Ухвала суду № 94322669, 22.01.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

22 січня 2021 р. Справа №200/11235/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, що полягає у не розгляді клопотання на черговій сесії міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6810 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (будівництво та функціонування курортного готелю) протягом місяця від дня надходження відповідного клопотання, визнання незаконним та скасування рішення від 25.06.2020 року №7/53-5488 “Про розгляд заяви громадянина ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в Приморському районі міста”, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту, зобов`язання протягом 1 місяця з дня набрання чинності рішення прийнятого за наслідками розгляду даної справи, винести на розгляд сесії питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6810 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (будівництво та функціонування курортного готелю) та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6810 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (будівництво та функціонування курортного готелю).

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що він є власником нерухомого майна-незавершеного будівництва, яке знаходиться на земельній ділянці, що перебувала у користуванні ПП «Фростінвест» на умовах договору оренди землі від 23.03.2010. З метою оформлення права користування земельною ділянкою він звернувся 05.05.2020 до Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (будівництво та функціонування курортного готелю) з відповідним переліком документів. Рішенням Маріупольської міської ради від 25.06.2020 року №7/53-5488 йому відмовлено у наданні зазначеного дозволу.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/11235/20-а в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив відповідача, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено, що вимоги позивача не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1, пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Головне завдання адміністративної юстиції - утвердження верховенства права над адміністративним свавіллям, захист прав і законних інтересів громадян від неправомірних дій і рішень органів виконавчої влади і, врешті-решт, забезпечення законності у сфері публічного управління.

Публічно-правові відносини можна визначити як врегульовані правом суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб`єктами владних повноважень. Публічне право є певним чином функціонально-структурною підсистемою права, яка виражає державні, міждержавні і суспільні відносини. До предмета правового регулювання публічним правом належать такі об`єкти: побудова і функціонування держави та її інститутів; інститути громадянського суспільства; механізм і рівні самоврядування; засади правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми та інститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу зазначених положень убачається, що не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Судом встановлено, що між Маріупольською міською радою, як орендодавцем та Приватним підприємством «ФРОСТІНВЕСТ», як орендарем укладено Договір оренди земельної ділянки від 23 березня 2010 року. Згідно пунктів 1, 2 Договору, орендодавець, згідно рішення Маріупольської міської ради від 23 лютого 2010 року №5/41-6429, надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у прибережній зоні Приморського району міста, ділянка АДРЕСА_1 , площею 2,2600 га.

Вищезазначений договір зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за №3869272 - 23 березня 2010 року.

За умовами договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2015 року Приватне підприємство «ФРОСТІНВЕСТ» передало у власність ОСОБА_1 нерухоме майно-незавершене будівництво, що знаходиться на земельній ділянці, площею 2,26 га, яка має кадастровий номер: 1412337200:01:009:0391, цільове призначення якої: для діяльності готелей (будівництво та подальше функціонування курортного готелю), розташованого у місті Маріуполі Донецької області.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (№45689512), за ОСОБА_1 зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 11608867) за об`єктом нерухомого майна: незавершене будівництво, яке розташовано на земельній ділянці: 1412337200:01:009:0391, цільове призначення: для діяльності готелей (будівництво та подальше функціонування курортного готелю), площа: 2,26 га.

05 травня 2020 року позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, яка розташована за адресою: м.Маріуполь, Приморський район.

Рішенням Маріупольської міської ради від 25.06.2020 року №7/53-5488, відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6810 для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (будівництво та функціонування курортного готелю) в Приморському районі міста громадянину ОСОБА_1 . В обґрунтування рішення зазначено, що згідно з висновком Головного управління містобудування і архітектури міської ради від 04.06.2020 №30/21727, земельна ділянка будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (будівництво та функціонування курортного готелю) розташована в територіальних зонах Ж-1 - зона садибної житлової забудови, ІК-3 - зона регулювання забудови загального режиму, ІК-5 - зона охоронюваного ландшафту. Відповідно до генерального плану м. Маріуполь прошена земельна ділянка розташована на території, яка запроектована під зони зелених насаджень загального користування, що не відповідає видам дозволеного використання земельної ділянки. Відповідно до п. 6.3.6. Плану зонування території м. Маріуполя використання зсувонебезпечних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протизсувного захисту. Розміщення будинків та споруд на земельних ділянках в межах зсувів допускається тільки при наявності відповідного висновку спеціалізованої організації за погодженням територіального органу МНС. Відповідно до п. 6.3.1. плану зонування території міста Маріуполя, в санітарно - захисних зонах не допускається розміщувати житлові будинки.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до абзацу першого частини першої та частини другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду визначено статтею 377 Цивільного кодексу України, приписи якої кореспондуються зі статтею 120 Земельного кодексу України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частини перша та друга статті 123 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 123 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Разом з тим, цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Отже, у разі відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки або ж залишення відповідного клопотання без розгляду, позивач не позбавлений права оскаржити бездіяльність органу місцевого самоврядування до суду.

Суд установив, що предметом спору у цій справі є перевірка законності рішення Маріупольської міської ради від 25.06.2020 року №7/53-5488, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6810 для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (будівництво та функціонування курортного готелю) в Приморському районі міста.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позовні вимоги у справі спрямовані на захист майнового права на конкретну земельну ділянку, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 зв`язку з розташуванням на ній об`єктів нерухомого майна, які йому належать на праві власності.

Предметом розгляду в даній справі є не стільки дії органу місцевого самоврядування як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо оформлення відносин користування земельною ділянкою саме під нежитловим приміщенням, яке вже перебуває, у тому числі в його власності, що свідчить про приватно-правовий характер правовідносин.

У постанові від 03.04.2019 (справа №921/158/18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо особа стверджує про порушення своїх прав наслідками, спричиненими рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутим у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень, їх скасування, визнання дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування неправомірними, є способами захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 13.02.2019 у справі №706/563/15-а.

Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі єдністю судової практики.

Згідно частини 1 статті 36 Закону № 1402-VIII, Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону № 1402-VIII передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Нормою частини 5 статті 242 КАС України, встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить частина 6 статті 13 Закону № 1402-VIII, в силу якого, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як випливає із норми частини 6 статті 346 КАС України, завдання забезпечувати єдність судової практики із питань предметної юрисдикції судових спорів покладено на Велику Палату Верховного Суду.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право власності на нерухоме майно.

Ураховуючи наведене, зважаючи на суб`єктний склад сторін, суд дійшов висновку, що зазначений спір належить до юрисдикції суду загальної юрисдикції та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції спеціалізованих адміністративних судів.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частии 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС.

Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 727/10968/17 .

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі №200/11235/20-а за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ) до Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70, ЄДРПОУ 33852448) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України, та може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст ухвали складено та підписано 22.01.2021 року.

Суддя О.В. Троянова