Рішення № 94318933, 14.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2021Справа № 910/7393/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ГТЛ Інвест»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіус Сайд"

про визнання недійсним правочину

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТЛ Інвест" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіус Сайд" (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) від 31.08.2018 № 08/2018, укладеного між ТОВ "Артіус Сайд" та ТОВ "ГТЛ Інвест", з моменту його укладення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір відступлення права вимоги (цесії) від 31.08.2018 № 08/2018 укладений з порушенням приписів ст.ст. 516, 517 Цивільного кодексу України, оскільки у позивача відсутній борг перед ТОВ "Артіус Сайд" за договором № 322/2018/КАМ/О від 25.03.2018, як підстава відступлення права вимоги за ним відповідачу-1, у зв`язку з чим, на думку позивача, спірний правочин підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" строк для усунення недоліків позовної заяви.

25.06.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.08.2020.

13.08.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" надійшли пояснення.

Також, 13.08.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТЛ Інвест" надійшло клопотання, в якому відповідач-1 просить суд надати строк для подання відзиву на позовну заяву та відкласти підготовче засідання на іншу дату.

У судовому засіданні 13.08.2020 судом відкладено розгляд справи на 01.10.2020.

21.09.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТЛ Інвест" надійшло клопотання, в якому відповідач-1 просить суд поновити строк для подання відзиву.

Також, 21.09.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТЛ Інвест" надійшов відзив на позов, в якому відповідач-1, зокрема зазначає, що наявність заборгованості у розмірі 301 318, 60 грн. підтверджується актом, який містить підпис та печатку позивача.

У судовому засіданні 01.10.2020 судом відкладено розгляд справи на 05.11.2020.

29.10.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає що податкові накладні за три з шести поставок не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, тому строк оплати не настав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/7393/20 призначено на 03.12.2020.

03.12.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач-1 подав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач-1 у зв`язку з тим, що адвокат, який супроводжує дану справу перебуває на самоізоляції, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

У судовому засіданні 03.12.2020, розглянувши клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи суд відмовив у його задоволенні, оскільки юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення.

Також, у судовому засіданні 03.12.2020 відкладено розгляд справи на 14.01.2021.

У дане судове засідання представник позивача не з`явився, причин неявки суду не повідомив, однак про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача-1 у судове засідання також не з`явився, 14.01.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання, в якому, зокрема зазначає, що адвокат Балєв М.П., який супроводжує дану справу перебуває на самоізоляції, у зв`язку з чим просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату та надати час на зібрання документів (доказів) про розірвання (припинення) спірного договору, та подання їх до суду.

Розглянувши клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, суд відзначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Крім того, суд зазначає, що наразі справа розглядається по суті, процесуальним законодавством не передбачено встановлення строку для подання/збирання нових доказів на стадії розгляду справи по суті, відтак суд не вбачає підстав для встановлення відповідачу-1 додаткового строку для подання доказів.

Представник відповідача-2 у судове засідання також не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач-2 повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем-2 не подано, у судове засідання представників не направлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Так, з метою повідомлення відповідача-2 про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду у даній справі були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача-2, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте, до суду повернулися конверти з ухвалами суду з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач-2 мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що представники сторін були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.01.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артіус Сайд" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (далі - покупець) укладено договір поставки соєвих бобів № 322/2018/КАМ/О, відповідно до якого постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

Предметом даного договору є поставка соєвих бобів, насіння сої, призначене для кормових потреб, що має високий вміст рослинних білків (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 5.3. договору, для отримання оплати є необхідність виконання наступних умов: постачальник передає покупцю всю кількість товару згідно рахунку-фактури (п. 5.3.1.); сторони підписують належним чином оформлену видаткову накладну (п. 5.3.2.); постачальник передає покупцю повний пакет оригіналів документів зазначених в п. 3.4. та п. 3.5. даного договору (п. 5.3.3.).

Згідно п. 5.4. договору, після виконання останньої з умов, зазначених в п. 5.3.: покупець сплачує 80 % оплати вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 робочих днів (п. 5.4.1.); остаточний розрахунок у розмірі 20 % оплати вартості замовленого товару здійснюється протягом 3 робочих днів після того, як постачальник в строки передбачені чинним законодавством засобами електронного зв`язку надіслав покупцю податкову накладну зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних, але в будь-якому разі не раніше строку, вказаного в пункті 5.4.1. даного договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 року (п. 8.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 322/2018/КАМ/О від 25.03.2018 відповідачем-2 було поставлено позивачу товар на загальну суму 1 533 965, 00 грн., що підтверджується накладними № 101 від 28.03.2018 на суму 208 787, 94 грн, № 103 від 02.04.2018 на суму 371 328, 00 грн, № 114 від 04.04.2018 на суму 125 416, 00 грн, № 124 від 05.04.2018 на суму 180 928, 00 грн, № 401 від 11.04.2018 на суму 525 565, 00 грн та № 701 від 27.06.2018 на суму 121 940, 00 грн, а також товарно-транспортними накладними та податковими накладними.

Позивач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 1 232 646, 40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 90281212 від 04.06.2018, № 47997 від 15.05.2018, № 12011 від 19.04.2018, № 47998 від 15.05.2018, № 9623047476 від 27.04.2018, № 9623047456 від 26.04.2018, № 9623047455 від 26.04.2019, тож заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" за договором № 322/2018/КАМ/О від 25.03.2018 становить 301 318, 60 грн.

Разом з тим, 31.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артіус Сайд" (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГТЛ Інвест» (далі - новий кредитор) укладено договір № 08/2018 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого первісний кредитор відступає на користь нового кредитора право вимоги первісного кредитора до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" у розмірі 301 318, 60 грн, а новий кредитор за отримане право вимоги сплачує первісному кредиту суму коштів еквівалентну відступленій, а саме 301 318, 60 грн. Наявність заборгованості підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, та станом на 31.08.2018 сума заборгованості боржника перед первісним кредитором складає 301 318, 60 грн.

Після підписання цього договору новий кредитор набуває усіх прав первісного кредитора до боржника та, відповідно, право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника сплати грошового зобов`язання у розмірі 301 318, 60 грн, а саме: залишок сплаченої заборгованості за договором поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О від 25.03.2018 у сумі 301 318, 60 грн. (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору, новий кредитор за отримане право вимоги 301 318, 60 грн сплачує первісному кредитору суму коштів у розмірі 301 318, 60 грн, у порядку вказаному у п. 2.1. та 2.2. цього договору.

Згідно п. 2.1. договору, за відступлене згідно з цим договором право вимоги до боржника, новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 301 318, 60 грн у строк до 10.12.2019 року. Кошти за цим договором можуть бути сплачені частками або достроково та новий кредитор не несе додаткової відповідальності за дострокове виконання зобов`язання за цим договором.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання новим кредитором своїх зобов`язань за цим договором (п. 5.1. договору).

31.08.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Артіус Сайд" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГТЛ Інвест» (новий кредитор) складено та підписано акт приймання-передачі до договору № 08/2018 про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає наступне: договір поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О від 25.03.2018 року; накладні на підтвердження постачання товару на виконання договору поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О від 25.03.2018, акт звірки взаємних розрахунків.

Листом від 21.12.2018 відповідачем-1 було повідомлено позивача про укладення договору № 08/2018 про відступлення права вимоги (цесії) від 31.08.2018 на підставі якого ТОВ «ГТЛ Інвест» набув право вимоги до ТОВ "Комплекс Агромарс" у розмірі 301 318, 60 грн, що є залишком заборгованості за договором поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О від 25.03.2018, у зв`язку з чим просив позивача протягом 7 днів з дати отримання цього листа погасити заборгованість.

Отже, обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Артіус Сайд" не здійснено реєстрацію податкових накладних за поставлений товар за накладними № 103 від 02.04.2018, № 401 від 11.04.2018 та № 701 від 27.06.2018 на загальну суму 896 893, 00 грн, тож згідно п. 5.4. договору поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О від 25.03.2018 строк оплати решти 20 % вартості поставленого товару не настав, відповідно обов`язок ТОВ "Комплекс Агромарс" щодо оплати 20 % вартості товару на момент підписання спірного договору про відступлення права вимоги не виник. Крім того, позивач зазначає, що договір № 08/2018 про відступлення права вимоги (цесії) від 31.08.2018 є таким, що порушує публічний порядок відповідно до приписів ст. 228 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Договором є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частини 1, 2, 4 статті 202 Цивільного кодексу України).

Як зазначено судом вище, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артіус Сайд" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (покупець) укладено договір поставки соєвих бобів № 322/2018/КАМ/О від 25.03.2018, відповідно до якого постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

На виконання умов договору № 322/2018/КАМ/О від 25.03.2018 відповідачем-2 було поставлено позивачу товар на загальну суму 1 533 965, 00 грн., що підтверджується накладними № 101 від 28.03.2018 на суму 208 787, 94 грн, № 103 від 02.04.2018 на суму 371 328, 00 грн, № 114 від 04.04.2018 на суму 125 416, 00 грн, № 124 від 05.04.2018 на суму 180 928, 00 грн, № 401 від 11.04.2018 на суму 525 565, 00 грн та № 701 від 27.06.2018 на суму 121 940, 00 грн, а також товарно-транспортними накладними та податковими накладними.

Згідно п. 5.4. договору, після виконання останньої з умов, зазначених в п. 5.3.: покупець сплачує 80 % оплати вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 робочих днів (п. 5.4.1.); остаточний розрахунок у розмірі 20 % оплати вартості замовленого товару здійснюється протягом 3 робочих днів після того, як постачальник в строки передбачені чинним законодавством засобами електронного зв`язку надіслав покупцю податкову накладну зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних, але в будь-якому разі не раніше строку, вказаного в пункті 5.4.1. даного договору.

Позивач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 1 232 646, 40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 90281212 від 04.06.2018, № 47997 від 15.05.2018, № 12011 від 19.04.2018, № 47998 від 15.05.2018, № 9623047476 від 27.04.2018, № 9623047456 від 26.04.2018, № 9623047455 від 26.04.2019, тож заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" за договором № 322/2018/КАМ/О від 25.03.2018 становить 301 318, 60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, 31.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артіус Сайд" (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГТЛ Інвест» (далі - новий кредитор) укладено договір № 08/2018 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого первісний кредитор відступає на користь нового кредитора право вимоги первісного кредитора до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" у розмірі 301 318, 60 грн, а новий кредитор за отримане право вимоги сплачує первісному кредиту суму коштів еквіваленту відступленій, а саме 301 318, 60 грн. Наявність заборгованості підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, що станом на 31.08.2018 сума заборгованості боржника перед первісним кредитором складає 301 318, 60 грн.

Після підписання цього договору новий кредитор набуває усіх прав первісного кредитора до боржника та відповідно, право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника сплати грошового зобов`язання у розмірі 301 318, 60 грн, а саме: залишок заборгованості за договором поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О від 25.03.2018 у сумі 301 318, 60 грн. (п. 1.2. договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тож, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГТЛ Інвест» внаслідок укладення договору № 08/2018 про відступлення права вимоги (цесії) від 31.08.2018 набуло право вимоги до позивача щодо сплати заборгованості у розмірі 301 318, 60 грн за договором поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О.

Проте, як зазначає позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю "Артіус Сайд" не здійснено реєстрацію податкових накладних за поставлений товар за накладними № 103 від 02.04.2018, № 401 від 11.04.2018 та № 701 від 27.06.2018 на загальну суму 896 893, 00 грн, тож згідно п. 5.4. договору поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О від 25.03.2018 строк оплати решти 20 % вартості поставленого товару не настав, відповідно, обов`язок ТОВ "Комплекс Агромарс" щодо оплати 20 % вартості товару на момент підписання спірного договору про відступлення права вимоги не виник.

Суд не погоджується з такими твердженнями позивача з огляду на наступне.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (аналогічна).

Судом також враховується правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №905/635/18, відповідно до якої у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов`язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов`язання, тобто такого зобов`язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора .

За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 30.08.2018 у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 у справі №5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 у справі №903/849/17

Договір поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О від 25.03.2018, який укладений між позивачем та відповідачем-2, і право вимоги за яким у подальшому було відступлено за оспорюваним договором, недійсним у встановленому порядку не визнавався. Отже, в силу прямого припису статті 204 ЦК України його правомірність презюмується.

Що ж до обставин, пов`язаних з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором, то вони не визначаються жодною нормою матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами. У зв`язку з презюмованою правомірністю згаданого договору поставки у суду відсутні підстави для висновку про недійсність оспорюваного договору відступлення лише на тій підставі, що зобов`язання за договором поставки не були виконані належним чином.

Позивач (боржник) не позбавлений права висувати заперечення проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора на підставі статті 518 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18.

Суд зазначає, що факт наявності заборгованості у розмірі 301 318, 60 грн за договором поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О від 25.03.2018 за яким відступлено право вимоги не заперечується позивачем, про що між позивачем та відповідачем-2 також складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків.

Тож, наведені обставини у їх сукупності дають підстави для висновку про те, що передана за оспорюваним договором № 08/2018 про відступлення права вимоги (цесії) від 31.08.2018 вимога є дійсною.

Крім того, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані суду докази звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ГТЛ Інвест» до суду з позовом до позивача про стягнення заборгованості у розмірі 301 318, 60 грн.

Щодо тверджень позивача про те, що договір № 08/2018 про відступлення права вимоги (цесії) від 31.08.2018 є таким, що порушує публічний порядок та укладення вказаного правочину спрямоване на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, незаконне заволодіння ними.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зі змісту ст. 228 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 вказано, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об`єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров`я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В свою чергу, обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як зазначено у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, позивачем не доведено невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства та умислу будь-якої із сторін на те, а також, що вказаний договір завідомо укладався з метою порушення таких інтересів, що унеможливлює визнання договору недійсним з цих підстав.

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 4 ГПК України та 15, 16 ЦК України, підставою для захисту господарським судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-43гс15, від 10.02.2016 у справі №3-4гс16, постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №910/9828/17).

Положення договору поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О від 25.03.2018, права вимоги за яким передано за спірним договором відступлення, не містять застереження щодо заборони відступати право вимоги за ним без згоди позивача.

На виконання вимог законодавства та умов договору № 08/2018 про відступлення права вимоги (цесії) від 31.08.2018 позивача було повідомлено про відступлення права вимоги відповідачем-1 та заміну кредитора за договором поставки соєвих бобів № 332/2018/КАМ/О від 25.03.2018.

Суд зазначає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення його суб`єктивних прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами оспорюваного договору цесії та відповідно наявності у нього правових підстав для звернення до суду із вимогою про визнання недійсним такого договору.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГТЛ Інвест» та Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіус Сайд" про визнання недійсним правочину не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 21.01.2021.

Суддя С. О. Щербаков