Рішення № 94319537, 22.01.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2021 року Справа № 915/1308/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “РосКосметика”, 54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, буд. 47, кв. 3 (код ЄДРПОУ 31613817)

до відповідача: Держави України в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А., 54000, м. Миколаїв, пр. Миру, 46/1 (код ЄДРПОУ 43315529).

про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

26.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "РосКосметика" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Держави України в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А., в якій просить суд відшкодувати позивачу за рахунок державного бюджету шкоду, завдану незаконними діями Держави України в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А. у розмірі:

- 3000,00 грн сплачених адвокату Беліку В.Г. за подання юридичної допомоги;

- 16182,00 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовано посиланням на норми ст. ст. 56 Конституції України, ч. 3 ст. 23, ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1174 Цивільного кодексу України, висновки Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №461/1930/16-ц та постанови Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №757/53996/17 та мотивовано тим, що державний виконавець вказаними неправомірними діями ввів в оману позивача та умисно здійснив затягування відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №400/866/19, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 21.12.2019, строком на 9 місяців, чим завдав позивачу майнову та моральну шкоду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1308/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 02.11.2020 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем вимог п. 1, 4 ч. 3 ст. 162 України та встановлено 10-денний строк з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви.

17.11.2020 позивачем подано суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачеві 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання до суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надійшло.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідач не заперечив про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обгрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

24.01.2020 позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №400/866/19, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 21.12.2019 щодо зобов`язання Управління патрульної поліції м. Миколаєва Департаменту патрульної поліції Національної поліції України вчинити дії щодо розшуку та тимчасового затримання транспортного засобу боржника, відповідно до інформації, що поставлена на облік до бази даних до інформаційної підсистеми «Гарпун» інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції» на підставі постанови головного державного виконавця Вітовського районного відділу державної виконавчої службі Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 05.07.2019 ВП №53966307.

Повідомленням відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07.04.2020 виконавчий документ повернуто стягувачу без прийняття до виконання з підстав невідповідності кода ЄДРПОУ 40108735 найменуванню боржника – Управління патрульної поліції м. Миколаєва Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі №400/866/19 у задоволені заяви ТОВ «Роскосметика» про виправлення помилки у виконавчому листі від 21.12.2019 відмовлено.

Висновки суду мотивовано тим, що виконавчий лист від 21.12.2019 видано відповідно до резолютивної частині рішення суду, боржником вказано Управління патрульної поліції м. Миколаєва Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, ідентифікаційний код 40108646, однак у повідомленні державного виконавця від 07.04.2020 найменування боржника відповідає інформації з виконавчого листа, а ідентифікаційний код боржника вказано 40108735, що не відповідає інформації, зазначеній у виконавчому листі від 21.12.2019.

Позивач посилаючись на те, що державний виконавець вказаними неправомірними діями ввів його в оману та умисно здійснив затягування відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №400/866/19, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 21.12.2019, строком на 9 місяців, просить суд стягнути з відповідача 3000,00 грн сплачених адвокату Беліку В.Г. за подання юридичної допомоги та 16182,00 грн моральної шкоди.

На підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви додано:

1) копію заяви ТОВ «Роскосметика» про відкриття виконавчого провадження;

2) копію виконачого листа №400/866/19, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 21.12.2019;

3) копію повідомлення від 07.04.2020 про повернення виконавчого документа;

4) копію ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі №400/866/19;

5) копію рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 30.03.2016 у цивільній справі №22-ц/784/681/17 про стягнення з Печеного Є.М. відшкодування шкоди;

6) копію договору про надання юридичної допомоги від 20.08.2020;

10) копію Акту від 20.10.2020 приймання-передачі виконаних юридичних послуг;

11) копію платіжного доручення №2423 від 20.10.2020 про сплату 3000,00 грн за юридичні послуги.

Положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

З пункту 3 частини 2 статті 11 цього Кодексу, вбачається, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини 2); відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини 2).

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Фактичною підставою для відшкодування моральної шкоди є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1176 Цивільного кодексу України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК, збитками є: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо) сторони, якій завдано збитків внаслідок порушення зобов`язання іншою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, якій завдано збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання іншою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 №920/715/17).

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як витікає з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши подані позивачем в обґрунтування наявності підстав для стягнення шкоди докази, господарський суд не встановив причинного зв`язку між діями державного органу і шкодою юридичній особі, яку вони могли б потягнути.

Згідно із частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”).

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст.139 ЦПК у вигляді відмови в задоволенні позову.

Пунктом 5 зазначеної постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню під час вирішення суперечки про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дії того, хто її завдав, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням, а також провини того, хто завдав шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина 4 статті 23 Цивільного кодексу України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 1167 Цивільного кодексу України).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”).

Відповідно до ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

З викладених норм законодавства витікає те, що суб`єкту господарювання не може бути заподіяно моральну шкоду, позаяк здатність відчувати моральні страждання за своєю правовою природою може належати тільки людині.

Отже, при розгляді справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди юридичній особі на відміну від аналогічних спорів за участі фізичних осіб, значення для встановлення обґрунтованості позовних вимог, має не власне суб`єктивне уявлення позивача (наприклад, в особі його керівника або членів керівного органу) про факт настання негативних наслідків для ділової репутації юридичної особи та характер цих наслідків, а ці обставини як факт об`єктивної, в даному випадку, економічної, реальності.

Зазначене передбачає, що ці обставини мають бути підтверджені належними доказами. Зокрема, довідками (актами, звітами тощо) про зменшення вартості нематеріальних активів; свідоцтвами про зменшення вартості котирування акцій юридичної особи; висновками судової експертизи; проведенням експертної оцінки вартості нематеріальних активів; повідомленнями в засобах масової інформації; результатами проведення перевірок контрольними органами (якщо ці перевірки були викликані діями відповідачів) тощо.

У ч. 2 п. 5 інформаційного листа “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію” № 01-8/184 від 28 березня 2007 р. Вищий господарський суд України (ВГСУ) роз`яснив, що діловою репутацією юридичної особи є престиж її фірмового (комерційного) найменування, торгових марок та інших належних їй нематеріальних активів серед споживачів її товарів і послуг.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатися залежно від характеру немайнових втрат (їхньої тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Пункт 6 Роз`яснення президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення суперечок, пов`язаних з відшкодуванням моральної шкоди” № 02-5/95 від 29 лютого 1996 р. (згідно з роз`ясненнями Вищого арбітражного суду України № 02-5/445 від 18 листопада 1997 р., № 02-5/433 від 13 листопада 1998 р., № 02-5/618 від 6 листопада 2000 р., роз`ясненням ВГСУ № 04-5/609 від 31 травня 2002 р.) передбачає, що розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру дії особи, що її завдала, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

З урахуванням цього, юридична особа так само, як і фізична, має право, зокрема, на спростування недостовірної інформації і право на недоторканність ділової репутації.

Разом з тим, питання відшкодування шкоди, заподіяної діловій репутації юридичної особи позивачем у позові не поставлено та не обґрунтовано.

Стосовно позовних вимог в частині витрат, понесених позивачем у вигляді сум юридичної допомоги адвоката, господарський суд додатково до прийнятних і в цій частині міркувань щодо недоведеності позовних вимог, які викладено вище, бере до уваги також наступне.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Чинним законодавством України, як зазначено вище, обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує при цьому також практику Верховного Суду.

Так, розглядаючи справу у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, скасувала рішення апеляційного та місцевого судів, зазначивши необхідність встановлення наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави та збитками, які позивач зазнав у зв`язку з понесенням ним додаткових витрат.

Узагальнюючи вищенаведене, господарський суд доходить висновку про те, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів завдання юридичній особі матеріальної або немайнової шкоди, в розумінні зазначеному вище, не зазначено, яким саме чином дії (бездіяльність) державного органу потягли за собою ті чи інші об`єктивні наслідки для юридичної особи, зокрема, приниження її ділової репутації, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і ймовірним протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні, наданий позивачем розрахунок немайнової шкоди не має ознак обґрунтованості.

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 177-185, 196, 201-221, 238-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в позові повністю.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

3. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “РосКосметика”, 54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, буд. 47, кв. 3 (код ЄДРПОУ 31613817),

відповідач: Держава Україна в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А., 54000, м. Миколаїв, пр. Миру, 46/1 (код ЄДРПОУ 43315529).

Судове рішення складено та підписано судом 22.01.2020.

Суддя В.О.Ржепецький