Рішення № 94318982, 21.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2021Справа № 910/16925/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалова О.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус» (02660, м. Київ, вул. Пухівська, 1-А, код 41775756)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Понтем Експрес.УА» (02088, м. Київ (с. Бортничі), вул. Євгена Харченка, 55, оф. 1, код 41014973)

про стягнення 237 963,85 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Крокус» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Понтем Експрес.УА» про стягнення заборгованості за договором № КР-182 від 09.11.2018 у розмірі 201 208,00 грн, 10% річних у розмірі 949,93 грн, пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення у розмірі 1 139,80 грн, додаткової пені з розрахунку 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення у розмірі 34 666,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Понтем Експрес.УА» договірних зобов`язань щодо оплати поставленого товару згідно з договором № КР-182 від 09.11.2018.

Одночасно з позовом позивачем була подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позовних вимог 237 963,75 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус» залишено без руху, встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Крокус» строк на усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду: - належних доказів направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів за адресою місцезнаходження відповідача, що визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; - зазначення в реквізитах відповідача вірної та повної адреси відповідача; - копії договору поставки № КР-182 від 09.11.2018 належної якості, - відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОКУС» про забезпечення позову.

17.11.2020 позивач подав до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 05.11.2020, у т.ч. виправлену позовну заяву аналогічного змісту раніше поданій, проте з зазначенням вірних реквізитів сторін.

Господарський суд міста Києва ухвалою суду від 25.11.2020 відкрив провадження у справі № 910/16925/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначив сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 25.11.2020 згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105472579661 отримана позивачем 04.12.2020.

Відповідач отримав ухвалу суду від 25.11.2020 поштовим відправленням № 0105472579688 - 30.11.2020, письмового відзиву на позов не надав, жодних заяв від відповідача до суду не надходило.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

09.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крокус» (позивачем, постачальником за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Понтем Експрес.УА» (відповідачем, покупцем) був укладений договір поставки № КР-182 (далі - договір), відповідно до предмету якого позивач зобов`язався поставити відповідачу сировину для харчової промисловості (далі - товар), а відповідач - в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти товар та вчасно здійснити його оплату (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору сторони погодили, що найменування, ціна, кількість (вага), асортимент товару визначаються видатковими накладними, які вважаться специфікаціями до договору та становить його невід`ємну частину.

Момент поставки та переходу права власності на товар є момент підписання представником покупця відповідної видаткової накладної (п. 2.5 договору).

Пунктом 4.1 договору, зокрема, визначено, що оплата товару здійснюється протягом 21 календарних днів з моменту отримання покупцем товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.2 договору, ціна договору складається з сум усіх видаткових накладних, складених відповідно до умов даного договору.

Згідно з п. 4.3 договору кошти, які надходять від покупця в рахунок оплати товару, зараховуються в рахунок оплати неоплаченої партії товару в порядку черговості поставок, незалежно від зазначеного покупцем призначення платежу.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов договору позивачем за видатковими накладними РН-4331 від 10.09.2020 на суму 18 000,00 грн, № РН-4411 від 15.09.2020 на суму 71 208,00 грн, копії яких долучені до справи, та які підписані, скріплені печатками обох сторін без зауважень, а також по рахунку № СФ-0004436 від 10.09.2020 за ТТН № РН-4330 від 10.09.2020 на суму 162 000,00 грн, що містить відмітку вантажоодержувача (відповідача) про отримання товару, поставлено товару на загальну суму 251 208,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого за договором товару не виконав належним чином та в повному обсязі, вартість товару сплачено частково 05.10.2020 у сумі 50 000,00 грн, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за поставлений товар склала 201 208,00 грн. Також за прострочення оплати вартості товару позивач нарахував до стягнення з відповідача 10% річних у розмірі 949,93 грн, пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення у розмірі 1 139,80 грн, додаткову пеню з розрахунку 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення в розмірі 34 666,12 грн.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, судом встановлено наступне.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають з договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наявними у матеріалах справи видатковими накладними та ТТН підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань за договором з поставки товару відповідачу загальною вартістю 251 208,00 грн. грн.

Позивачем підтверджено факт часткової оплати вартості поставленого товару у сумі 50 000,00 грн згідно з банківською випискою № 100000189 від 05.10.2020.

Враховуючи вищевикладені обставини, за відсутності доказів повної оплати вартості отриманого товару, у т.ч. станом на час розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар у сумі 201 208,00 грн вартості товару, що залишився неоплаченим, є обґрунтованими та доведеними, доказів зворотного суду не надано.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 10% річних у розмірі 949,93 грн, нарахування яких здійснено за прострочення по поставках товару 10.09.2020 та 15.09.2020 окремо.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково, відтак допустив порушення зобов`язання, зокрема строк оплати поставленого позивачем товару 10.09.2020 по ВН №РН-4331 та ТТН № РН-4330 у неоплачені загальній сумі 130 000,00 грн настав 01.10.2020, прострочення з 02.10.2020, за поставкою 15.09.2020 по ВН № РН-4411 на суму 71208,00 грн - 06.10.2020, прострочення з 07.10.2020.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями пункту 5.3 договору, передбачено, що за несвоєчасність оплати поставленого товару (прострочення оплати), відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача основну суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та десять відсотків річних.

Оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов`язання у строк, встановлений договором, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 10% річних в сумі 949,93 грн., після перевірки розрахунку, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у межах заявлених вимог.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у заявлених розмірах, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Умовами пункту 5.3.2 договору визначено, що за несвоєчасність оплати поставленого товару (прострочення оплати), відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 5.3.3 договору встановлено, що у разі прострочення відповідачем терміну оплати товару більше ніж на 10 календарних днів, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу пеню у розмірі 1% від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення оплати.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 812,05 грн пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за період з 02.10.2020 по 21.10.2020 прострочення на суму боргу 130 000,00 грн за поставкою 10.09.2020 та 327,75 грн пені на суму 71 208,00 грн боргу за період з 07.10.2020 по 21.10.2020 за поставкою 15.09.2020, всього 1 139,80 грн, розрахунок якої судом перевірено. За перерахунком суду визначено належною до стягнення пеню у більшому розмірі, тому вказана вимога підлягає задоволенню у сумі 812,05 грн в межах заявлених позивачем вимог.

Також позивачем здійснено нарахування 34 666,12 грн додаткової пені з розрахунку 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення на вказані суми боргу за той самий період.

Однак, зазначення позивачем штрафних санкцій у різному розмірі пені, проте за те ж саме порушення грошового зобов`язання та за той самий період, не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Також, суд враховує положення п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», відповідно до якого: за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача додаткової пені в сумі 34 666,12 грн задоволенню не підлягає, оскільки така сума пені нарахована позивачем в період, за яким з відповідача вже підлягає стягненню пеня в сумі 1 139,80 грн, що виключає можливість застосування до відповідача господарської санкції у вигляді додаткової пені за такий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем письмового відзиву на позов не подано, обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 201 208,00 грн, 10% річних у розмірі 949,93 грн та пені у розмірі 1 139,80 грн. В решті суми заявлених вимог належить відмовити у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю.

Судові витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 123, 129, 233, 237-240, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Понтем Експрес.УА» (02088, м. Київ (с. Бортничі), вул. Євгена Харченка, 55, оф. 1, код 41014973) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус» (02660, м. Київ, вул. Пухівська, 1-А, код 41775756) основний борг у розмірі 201 208,00 грн (двісті одну тисячу двісті вісім грн 00 коп), 10% річних у розмірі 949,93 грн (дев`ятсот сорок дев`ять грн 93 коп), пеню у розмірі 1139,80 грн (одну тисячу сто тридцять дев`ять грн 80 коп) та судовий збір у розмірі 3049,47 грн (три тисячі сорок дев`ять грн. 47 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 21.01.2021.

Суддя О.Г. Удалова