Рішення № 94322543, 22.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2021 року Справа № 160/15082/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, які виразилися у протиправній відмові ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти її місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком;

- скасувати рішення (відмову) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, яке викладене у листі №10225-11057/4-03/8-0400/20 без дати;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день призначення їй пенсії за віком.

В обґрунтування позовної заяви зазначено про незгоду з діями та рішенням відповідача щодо невиплати належної їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від відповідача 29.12.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить в задоволенні позову відмовити, оскільки згідно записів у трудовій книжці Позивача неможливо визначити структурний підрозділ, у якому Позивач працювала на посаді медлаборанта, відсутні документи відносно яких можливо визначитися з посадою, чи відноситься дана посада, згідно штатного розкладу до категорії середнього медичного персоналу, у зв`язку з чим відсутні законодавчі підстави для виплати Позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутнє.

Позивачем 22.12.2020 та 12.01.2021 до суду надано заперечення стосовно своєї незгоди з позицією Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області та пояснення щодо доводів своїх позовних вимог. Також 29.12.2020 та 04.01.2021 ОСОБА_1 подала пояснення до позову з документальним підтвердженням проходження атестації, як лаборанта клініко-діагностичної лабораторії.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Положенням ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що з 22.06.2019 року ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області.

Позивач 03.06.2020 звернулась із заявою до відповідача щодо виплати їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом №10225-11057/4-03/8-0400/20 (без дати) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій через неможливість визначення, згідно записів у трудовій книжці позивача, структурного підрозділу у якому позивач працювала на посаді медлаборанта, а також через відсутність документів відносно яких можливо визначитися з посадою, чи відноситься дана посада, згідно штатного розкладу, до категорії середнього медичного персоналу.

Згідно пояснень наданих до позову, ОСОБА_1 зазначила, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області полягає саме у неможливості визначення структурного підрозділу, в якому вона працювала з 12.04.1978 по 11.06.2002, а саме:

- з 12.04.1978 – 03.06.1978 медсестра Дорожньої лікарні Придніпровської залізниці;

- з 10.07.1978 – 10.08.1980 медсестра Дорожньої лікарні Придніпровської залізниці;

-з 12.08.1980 – 01.09.1981 медсестра поліклініки станції Нижньодніпровськ Придніпровської залізниці;

- з 01.09.1981 – 11.06.2002 медлаборант поліклініки станції Нижньодніпровськ Придніпровської залізниці, що реорганізована у Вузлову поліклініку на станції Нижньодніпровськ Придніпровської залізниці, що реорганізована у Відділкову лікарню на станції Нижньодніпровськ-Вузол, що реорганізована у Вузлову поліклініку на станції Нижньодніпровськ.

Позивач, не погоджуючись з рішенням Головного управління пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, звернулась до суду за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України №1058, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до якого займання відповідної посади за наявності спеціального стажу мають право на пенсію за вислугу років.

Порядком обчислення стажу, що дає право на призначення допомоги та її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191, передбачено зарахування до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, періодів роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

У відповідності до розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 зазначено «Найменування посад: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад)».

Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» від 25.12.1992 №195 зазначено, що до медичної діяльності на посадах середнього медичного персоналу допускаються особи з повною вищою та неповною вищою (немедичною) освітою, передбачені цим наказом, а саме: фахівці, які закінчили середній спеціальний навчальний заклад за спеціальністю «лабораторна справа» та можуть працювати на посадах медичних лаборантів.

Розділ ІІІ вказаного Переліку має назву «Посади середнього медичного персоналу» та містить підпункт 8 «лабораторна справа» містить назву спеціальності «медичний лаборант». В примітці до цього розділу зазначено, що фахівці з середньою спеціальною освітою, що допущені до роботи в установах охорони здоров`я до 01.01.1993 відповідно на посадах середніх медичних і фармацевтичних працівників, в порядку, передбаченому наказами МОЗ СРСР від 09.09.1964 №496 (додаток 3), від 21.10.1974 №990 та від 13.07.1989 №418, зберігають право на допуск до роботи на посадах, які вони обіймали станом на 01.01.1993 – подальший перехід на інші посади можливий тільки у відповідності з вимогами даного наказу.

Пунктом 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

За змістом пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Таким чином, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 будь-якого іншого виду пенсії.

Суд враховує, що згідно трудової книжки ОСОБА_1 з 12.04.1978 вона працювала на посаді середнього медичного персоналу у відповідності до зазначених вище законодавчих норм та на момент призначення вперше пенсії за віком мала спеціальний стаж медичного працівника середнього медичного персоналу (медсестра, медлаборант, лаборант, лаборант клініко-діагностичної лабораторії) 38 років 9 місяців 15 днів, що підтверджується відомостями з ІКІС ПФУ від 22.06.2019, а також довідкою КНП «МКЛ №9» ДМР про медичний стаж роботи працівника середнього медичного персоналу станом на 16.09.2020, а також до призначення пенсії за віком будь-якої пенсії не отримувала, що не заперечується і відповідачем, а отже має право на отримання допомоги, передбаченої п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В даному випадку, з врахуванням викладеного, позивачем доведено належним чином наявність передбачених законодавством підстав для отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, тоді як відповідачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості своєї відмови.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Досліджуючи принцип правової визначеності у вказаних правовідносинах, суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень має діяти лише в рамках, наданих йому законодавством повноважень.

Згідно ч. 2ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Суд вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.245 КАС України, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

У силу положень ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а при розгляді аналогічної справи зазначила, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосовувати підхід, який був би більше сприятливим для особи.

Згідно з ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При звернення до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.77, 78, 139, 241-246, 250, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Визнати протиправним та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, яка оформлена листом №10225-11057/4-03/8-0400/20 без дати.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська