.12.2019 року, та винесено постанову про стягнення виконавчого збору на суму 9504,00 грн., та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 269,00 грн. Крім того, внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, на підставі постанови про арешт майна боржника від 14.09.2018 року.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Також, 21.12.2020 року від представника відповідача до суду надійшли копії матеріалів ВП №55227667 (а.с.51-87).

28.12.2020 року за вх.№ЕС/1189/20 від представника позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову.

У вказаній заяві представник позивача з посиланням на положення ч. 1 ст. 47 КАС України, зазначає, що ОСОБА_1 змінює предмет позову шляхом доповнення вимогами наступного змісту:

І) визнати неправомірними дії та рішення начальника Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Яворського Григорія Валерійовича та:

- скасувати постанову начальника Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Яворського Григорія Валерійовича від 17 грудня 2020 року про результати перевірки виконавчого провадження АСВП №55227667 в частині скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 27 грудня 2019 року, зобов`язання винести постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 9504 грн., зобов`язання винести постанову про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 269 грн., зобов`язання внести дані до державного реєстру обтяжень щодо накладення арешту на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1

- скасувати постанову про скасування процесуального документу від 17.12.2020 ВП №5522766.

ІІ) визнати неправомірними дії та рішення державного виконавця Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Никитюк Анастасії Борисівни та скасувати постанови державного виконавця Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Никитюк Анастасії Борисівни у виконавчому провадженні ВП №55227667:

- про стягнення виконавчого збору від 17.12.2020;

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.12.2020;

- про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.12.2020.

У заяві вказано, що решта позовних вимог залишаються без змін.

Ухвалою суду від 30.12.2020 року судом призначено судове засідання на 11.01.2021 року об 11 год. 00 хв. для вирішення питання про поновлення провадження по справі.

Ухвалою суду від 11.01.2021 року поновлено провадження по справі №420/13803/20 за позовом ОСОБА_1 до Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 11.01.2021 року судом повернуто без розгляду заяву представника ОСОБА_1 про зміну предмету позову, яка надійшла до суду 28.12.2020 року за вх.№ЕС/1189/20.

16.01.2021 року (вх.№ЕС/64/21) від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі.

16.01.2021 року (вх.№ЕС/62/21) від представника до суду надійшли додаткові пояснення, в яких вказано, що після відкриття судового провадження у цій справі та у зв`язку з відсутністю підстав для арешту майна позивача та стягнення з нього коштів, 17.12.2020 начальником Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) здійснено перевірку виконавчого провадження №55227667 за ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження». За наслідком перевірки винесено постанову про результати перевірки виконавчого провадження на підставі якої була скасована постанова про повернення виконавчого документа стягувачу №55227667 від 27.12.2019 року, та винесено постанову про стягнення виконавчого збору на суму 9504,00 грн., та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 269,00 грн. Крім того, внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, на підставі постанови про арешт майна боржника від 14.09.2018 року.

У поясненнях зазначено, що 20.12.2020 позивачем, через представника, на електронну адресу відповідача спрямовано адвокатський запит з вимогою надання інформації щодо проведеної перевірки та копій матеріалів. 23.12.2020 на електронну адресу представника позивача надійшов лист від відповідача за вих. №34802/3532/6 у якому зазначено, що перевірку виконавчого провадження АСВП №55227667 здійснено 17.12.2020 за власною ініціативою начальника відділу Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідач зазначив, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець або виконавець, з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження, може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчих провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова, що і є підставою для проведення перевірки виконавчого провадження.

Водночас, вказує позивач у поясненнях, відповідач не зазначив які саме граматичні чи арифметичні помилки він виправляв, а також не надав відповідної постанови про виправлення помилки. Крім того, відповідач зазначив, що за результатами перевірки встановлені порушення норм ст.ст. 27, 42, 56 Закону України «Про виконавче провадження», та у зв`язку з цим 17.12.2020 постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.12.2019 у виконавчому провадженні №55227667 скасовано для усунення недоліків та проведення виконавчих дій у повному обсязі, а саме винесення постанов про стягнення виконавчого збору та стягнення витрат виконавчого провадження, внесення даних до Державного реєстру обтяжень щодо накладення арешту на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 . До відповіді надано копії постанов винесених у виконавчому провадженню АСВП №55227667, а саме: про результати перевірки, про скасування процесуального документу, про стягнення виконавчого збору, про мінімальний розмір витрат виконавчого провадження, копії витягів з державних реєстрів. На цей час державним виконавцем накладено арешт на майно ОСОБА_1 на суму 104769,00 грн. (сума штрафу - 95000,00 + виконавчий збір - 9500,00 + розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 269,00).

Позивач вважає, що перевірку виконавчого провадження АСВП №55227667 здійснено з численними порушеннями Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Як наслідок, процесуальні документи винесені за результатом перевірки підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 20.01.2021 року судом відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження по справі.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Згідно з ч.4 ст.287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Частиною 10 статті 120 КАС України визначено, що зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.

З урахуванням положень ч.1 ст.120, ч.6 ст.120, ч.10 ст.120 КАС України, ст.287 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 287 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, заперечень, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

22.11.2017 року до Подільського міжрайонного ВДВС ГТУЮ в Одеській області звернулось Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови №65 від 26.09.2017 року, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 95040,00 грн. (а.с.52-53).

23.11.2017 року державним виконавцем Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №55227667 з примусового виконання постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №65 від 26.09.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 штраф у розмірі 95040,00 грн. (а.с.20, 58-59).

У п.3 вказаної постанови вирішено стягнути з божника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 9504,00 грн.

14.09.2018 року державним виконавцем Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області прийнято постанову ВП№55227667 про арешт майна боржника (а.с.21, 66-67).

27.12.2019 року державним виконавцем Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області прийнято постанову ВП №55227667 про повернення виконавчого документу стягувану на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.22, 69-70).

Крім того, судом встановлено, що 17.12.2020 року начальником Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у відповідності до положень ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» проведено перевірку виконавчого провадження АСВП №55227667 з виконання постанови №65 від 26.09.2017 року та прийнято постанову про результати перевірки виконавчого провадження АСВП №55227667 (а.с.96-зворотній бік, 71), п.2 якої скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувану від 27.12.2019 року з метою проведення виконавчих дій у повному обсязі.

Відповідно до п.3 вказаної постанови від 17.12.2020 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 9504 грн.

Згідно з п.4 вказаної постанови від 17.12.2020 року винесено постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у сумі 269 грн.

Пунктом 5 постанови від 17.12.2020 року вирішено внести дані державного реєстру обтяжень щодо накладення арешту на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 .

17.12.2020 року начальником Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову про передачу виконавчого провадження №55227667 (а.с.102).

17.12.2020 року начальником Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову про прийняття виконавчого провадження №55227667 (а.с.103).

17.12.2020 року начальником Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову про скасування процесуальних документів ВП55227667 (а.с.97-зворотний бік, 73), якою постановлено скасувати документ «Постанова про повернення виконавчого документу стягувану» від 27.12.2019 року, що видав ОСОБА_2 .

17.12.2020 року начальником Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову ВП55227667 про стягнення виконавчого збору (а.с.98- зворотний бік, 76).

17.12.2020 року начальником Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову ВП55227667 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с.99- зворотний бік, 78-79).

18.12.2020 року начальником Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову ВП55227667 про повернення виконавчого документу стягувану на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.104).

Згідно витягу про реєстрацію в державному реєстрі обтяжень рухомого майна (а.с.80), на підставі постанови про арешт майна від 14.09.2018 року №55227667 накладено обтяження у вигляді арешту на все рухоме майно позивача заборони відчуження.

Вважаючи бездіяльність Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженню №55227667 протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження".

У відповідності до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пункт 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п.6 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з ч.1 ст.40 вказаного Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, Законом №1404-VІІІ передбачено, що після закінчення виконавчого провадження за загальним правилом державним виконавцем повинні вживатись заходи щодо зняття арешту з нерухомого майна боржника, накладеного в рамках виконавчого провадження.

Однак, органами державної виконавчої служби відповідні дії щодо зняття арешту з майна позивача після прийняття постанови від 27.12.2019 року ВП №55227667 про повернення виконавчого документу стягувану на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», вжиті не були, та під час завершення виконавчого провадження ВП №55227667 арешт з майна позивача знятим не був.

При цьому станом на дату прийняття постанови від 27.12.2019 року ВП №55227667 про повернення виконавчого документу та станом на дату звернення позивача до суду, рішень про стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження відповідачем не було прийнято, тобто фактично були відсутні обмеження, визначені ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту, який накладено постановою від 14.09.2018 року.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 13 Конвенції гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дивитися рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).

В силу принципу пропорційності втручання в право особи безперешкодно користуватися та розпоряджатися своїм майном можливе лише за умови дотримання «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Неузгодженість дій органів державної влади або невиконання державними органами та їх посадовими особами своїх безпосередніх обов`язків не повинно тягти за собою покладення на суб`єкта господарювання надмірних обов`язків або інших несприятливих наслідків, як це мало місце у цій справі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що у органів державної виконавчої служби наявний обов`язок щодо зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при завершенні такого виконавчого провадження, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не знятті арешту з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженню №55227667 при прийняття постанови про повернення виконавчого документу від 27.12.2019 року ВП №55227667

Отже, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженню №55227667 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Подільсього міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 накладений державним виконавцем Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у рамках виконавчого провадження №55227667, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом 17.12.2020 року, вже після відкриття провадження по даній справі, начальником Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову ВП55227667 про стягнення виконавчого збору та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с.99- зворотний бік, 78-79).

Вказані постанови станом на дату вирішення даної адміністративної справи є чинними.

Тобто, станом на дату вирішення даної адміністративної справи існують обставини, які унеможливлюють зняти арешт з майна позивача, накладеного на підставі постанови від 14.09.2018 року ВП №55227667, оскільки наявне нестягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження ВП №55227667.

За вказаних обставин, суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання Подільсього міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 накладений державним виконавцем Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у рамках виконавчого провадження №55227667 є такою, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 7800,00 грн., пов`язані з правничою допомогою адвоката та сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд виходить з наступного.

Так, позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 (а.с.24).

Враховуючи задоволення даного адміністративного позову в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженню №55227667 та обставини, які слугували підставою для відмови в задоволенні похідної від неї вимоги (про зобов`язання вчинити дії), суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Суд вказує на те, що відповідачем не було подано до суду відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Так, згідно матеріалів справи, 25.08.2020 року між Позивачем та адвокатом ОСОБА_3 було укладено договір про надання правової допомоги (а.с.7-9).

Додатком №1 до договору про надання правової допомоги передбачена вартість 1 години, яка дорівнює - 30% мінімальної заробітної плати (10).

До суду позивачем надано акт приймання-передачі наданих послуг з їх детальним описом та вартістю, а також кількість годин, витрачених на кожну послугу, який є додатком №2 до договору про надання правової допомоги (а.с.10-зворотний бік, 11), згідно якого загальна вартість послуг складає 7800,00 грн.

З данаї до суду довідки про отримання грошових коштів, яка є додатковим №3 до договору про надання правової допомоги (а.с.11-зворотний бік), судом встановлено, що згідно договору про надання правової допомоги від 03.08.2020 року та акті приймання-передачі наданих послуг з їх детальним описом та вартістю, а також кількість годин, витрачених на кожну послугу від 05.12.2020 року адвокатом Лазуткіним Олександром Володимировичем отримано від позивача грошові кошти у сумі 7800,00 грн.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмір 7800,00 грн. на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 287, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженню №55227667.

У задоволенні позовних вимог про зобов`язати Подільський міжрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 накладений державним виконавцем Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у рамках виконавчого провадження №55227667 - відмовити.

Стягнути з Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 7800,00 грн. (сім тисяч вісімсот гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Подільський міжрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (Одеська область, місто. Подільськ, проспект Шевченка, буд. 16, 66300, код ЄДРПОУ 38701485).

Суддя Корой С.М.

.