Рішення № 94323441, 20.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№447/2186/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Гулкевич І.З. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до Дроговицької сільської ради про скасування відповіді в частині доступу до публічної інформації та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду, в якому просить : скасувати відповідь виконувача обов`язків сільського голови Дроговизької сільської ради Луцан Н.Р. від 12.08.2020 №П-295/П-296/07-09/350, яка є неправдивою інформацією; відшкодувати за рахунок Державного бюджету ОСОБА_1 , старій людині, пенсіонеру з 21.04.2004 моральну шкоду за приниження честі та гідності, а також ділової репутації в розмірі 900 мільйонів гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідь сільського голови Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області не відповідають вимогам Закону України “Про доступ до публічної інформації”. Позивач вважає, що протиправне ненадання відповіді на його запити є підставою для зобов`язання відповідача надати для ознайомлення матеріали за рішенням Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,20 га та 0,30 га для ведення особистого селянського господарства в с. Дроговиж, урочище “Біля Стадіону”.

Ухвалою від 18.11.2020 суддя залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення зазначених у ній недоліків.

09.12.2020 до суду надійшла заява позивача на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою від 14.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштових відправлень 28.12.2020. Будь-яких заяв, клопотань чи відзиву щодо предмета спору не подавав.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач подав до відповідача заяви від 06.08.2020 та 07.08.2020, в якій просив надати йому для ознайомлення матеріали за рішенням Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,20 га та 0,30 га для ведення особистого селянського господарства в с. Дроговиж, урочище “Біля Стадіону”.

Листом від 12.08.2020 № П-295/П-296/07-09/350 в.о. сільського голови Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області Луцан Н.Р. надав позивачу відповідь, якою надав рішення Дроговизької сільської ради №122 від 11.07.2016 та викопіювання з Генплану с. Дроговиж, на якому зазначено місце розташування земельної ділянки з матеріалів за рішенням Дроговизької сільської ради про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,30 га для ведення особистого селянського господарства в с. Дроговиж, урочише “Біля Стадіону”. В наданні решти документів відмовлено, оскільки вони містять персональні дані особи щодо якої винесено рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і ця особа не надала згоди на поширення таких даних. Щодо надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства в с. Дроговиж , урочище Біля Стадіону” Дроговизькою сільською радою таке рішення не виносилось.

Виходячи з наявності підстав для скасування вказаної відповіді відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право кожного на інформацію передбачене статтею 5 Закону України “Про інформацію”, відповідно до якої кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України “Про доступ до публічної інформації”.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону України “Про доступ до публічної інформації” публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених вказаним Законом.

Згідно з статтею 19 Закону України “Про доступ до публічної інформації” запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити:

1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив надати йому для ознайомлення матеріали за рішенням Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,20 га та 0,30 га для ведення особистого селянського господарства в с. Дроговиж, урочище “Біля Стадіону”.

Відповідачем надано рішення Дроговизької сільської ради №122 від 11.07.2016 та викопіювання з Генплану с. Дроговиж, на якому зазначено місце розташування земельної ділянки з матеріалів за рішенням Дроговизької сільської ради про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,30 га для ведення особистого селянського господарства в с. Дроговиж, урочише “Біля Стадіону”. В наданні решти документів відмовлено, оскільки вони містять персональні дані особи щодо якої винесено рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і ця особа не надала згоди на поширення таких даних.

Надаючи оцінку посиланню представника відповідача на те, що в матеріалах проекту землеустрою про надання дозволу громадянам на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства містяться персональні дані щодо ОСОБА_2 , якому надано такий дозвіл і ця особа не надала згоди на поширення таких даних, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про захист персональних даних” персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Статтею 14 вказаного Закону України передбачено, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Водночас, суд враховує, що відповідно до частини третьої статті 10-1 Закону України “Про доступ до публічної інформації” публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов:

1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України “Про захист персональних даних”;

2) фізичні особи (суб`єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України “Про захист персональних даних”;

3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом;

4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.

Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону України “Про доступ до публічної інформації” обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Відтак доводи відповідача про наявність персональних даних в запитуваній позивачем інформації як підстава для відмови у наданні інформації є необґрунтованими, а тому суд такі відхиляє.

У цьому контексті суд зазначає, що відповідач зобов`язаний був знеособити персональні дані осіб, яким надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та надати такі для ознайомлення позивачу.

Натомість, відповідач протиправно не виконав свого обов`язку, передбаченого статтею 10-1 Закону України “Про захист персональних даних”.

Разом з тим, на думку суду, відповідь в.о. сільського голови Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області від 12.08.2020 № П-295/П-296/07-09/350 не містять ознак акта індивідуальної дії, а тому не є рішеннями суб`єкта владних повноважень. Вказане свідчить про відсутність підстав для скасування вказаної відповіді, а тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

З огляду на викладене, суд, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у задоволенні заяв позивача про надання інформації, викладені у відповіді в.о. сільського голови Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області від 12.08.2020 № П-295/П-296/07-09/350.

Таким чином, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача надати позивачу для ознайомлення матеріали за рішенням Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Дроговиж, урочище “Біля Стадіону”, за виключенням персональних даних ОСОБА_2 , яким надано такий дозвіл.

Щодо вимоги позивача про стягнення за рахунок Державного бюджету моральної шкоди за приниження честі та гідності, а також ділової репутації в розмірі 900 мільйонів гривень.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що підставою для відшкодування моральної шкоди позивачем зазначено стреси та переживання, які вона зазнала внаслідок неправомірних дій відповідача, оскільки відповідач позбавив її можливості реалізувати свої права щодо обізнаності про стан її пенсійних виплат.

Поряд із тим, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок поведінки відповідача, яку позивач вважає протиправною, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердив наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і діями відповідача.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з Державного бюджету на користь позивача моральної шкоди, задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Враховуючи звільнення судом позивача від сплати судового збору та виходячи із змісту задоволених позовних вимог, суд вважає, що судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245, 263 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання інформації, викладені у відповіді в.о. сільського голови Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області від 12.08.2020 №П-295/П-296/07-09/350.

Зобов`язати Дроговизьку сільську раду Миколаївського району Львівської області надати ОСОБА_1 для ознайомлення матеріали за рішенням Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Дроговиж, урочище “Біля Стадіону”, за виключенням персональних даних особи, якій надано такий дозвіл.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулкевич І.З.