Рішення № 94323656, 20.01.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 р. № 400/5290/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. зв порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження розглянув адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020

про:визнання рішення, дій та бездіяльності протиправними; зобов`язання вчинити певні дії,

ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернулась до адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо невиплати недоотриманої пенсії за період з 07.10.2009 року по 19.12.2018 рік , зобов`язати виплатити позивачу недоотриману пенсію за період з 07.10.2009 року по 19.12.2018 рік відповідно до норм ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначила, що є громадянкою України, отримувала пенсію за віком та 13.04.2000 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. Виплату пенсії було припинено у зв`язку з її виїздом за кордон. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, а відтак з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права позивачки на виплату пенсії. Представник позивача звернувся з цього приводу до відповідача 16.01.2019 року із заявою №3904 про поновлення виплати пенсії, на що отримав протиправну відмову. Листом від головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 102-М-01 11.02.2019 р. повідомлено позивачів, що відповідно до п. 1.5 порядку подання та оформлення документів заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. На даний час угода між Україною та Ізраїлем в галузі пенсійного страхування не укладена. Позивачі вважають бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії протиправною, оскільки після прийняття рішення Конституційним Судом України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, у позивача відновилось право на отримання раніше нарахованої та призначеної пенсії, а у відповідача відновився обов`язок поновити виплату пенсії та виплатити її на першу вимогу пенсіонера.

Відповідач проти позову заперечив, надав відзив, в обґрунтування якого, посилаючись на положення частини третьої статті 35 та статтею 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зазначив про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії позивачу, так як не дотримано вимоги порядку звернення за поновленням пенсії, передбаченого Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Крім того, законодавством не передбачено прийняття заяви про поновлення виплати пенсії від особи, яка діє по довіреністю або за дорученням та представляє інтереси іншої особи-пенсіонера. Акцентує увагу на тому, що предмет позову у цій справі був предметом розгляду у справі 400/1939/19. Тому вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, а справу такою, що підлягає закриттю на підставі ч.4 ст.238 КАС України.

Ухвалою суду від 25.11.2020 року провадження по справі відкрито, та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

На теперішній час, епідемічна загроза на території Миколаївської області значно погіршилась, у зв`язку з чим 21.10.2020 року наказом в.о. голови Миколаївського окружного адміністративного суду вжито додаткових заходів щодо запобігання поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, зокрема рекомендовано тимчасово припинити проводити відкриті судові засідання за участю сторін, до зниження рівня епідемічної загрози.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження, без призначення судового засідання та виклику сторін.

Дослідив матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримувала до 2000 року пенсію за віком.

13.04.2000 року позивачка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де постійно проживає з 27.12.1999 року в місті Хайфа, та була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

Відповідачем припинено виплату пенсії позивачці.

17.01.2019 року позивачка через представника звернулась до відповідача з заявою про поновлення їй виплату пенсії. До заяви представник позивача додав копії: довіреності, паспорту для виїзду за кордон, пенсійного посвідчення, трудову книжку, довідку про заробітну плату, апостильована особиста заява позивача про поновлення пенсії .

Листом від 11.02.2019 року відповідач відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії, в якому зазначив, що позивачем, всупереч п. 2.9, 2.22, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 не надано паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Також, Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Миколаєві Миколаївської області у листі від 11.02.2019 року №102-М-01 повідомило, що законне представництво має місце лише щодо інтересів неповнолітніх, недієздатних і обмежено дієздатних осіб, які не в змозі вчиняти певні юридичні дії самостійно, тому для поновлення пенсії позивачці необхідно з`явитися особисто при наявності пенсійної справи та документу, що посвідчує особу на території України, а також документу, що засвідчує місце проживання заявниці на території м. Миколаєва, в даному випадку паспорту громадянина України.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду з позовом зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату їй пенсії за віком з 07.10.2009 року по 19.12.2018 рік.

Відповідач у відзиві посилається на пропущення строку звернення позивачем з відповідним позовом до суду, та звертає увагу на те, що дане питання було вирішено під час розгляду справи 400/1939/19.

Стосовно цього питання суд зазначає, що строк встановлений ст.122 КАС України не підлягає застосування до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами відповідно до Постанови Великої Палати ВСУ у справі 815/1226/18.

Статтею 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

При цьому, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Зазначені положення ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі “Пічкур проти України”, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, позивачка має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України№ 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Відтак, у відповідача немає правових підстав не поновлювати пенсію позивачці.

Частиною 2 ст.49 Закону №1058 встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У будь-якому випадку згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів суду, що існують правові підстави не поновлювати позивачу виплату пенсії.

Позивачем в цій адміністративній справі заявлено вимогу компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії (довічне грошове утримання), соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та пункту 5 указаного Порядку виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Позивач просить виплатити компенсацію на ще не виплачені суми доходу, що не відповідає вимогам закону.

Отже, вимога про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №200/11292/19-а і від 5 березня 2020 року у справі № 140/1547/19.

Також, суд не погоджується з висновком відповідача про особисте звернення позивача, оскільки законним представником є не лише особа, яка представляє майнові права та законні інтереси недієздатних та обмежено дієздатних осіб, як це встановлено статтею 242 Цивільного кодексу України, а й особа, яка представляє майнові права та інтереси дієздатних осіб, але таких, що через свій фізичних стан (старість, хвороба) не можуть особисто здійснювати свої права та виконувати свої обов`язки.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 не погоджується з висновком про необхідність поновлення пенсії позивачу з проведенням індексації, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду.

Отже, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 840,80 грн., підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв,54020, код ЄДРПОУ 13844159 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, викладене у листі від 11.02.2019 про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_2 за період з 07.10.2009 року по 19.12.2018 рік.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, код ЄДРПОУ 13844159) виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ), за період з 07.10.2009 року по 19.12.2018 рік відповідно до вимог ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, код 13844159 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень 80 коп.), сплачений квитанцією №44728 від 20.11.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. С. Брагар