Рішення № 94322372, 20.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року Справа № 160/12333/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №160/12333/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

1. 05.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Вищого антикорупційного суду, в якому просить суд:

- зобов`язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 546723,06 (п`ятсот сорок шість тисяч сімсот двадцять три) грн. 06 коп. відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівську винагороду, починаючи з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік” № 553-ІХ.

2. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 05.10.2020 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.10.2020 року.

4. Ухвалою суду від 06.10.2020 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме:

- довідку про нараховану та фактично виплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

5. 26.10.2020 року розгляд справи відкладено на 24.11.2020 року.

6. 27.10.2020 року відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву разом із витребуваними судом доказами по справі. У відзиві відповідач просив здійснювати розгляд справи за відсутності його представника – в зв`язку з великою завантаженістю.

7. 24.11.2020 року розгляд справи відкладено на 10.12.2020 року.

8. Ухвалою суду від 03.12.2020 року відмовлено представнику Вищого антикорупційного суду у задоволенні заяв про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції під час проведення судового засідання у справі №160/12333/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про зобов`язання вчинити певні дії.

9. Ухвалою суду від 10.12.2020 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №160/12333/20. Відкладено розгляд справи та призначено підготовче засідання на 24.12.2020 року.

10. 24.12.2020 року було закрито підготовче провадження у цій справі та призначено розгляд її по суті на 20 січня 2021 року.

11. 18.01.2021 року відмовлено представнику Вищого антикорупційного суду у задоволенні заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції під час проведення судового засідання у справі №160/12333/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про зобов`язання вчинити певні дії.

12. 19.01.2021 року відповідачем подана заява про розгляд справи без участі представника відповідача.

13. 20.01.2021 року сторони в підготовче судове засідання не з`явилися. Позивач просив здійснити розгляд справи без його участі.

14. Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні. Позивач до суду було подано клопотання про розгляд справи без його участі.

15. 20.01.2021 року фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

16. Суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

17. Частиною четвертою статті 243 КАС встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

18. В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року не була нарахована суддівська винагорода відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, а саме: у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та надбавки за вислугу років 20% від посадового окладу.

19. Проте, під час нарахування суддівської винагороди за цей період відповідачем було застосовано обмеження, передбачене частиною третьою статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік“ із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

20. Зазначає, що питання виплати суддівської винагороди регулюється саме Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та не може встановлюватись іншими нормативно-правовими актами.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

21. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись, на те, що застосування відповідачем з 18 квітня 2020 року та протягом оспорюваного періоду до загальної суми нарахованої суддівської винагороди позивачки обмежень, передбачених Законом № 294-ІХ (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-ІХ), було правомірним та таким, що здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, що, в свою чергу, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у цій справі. При цьому, посилання в позовній заяві на Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 не підкріплює позицію позивача, оскільки правові висновки та обставини, викладені в указаному Рішенні, не є тотожними тим, що стали підставою для звернення позивача з позовом у цій справі.

22. Крім того, Вищий антикорупційний суд належним чином і в межах наданих законом повноважень вжив заходи щодо виконання Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1 -14/2020(230/20) та з 28 серпня 2020 року здійснює нарахування та виплату позивачці суддівської винагороди в повному обсязі відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України». Разом з тим, спірні правовідносини в цій справі виникли до ухвалення зазначеного Рішення Конституційного Суду України, яким визнано неконституційними положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ та абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-ІХ.

23. Тому, беручи до уваги конституційний принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, до відповідних спірних правовідносин необхідно застосовувати тільки ті положення закону, які були чинними на момент їх виникнення.

24. У Вищого антикорупційного суду як у державного органу, який зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відсутні правові підстави для виплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року всупереч вимогам чинного на той момент законодавства України.

25. Також, відповідач зауважив, що оскільки Законом № 294-ІХ чи Законом №553-ІХ, яким до нього внесено зміни, не було змінено чи скасовано розмір встановленої Законом № 1402-VIII суддівської винагороди, з 18 квітня по 27 серпня 2020 року Вищий антикорупційний суд здійснював нарахування суддівської винагороди позивачу в повному обсязі.

26. Проте, на виконання частин першої та третьої статті 29 Закону № 294-ІХ (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-ІХ) повний розмір нарахованої суддівської винагороди судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 не був виплачений, ураховуючи встановлені обмеження в 10 розмірів мінімальної заробітної плати щодо виплати, які застосовуються до загальної суми нарахованої суддівської винагороди.

27. Викладені в позові твердження позивача не відповідають дійсності.

28. За таких обставин відповідач вважає, що в спірних правовідносинах у цій справі Вищий антикорупційний суд діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень Конструкцією та законами України. У зв`язку необґрунтованими й не підлягають задоволенню.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

29. Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до таких висновків.

30. Указом Президента України «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» від 11.04.2019 року ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Вищого антикорупційного суду.

31. Наказом виконуючого обов`язки голови ВАКС від 23.04.2019 № 33/к позивача зараховано до штату ВАКС на посаду судді й визнано таким, що приступив до виконання обов`язків судді 23.04.2019 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.

32. Починаючи з 01.01.2020 року по 17.04.2020 року позивачу була нарахована та виплачена відповідачем суддівська винагорода відповідно до статті 135 Закону України №1402-VIII в розмірі посадового окладу 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб| станом на 01.01.2020 року із застосуванням регіонального коефіцієнта 1,25 та доплати за стаж роботи на посаді судді в розмірі 20% посадового окладу.

33. Також, судом встановлено, що згідно довідок Вищого антикорупційного суду від 21.10.2020 року №№407, 408, 409, 410, 411 у період з 18.04.2020 року до 27.08.2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалась і виплачувалася з обмеженням, встановленим статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» № 553-ІХ (а.с. 61-65).

34. Згідно цих довідок обмеження за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у загальній сумі 546723,06 грн.: за квітень 2020 року – 54576,66 грн., травень 2020 року –135723,56 грн., червень 2020 року –142669,32 грн., липень 2020 року – 44010,62 грн., а також 98111,02 грн., серпень 2020 року – 71631,88 гривень.

35. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

36. Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

37. Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

38. 13 квітня 2020 року Верховною Радою України було прийнято Закон №553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, а саме: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на териm0;орії України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і; посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

39. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

40. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті) ".

41. Цей Закон №553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 року № 68.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

42. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

43. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

44. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8, 55 та 124 Конституції України.

45. Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (ст. 126 Конституції України).

46. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

47. Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

48. 11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798VIII

49. Згідно п. 4.1. рішення, Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

50. Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

51. Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

52. Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.

53. Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

54. Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

55. Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: "Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин." (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); "Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України" (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року №6-рп/2007); "Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин" (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008); "словосполучення "держава прагне", на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.

56. Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свiдчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливостi прийняття бюджету з перевищенням видаткiв над доходами i навпаки (з дефiцитом або профiцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фiнансово-економiчною складовою. Бюджет це план формування та використання фінансових ресурсiв для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

57. Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалізації законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов`язань утверджується сутнiсть держави як соціальної i правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).

58. Отже, зазначений Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

59. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

60. Тобто, будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особи, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми.

61. Однак, відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України та виплатив суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

62. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

63. Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

64. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

65. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

66. Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

67. Першим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЕСПЛ у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

68. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЕСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

69. Словосполучення "відповідно до закону" вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (п. 55 рішення Суду у справі "Kopp проти Швейцарії" від 25.03.1998 р. (Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

70. Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (п. 39 рішення Суду у справі "C.G. and Others проти Болгарії" від 24.04.2008 р. (справа № 1365/07)). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (п. 46 рішення Суду у справі "P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства" (справа № 44787/98, ECHR 2001-IX))та див.п.169-170 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).

71. Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).

72. Норми Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в аспекті з`ясування можливості їх застосування до спірних відносин, що розглядаються судом, не відповідають неодноразово описаному ЄСПЛ принципу якості закону.

73. Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:

- ч. 2 ст. 135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);

- ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).

74. Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.

75. Відтак, неможливо розглядати положення Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.

76. Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.

77. Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

78. Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст.ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону № 1402VIII та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

79. Виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" відповідач діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

80. Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

81. Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"" від 13.04.2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

82. У Рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

83. Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що у свою чергу виключає можливість застосовувати інші Закони до правовідносин стосовно суддівської винагороди.

84. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

85. Згідно із ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

86. Вирішуючи спір, слід прийняти до уваги те, що застосування Вищим антикорупційним судом, як суб`єктом владних повноважень та розпорядником бюджетних коштів, при нарахуванні позивачу суддівської винагороди, ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зумовлено відсутністю повноважень надавати оцінку прийнятим законам на їх відповідність Конституції України.

87. У той же час, з огляду на встановлене порушення прав позивача на отримання суддівської винагороди у гарантованому статтею 130 Конституції України розмірі, у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та зобов`язання Вищого антикорупційного суду нарахувати та виплатити судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, - без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» № 553-ІХ.

88. Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що суддівська винагорода нараховувалась позивачу у повному обсязі, оскільки як вбачається з довідок Вищого антикорупційного суду від 21.10.2020 року №№ 407, 408, 409, 410, 411 нарахована заробітна плата та інші виплати здійснені з обмеженням, встановленим статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» № 553-ІХ.

89. Доказів на підтвердження того, що у спірний період суддівська винагорода нараховувалась позивачу у повному обсязі відповідач суду не надав.

90. Таким чином, право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання Вищого антикорупційного суду нарахувати та виплатити судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» № 553-ІХ.

91. Відповідно пункту 2 та пункту 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

92. Отже, рішення суду в частині присудження суддівської винагороди у межах суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

93. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

94. Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

95. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

96. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

97. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

98. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

99. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

100. Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

101. Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані позовні вимоги в частині зобов`язання Вищого антикорупційного суду нарахувати та виплатити судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» № 553-ІХ.

102. З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про зобов`язання вчинити певні дії.

103. Щодо розподілу судових витрат.

104. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

105. Керуючись статтями 205, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

106. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

107. Зобов`язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» № 553-ІХ.

108. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

109. Рішення в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць підлягає негайному виконанню.

110. Розподіл судових витрат не здійснювати.

111. Позивач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

112. Відповідач: Вищий антикорупційний суд (01601, м.Київ, пр.Перемоги, 41, код ЄДРПОУ 42836259).

113. Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

114. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

115. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

116. Повний текст судового рішення складено 20.01.2021 року.

Суддя В.В Ільков