Рішення № 94323755, 22.01.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2021 р. № 400/4554/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:військової частини А2062, вул. Велика Морська, 14, м. Миколаїв, 54030

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини А2062 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби з 05.10.2018 р. по 03.09.2020 р., зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 05.10.2018 р. по 03.09.2020 р. у сумі 61270,65 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що звільнений з військової служби 05.10.2018 р. При звільненні відповідачем не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Рішенням суду від 30.06.2020 р. по справі № 400/1706/20 визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язано його нарахувати та виплатити відповідну грошову компенсацію. 04.09.2020 р. на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 16207,81 грн. Листом від 18.09.2020 р. відповідач повідомив про виконання рішення суду та здійснення виплати саме 04.09.2020 р. Позивач вважає, що одночасно з виплатою грошової компенсації відповідач повинен був нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, як це передбачено ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). За розрахунками позивача, середній заробіток за період з 05.10.2018 р. по 03.09.2020 р. становить 269745,00 грн. Водночас, враховуючи висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, позивач вважає справедливим, обґрунтованим, співмірним та пропорційним розмір середнього заробітку, обчисленого за період, що визначений з урахуванням прогнозованих та приблизних строків звернення до суду, вчинення процесуальних дій судом та враховуючи тривалість фактичного виконання відповідачем рішення суду, у сумі 61270,65 грн.

16.11.2020 р. відповідач подав відзив на позовну заяву (а. с. 61-69), в якому відзначив, що з урахуванням висновків Верховного Суду щодо вимог до співмірності суми середнього заробітку, у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі. Так, між сторонами був наявний спір щодо наявності підстав для нарахування та виплати грошової компенсації, позов про стягнення середнього заробітку подано зі спливом 745 днів з дати виключення зі списків особового складу частини, виплату грошової компенсації здійснено на виконання рішення суду по справі № 400/1706/20 після набрання ним законної сили. Перед виключенням зі списків особового складу частини позивач подав рапорт, в якому погодився з виключенням без остаточного розрахунку, претензій до частини не мав. Відповідач вважає хибним посилання позивача на загальні норми трудового законодавства, оскільки правовідносини щодо розрахунку військовослужбовців при їх звільненні врегульовані Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008.

За клопотанням сторін справу розглянуто в письмовому провадженні.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач проходив військову службу у військовій частині А2062 з 18.07.2016 р. по 05.10.2018 р.

Наказом командувача Військово-Морських Сил від 15.09.2018 р. № 187 позивача звільнено з військової служби в запас за п.п. "й" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом командира військової частини А2062 від 05.10.2018 р. № 229 позивача виключено зі списків особового складу частини (а. с. 15).

Грошову компенсацію за невикористану соціальну відпустку як учаснику бойових дій позивачу при звільненні виплачено не було, у зв`язку з чи він 08.04.2020 р. звернувся до відповідача з відповідною заявою (а. с. 17).

28.04.2020 р. позивач подав позов до суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану соціальну відпустку як учаснику бойових дій (а. с. 20-24).

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 р. по справі № 400/1706/20 позов задоволено (а. с. 25-29).

На виконання рішення суду 07.08.2020 р. видано виконавчий лист (а. с. 30).

11.08.2020 р. позивач надіслав відповідачу платіжні реквізити для виплати грошової компенсації (а. с. 31).

04.09.2020 р. на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 16207,81 грн (а. с. 38), які згідно з листом відповідача від 18.09.2020 р. № 1403 перераховано на виконання рішення суду по справі № 400/1706/20 (а. с. 40-43).

Трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо. Водночас, чинними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Приписами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24.12.2020 р. по справі № 340/401/20.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17.

Таким чином, суд погоджується з позивачем щодо наявності у нього права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби. Строк затримки розрахунку з 05.10.2018 р. по 03.09.2020 р. позивачем встановлено вірно.

Щодо суми середнього заробітку суд виходить з того, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 711/4010/13.

З огляду на викладене, суд застосовує критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, з огляду на таке:

- позивача виключено зі списків особового складу військової частини 05.10.2018 р. На момент звільнення позивач не мав претензій щодо остаточного розрахунку, що підтверджується його рапортом (а. с. 71);

- вперше за виплатою грошової компенсації за невикористані дня додаткової відпустки позивач звернувся до відповідача 08.04.2020 р., тобто через півтора роки з дати звільнення, а до суду – 28.04.2020 р.;

- між сторонами існував спір щодо виплати грошової допомоги, який вирішений судом і рішення набрало законної сили 07.08.2020 р., а виплата здійснена 04.09.2020 р.;

- тривалий строк невиплати грошової компенсації викликаний не умисними діями відповідача, а відсутністю належного фінансування, відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів;

- розмір суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, обчислений позивачем, більше ніж у три рази перевищує суму виплаченої грошової компенсації.

З огляду на вказані обставини, суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме наведеним вище критеріям, визченання розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі, що дорівнює розміру виплаченої несвоєчасно грошової компенсації за невикористані дня додаткової відпустки, тобто 16207,81 грн.

Таким чином, позов належить задовольнити частково.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до військової частини А2062 (вул. Велика Морська, 14, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 26614194) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби з 05.10.2018 р. по 03.09.2020 р., зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 05.10.2018 р. по 03.09.2020 р. у сумі 61270,65 грн – задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2062 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби з 05.10.2018 р. по 03.09.2020 р.

3. Зобов`язати військову частину А2062 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 05.10.2018 р. по 03.09.2020 р. у сумі 16207,81 грн (шістнадцять тисяч двісті сім грн 81 коп.).

4. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 22.01.2021 р.

Суддя Н.В. Лісовська