Рішення № 94319524, 22.01.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2021 року Справа № 915/1309/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Промхімскло”, 54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, буд. 47, кв. 3 (код ЄДРПОУ 25373713)

до відповідача-1: Миколаївської місцевої прокуратури № 1, 54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 73

до відповідача-2: Центрального відділу поліції ГУНП в Миколаївській області, 54000, м. Миколаїв, вул. Декабристів, 5

про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

26.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю “Промхімскло” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської місцевої прокуратури № 1 та Центрального відділу поліції ГУНП в Миколаївській області, в якій просить суд відшкодувати йому за рахунок державного бюджету шкоду, завдану незаконними діями Центрального районного суду м. Миколаєва, Миколаївської місцевої прокуратури № 1, Центрального відділу поліції ГУНП в Миколаївській області та Центрального районного суду м.Миколаєва у розмірі:

- 20 900, 00 грн. сплачених адвокату Беліку В.Г. за подання юридичної допомоги;

- 100 000, 00 грн. моральної шкоди.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1309/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 02.11.2020 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем вимог п. 1, 2, 4 ч. 3 ст. 162 України та встановлено 10-денний строк з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачеві 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання до суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Відзивом від 14.12.2020 вих. №31/1-14002вих-20 виконувач обов`язків керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області просить відмовити в задоволені позовної заяви.

Заперечення обґрунтовано посиланням на таке:

- позов пред`явлено до неналежного відповідача, Миколаївська місцева прокуратура №1 не є юридичною особою, не має необхідного обсягу процесуальної правоздатності та дієздатності;

- відсутні підстави для застосування ч. 1 ст.1176 Цивільного кодексу України;

- позивачем не доведено спричинення відповідачами матеріальної шкоди, наданий розрахунок є необґрунтованим та не підтверджений належними та допустимими доказами;

- між діями відповідачів та позивача відсутній причинно-наслідковий зв`язок внаслідок якого останньому заподіяно майнову шкоду;

- відсутнє обґрунтування характеру моральних страждань, які зазнав позивач та розрахунок суми моральної шкоди; не доведено причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і ймовірним протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

24.12.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив. Позивач твердження прокурора заперечує, посилаючись на таке:

- відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави розпорядником коштів;

- прокурор не застосував вимоги ч. 6 ст. 1176 ЦК України, де зазначено: "шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах";

- прокурор не застосував вимоги ч. 7 ст. 1176 ЦК України, де зазначено: "порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового), слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом";

- відповідач не з`ясував того факту, що законом, який відповідно до вимог ч. 7 ст. 1176 ЦК України регулює порядок "відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду" для фізичної особи, є Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", на що звернув увагу Конституційний Суд України, який в рішенні № 12-рп/2001 від 03.10.2001 року зазначив, що "підстави і порядок відшкодування шкоди регулюються Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду";

- відповідачем недодержано висновку Конституційного Суду України зазначеного в рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 року;

- відповідач проігнорував той факт, що закон, який відповідно до вимог ч. 7 ст. 1176 ЦК України, регулює порядок "відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду" для юридичній особи, відсутній;

- відповідач не застосував вимоги ч. 9 ст. 10 ТДПК України, де зазначено: "якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права)";

- відповідач не застосував постанову Верховного Суду від 11.10 2019 року у справі № 757/53996/27 (провадження № 61-6127св19);

- відповідач не з`ясував того факту, що відповідно до вимог ч. 7 ст. 10 ЦПК України "у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили ";

- відповідно до вимог п. 2 ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", де зазначено: "право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках. закриття кримінального провадження за відсутності події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення...", право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями прокуратури, органу досудового розслідування і суду виникло у позивача у зв`язку із закриттям кримінального провадження №12017150020002867 від 29.08.2017 року про вчинення посадовими особами ТОВ "Роскосметика" за попередньою змовою з посадовими особами підконтрольних підприємств, до яких також відноситься позивач, кримінального правопорушення за ознаками, передбаченими ч. 3 ст. 191 КК України, в тому числі обшук у позивача та вилучення майна, що належить йому на праві власності, є незаконними тому, що порушують його права і свободи;

- відповідач вимоги ст. 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", де зазначено: "У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги, моральна шкода";

- відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду'', де зазначено: "відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідачів до суду не надходило.

Відповідач 2 своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідачі не заперечили про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідач 2 не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 31.08.2017 у справі №490/7498/17 задоволено клопотання прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1 від 31.08.2017 про надання дозволу на проведення обшуку в рамках кримінального провадження №12017150020002867 від 29.06.2017 за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України.

За результатами обшуку 05.09.2017 за адресою: м. Миколаїв, вул. Казарського, 3/2 слідчим Центрального ВП ГУПП в Миколаївській області у позивача було вилучено речі і документи, які зазначено у відповідному описі (а.с.21-25).

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 29.12.2018 у справі №482/1777/18 задоволено клопотання директора ТОВ «Роскосметика» про скасування арешту майна, скасовано арешт тимчасово вилученого майна і документів, згідно з переліком наведеним у резолютивній частині ухвали.

Згідно повідомлення Головного слідчого управління Національної поліції України від 16.04.2020 №12393/24/3/2-2020 за результатами розслідування кримінального провадження прийнято рішення про його закриття на підставі п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Зазначене рішення органами прокуратури та суду не скасовано.

Предметом позову у даній справі є стягнення з Держави (за рахунок Державної казначейської служби України) на користь позивача на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями Миколаївської місцевої прокуратури №1, Центрального відділу поліції ГУПН в Миколаївській області і Центрального районного суду м. Миколаєва у розмірі: 20900,00 грн сплачених адвокату Бєліку В.Г. за надання юридичної допомоги, 100000,00 грн моральної шкоди та судові витрати в сумі 7000,00 грн.

На підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви додано:

1) копію ухвали Центрального районному суду м. Миколаєва від 31.08.2017 у справі №490/7498/17;

2) копію клопотання Миколаївської місцевої прокуратури №1 про надання дозволу на проведення обшуку житла та іншого володіння особи від 31.08.2017;

3) копію витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження №12017150020002867 від 29.06.2017;

4) копію опису документів, предметів, вилучених під час обшуку, проведеного 05.09.2017 за адресою: м. Миколаїв, вул. Казарського, 3/2;

5) копію ухвали слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 29.12.2018 у справі №482/1777/18;

6) копію листа прокуратури Миколаївської області №15/1-4721-19 від 22.07.2020 про закриття кримінального провадження №12017150020002867 від 29.06.2017;

7) копію листа Головного слідчого управляння Національної поліції України від 16.04.2020;

8) копію листа Головного управління ДФС у Миколаївській області від 22.07.2019;

9) копію договору про надання юридичної допомоги від 07.09.2017;

10) копію акту від 25.08.2020 приймання-передачі виконаних юридичних послуг;

11) копії платіжних доручень №17 від 04.07.2019 та №57 від 25.08.2020 про оплату послуг адвоката.

Положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

З пункту 3 частини 2 статті 11 цього Кодексу, вбачається, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини 2); відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини 2).

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливістю суб`єктивного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими і службовими особами ( статті 1173,1174 Цивільного кодексу України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди," завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 2 Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Фактичною підставою для відшкодування моральної шкоди є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1176 Цивільного кодексу України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК, збитками є: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо) сторони, якій завдано збитків внаслідок порушення зобов`язання іншою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, якій завдано збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання іншою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 №920/715/17).

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як витікає з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши подані позивачем в обґрунтування наявності підстав для стягнення шкоди докази, в тому числі, дослідивши зміст процесуальних документів, складених в рамках кримінального провадження, господарський суд не встановив неправомірності дій державних органів та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Згідно із частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст.139 ЦПК у вигляді відмови в задоволенні позову.

Пунктом 5 зазначеної постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню під час вирішення суперечки про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дії того, хто її завдав, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням, а також провини того, хто завдав шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина 4 статті 23 Цивільного кодексу України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 1167 Цивільного кодексу України).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Відповідно до ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

З викладених норм законодавства витікає те, що суб`єкту господарювання не може бути заподіяно моральну шкоду, позаяк здатність відчувати моральні страждання за своєю правовою природою може належати тільки людині.

Отже, при розгляді справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди юридичній особі на відміну від аналогічних спорів за участі фізичних осіб, значення для встановлення обґрунтованості позовних вимог, має не власне суб`єктивне уявлення позивача (наприклад, в особі його керівника або членів керівного органу) про факт настання негативних наслідків для ділової репутації юридичної особи та характер цих наслідків, а ці обставини як факт об`єктивної, в даному випадку, економічної, реальності.

Зазначене передбачає, що ці обставини мають бути підтверджені належними доказами. Зокрема, довідками (актами, звітами тощо) про зменшення вартості нематеріальних активів; свідоцтвами про зменшення вартості котирування акцій юридичної особи; висновками судової експертизи; проведенням експертної оцінки вартості нематеріальних активів; повідомленнями в засобах масової інформації; результатами проведення перевірок контрольними органами (якщо ці перевірки були викликані діями відповідачів) тощо.

У ч. 2 п. 5 інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» № 01-8/184 від 28 березня 2007 р. Вищий господарський суд України (ВГСУ) роз`яснив, що діловою репутацією юридичної особи є престиж її фірмового (комерційного) найменування, торгових марок та інших належних їй нематеріальних активів серед споживачів її товарів і послуг.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатися залежно від характеру немайнових втрат (їхньої тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Пункт 6 Роз`яснення президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення суперечок, пов`язаних з відшкодуванням моральної шкоди» № 02-5/95 від 29 лютого 1996 р. (згідно з роз`ясненнями Вищого арбітражного суду України № 02-5/445 від 18 листопада 1997 р., № 02-5/433 від 13 листопада 1998 р., № 02-5/618 від 6 листопада 2000 р., роз`ясненням ВГСУ № 04-5/609 від 31 травня 2002 р.) передбачає, що розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру дії особи, що її завдала, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

З урахуванням цього, юридична особа так само, як і фізична, має право, зокрема, на спростування недостовірної інформації і право на недоторканність ділової репутації.

Разом з тим, питання відшкодування шкоди, заподіяної діловій репутації юридичної особи позивачем у позові не поставлено та не обґрунтовано.

Стосовно позовних вимог в частині витрат, понесених позивачем у вигляді сум юридичної допомоги адвоката, господарський суд додатково до прийнятних і в цій частині міркувань щодо недоведеності позовних вимог, які викладено вище, бере до уваги також наступне.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Чинним законодавством України, як зазначено вище, обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує при цьому також практику Верховного Суду.

Так, розглядаючи справу у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, скасувала рішення апеляційного та місцевого судів, відзначивши необхідність встановлення наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави та збитками, які позивач зазнав у зв`язку з понесенням ним додаткових витрат.

Узагальнюючи вищенаведене, господарський суд доходить висновку про те, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів завдання юридичній особі матеріальної або немайнової шкоди, в розумінні зазначеному вище, не зазначено, яким саме чином дії (бездіяльність) державних органів потягнули за собою ті чи інші об`єктивні наслідки для юридичної особи, зокрема, приниження її ділової репутації, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і ймовірним протиправним діянням її заподіювачів та вини останніх в її заподіянні, наданий позивачем розрахунок немайнової шкоди не має ознак обґрунтованості.

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 177-185, 196, 201-221, 238-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

3. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Промхімскло” (54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, буд. 47, кв. 3, код ЄДРПОУ 25373713),

відповідач-1: Миколаївська місцева прокуратура № 1 (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 73),

відповідача-2: Центральний відділ поліції ГУНП в Миколаївській області (54000, м. Миколаїв, вул. Декабристів, 5).

Судове рішення складено та підписано судом 22.01.2020.

Суддя В.О.Ржепецький