Рішення № 94322955, 21.01.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 січня 2021 року Справа № 280/8372/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А 1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд. 1 ЄДРПОУ 08160298), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини А 1978 (далі – відповідач), відповідно до якої просить визнати протиправною відмову відповідача, щодо нарахування та виплати, ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні з 29.09.2018 по день фактичної виплати, а саме по 23.09.2020 та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні з 29.09.2018 по 23.09.2020 включно у розмірі 164 120,50 грн. (сто шістдесят чотири тисячі сто двадцять гривень 50 коп.).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що при звільненні з військової служби йому не біло виплачено компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.05.2020 по справі №280/1837/20 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 03.08.2015 по 29.09.2018, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 29.09.2018. На виконання вказаного рішення позивач отримав у вересні 2020 року вказану компенсацію у розмірі 11775,40 грн. Крім того, зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач позовну заяву не визнав, у відзиві (вх. №59756 від 08.12.2020) посилається на те, що з урахуванням позиції Верховного суду у постанові від 07.08.2019 по справі 802/2360/17-а та у постанові від 21.01.2020 у справі №560/2342/19 компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст.. 117 КЗпП України може вимагатися лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень не розповсюджуються вимоги статей 116, 117 Кодексу законів про працю. Відтак, у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Ухвалою суду від 23.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/8372/20. Призначено судове засідання на 17.12.2020 без виклику сторін.

На підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини четвертої статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Суд, дослідивши матеріали справи, заяви, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині А1978. Наказом командира військової частини А1978 від 29.09.2018 №263 був звільнений з військової служби за станом здоров`я.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 03.08.2015 ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.05.2020 у справі №280/1837/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1978 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1978 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учасника бойових дій за період з 03.08.2015 по 29.09.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2018; зобов`язано Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 03.08.2015 по 29.09.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2018; стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень) 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1978.

Рішення набрало законної сили 29.09.2020.

Згідно банківської виписки 23.09.2020 відповідачем здійснено перерахування на користь позивача нарахованої грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 03.08.2015 по 29.09.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2018 у розмірі 11775,40 грн.

29.09.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.09.2018 по 23.09.2020.

Листом від 30.09.2020 за вих. №5014 Військова частина А1978 повідомила заявника про безпідставність та необґрунтованість такої виплати.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки виплати належної грошової компенсації та з вимогою вчинити дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Суд зазначає, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Національної гвардії України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Предметом спору є правомірність/протиправність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки в розмірі з моменту звільненні 29.09.2018 по дату фактичної виплати 23.09.2020.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

Отже, при відсутності спору про розмір виплачуваних при звільненні сум, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Натомість, наявність спору щодо розміру виплачуваних при звільненні сум, не дає підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а лише починаючи з періоду коли вичерпано спір, тобто ухвалено судове рішення.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Водночас, частиною 2 статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже вказана норма регулює питання сплати відшкодування в разі повного або часткового задоволення позову щодо невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗПП.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач був звільнений 29.09.2018, однак на час звільнення позивача зі служби відповідачем не був здійснений в повному обсязі розрахунок з позивачем, а саме, не виплачена заборгованість із грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.

Питання про право позивача на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, вирішено рішенням Запорізького окружного адміністративного суду 22.05.2020 у справі №280/1837/20 та зобов`язано відповідача виплати позивачу заборгованість із грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.

Вищевказане судове рішення повністю виконане відповідачем 23.09.2020 та виплачена сума в розмірі 11775,40 грн., що підтверджується випискою з банку.

Суд зазначає, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду 22.05.2020 у справі №280/1837/20 набуло законної сили 29.09.2020, отже у позивача виникло право на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України з моменту коли вирішено спір, а саме, коли набуло чинності рішення суду (з 29.09.2020).

Оскільки відповідачем без зволікань виконано вказане рішення суду до набуття ним законної сили, а саме 23.09.2020, то затримки відповідачем у виплаті безспірних сум при звільненні позивача зі служби - не відбулося.

При цьому період, в який розглядався спір (до набрання рішенням законної сили 29.09.2020), суд не може визнати затримкою при розрахунку, оскільки в судовому порядку вирішувався спір між сторонами про наявність чи відсутність у позивача права на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.

Після вирішення такого спору в судовому порядку та встановлення права позивача на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік – невідкладно виплати були здійснені.

Крім того, статтею 117 КЗПП України, на яку посилається позивач, регулюєтеся питання наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум.

Так суд звертає увагу, що в спорі, який вирішено Запорізьким окружним адміністративним судом від 22.05.2020 у справі №280/1837/20, питання стосувалося наявності чи відсутності у позивача права на одержання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Водночас, матеріали справи не містять будь-яких даних, що позивач на час звільнення зі служби був незгоден з розміром нарахованих та не виплачених сум.

Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що положення ст. 117 КЗпП передбачають в даних обставинах право позивача на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати.

Такі висновки суду сформовані з урахуванням правової позиції Верховним Судом, висловленої зокрема у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 807/1502/15 та від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17 та постанови Верховного Суду від 07.08.2019 по справі №802/2360/17-а (адміністративне провадження №К/9901/62312/18).

Також, Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 затверджено «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Вказаним «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби.

Зокрема, ст.3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.01.2020 по справі №560/2342/19 (адміністративне провадження №К/9901/1886/20).

Також, суд бере до уваги, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст.117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Тобто, з прийняттям судового рішення, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення, що прийняте на користь позивача.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають зволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А 1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд. 1 ЄДРПОУ 08160298), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 21 січня 2021 року.

Суддя О.О. Артоуз