Рішення № 94318551, 22.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2021Справа № 910/18127/20Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» (09800, Київська обл., Тетіївський р-н, місто Тетіїв, ВУЛИЦЯ СОБОРНА, будинок 3) до проДержавного підприємства «УКРЛІКТРАВИ» (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСА ГРІНЧЕНКА, будинок 1) стягнення 43 020 грн. 45 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «УКРЛІКТРАВИ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення 43 020 грн. 45 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором купівлі - продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року, заборгованість за яким стягнута на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 року відкрито провадження у справі №910/18127/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

16.12.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

29.12.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.11.2020 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 30.11.2020 року та 01.12.2020 року уповноваженим особам підприємств Сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

03.05.2017 року між Дочірнім підприємством "Тетіївська агропромислова компанія", правонаступником якого у відповідності до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Товариство з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО», (Продавець) та Державним підприємством "Укрліктрави" (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №8/17/152, згідно з п. 1.1 якого продавець зобов`язався в строки, визначені Договором, передати у власність покупця (поставити) товар, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його вартість. (а.с.14-18)

Найменування товару: насіння сільськогосподарських культур в асортименті, визначеному в Додатках-специфікаціях до цього Договору, які складають його невід`ємну частину (п. 1.2 Договору №8/17/152).

Відповідно до п. 5.1 Договору №8/17/152 ціна за одиницю товару кожного найменування в національній валюті та її еквівалент в іноземній грошовій валюті наводиться в додатках до нього Договору.

У пункті 6.1 Договору №8/17/152 сторони погодили, що загальна вартість товару повинна бути сплачена покупцем у строк, встановлений в Додатках-специфікаціях до цього Договору.

Пунктом 10.2 Договору №8/17/152 передбачено, що підписання покупцем видаткової накладної засвідчує факт передачі разом із товаром усієї товаросупровідної документації, в тому числі сертифікатів якості.

У пункті 12.2 Договору №8/17/152 визначено, що за порушення строків виконання зобов`язань за цим Договором сторона, яка допустила прострочення, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочення.

В разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 календарних днів покупець, крім пені, сплачує продавцеві штраф у розмірі 20% від загальної вартості товару (п. 12.4 Договору №8/17/152).

Згідно з п. 12.7 Договору №8/17/152 нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором припиняється через 3 роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить 3 роки.

У Додатку №8/17/152/1-ззр від 04.05.2017 року сторони погодили, що продавець зобов`язаний поставити до 06.05.2017 на склад покупця гербіцид у кількості 50 л загальною вартістю 33 148,20 грн., що становить еквівалент 1 248,00 доларів США, а покупець зобов`язаний оплатити 30% загальної вартості, що становить 374,40 доларів США, в строк до 05.05.2017 та 70% загальної вартості, що становить 873,60 доларів США, в строк до 31.10.2017. (а.с.19)

У Додатку №8/17/152/2-ззр від 23.05.2017 сторони погодили, що продавець зобов`язаний поставити до 23.05.2017 на склад покупця 6 комплектів гербіциду загальною вартістю 10 315,00 грн., що становить еквівалент 390,72 доларів США, а покупець зобов`язаний оплатити 30% загальної вартості, що становить 117,22 доларів США, в строк до 31.05.2017 та 70% загальної вартості, що становить 273,50 доларів США, в строк до 31.10.2017. (а.с.20)

У Додатку №8/17/152/3-ззр від 23.05.2017 сторони погодили, що продавець зобов`язаний поставити до 26.05.2017 на склад покупця гербіцид у кількості 180 л загальною вартістю 37 553,76 грн., що становить еквівалент 1 425,60 доларів США, а покупець зобов`язаний оплатити 30% загальної вартості, що становить 427,68 доларів США, в строк до 31.05.2017 та 70% загальної вартості, що становить 997,92 доларів США, в строк до 31.10.2017. (а.с.21)

У Додатку №8/17/152/4-ззр від 01.06.2017 сторони погодили, що продавець зобов`язаний поставити до 02.06.2017 на склад покупця гербіцид у кількості 40 л загальною вартістю 8 338,08 грн., що становить еквівалент 316,80 доларів США, а покупець зобов`язаний оплатити 30% загальної вартості, що становить 95,04 доларів США, в строк до 07.06.2017 та 70% загальної вартості, що становить 221,76 доларів США, в строк до 31.10.2017. (а.с.22)

У Додатку №8/17/152/5-ззр від 06.09.2017 сторони погодили, що продавець зобов`язаний поставити до 08.09.2017 на склад покупця протруйник у кількості 65 л загальною вартістю 59 779,98 грн., що становить еквівалент 2 301,00 доларів США, а покупець зобов`язаний оплатити 100% загальної вартості, що становить 2 301,00 доларів США, в строк до 11.09.2017. (а.с.23)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору купівлі-продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року Дочірнім підприємством "Тетіївська агропромислова компанія", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро", було поставлено Державному підприємству "Укрліктрави":

- згідно з видатковою накладною №883 від 05.05.2017 50 л гербіциду загальною вартістю 33 148,20 грн.,

- згідно з видатковою накладною №1036 від 22.05.2017 6 комплектів гербіциду загальною вартістю 10 315,00 грн.,

- згідно з видатковою накладною №1014 від 24.05.2017 180 л гербіциду загальною вартістю 37 553,76 грн.,

- згідно з видатковою накладною №1078 від 01.06.2017 40 л гербіциду загальною вартістю 8 338,08 грн.,

- згідно з видатковою накладною №1461 від 06.09.2017 65 л гербіциду загальною вартістю 59 779,98 грн. (а.с.24-28)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 року по справі №910/16844/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Укрліктрави" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" за договором №8/17/62 від 07.02.2017 заборгованість у розмірі 660 898 грн. 60 коп. та штрафні санкції (пеня та штраф) у розмірі 364 019 грн. 12 коп. Стягнуто з Державного підприємства "Укрліктрави" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" за договором №8/17/152 від 03.05.2017 заборгованість у розмірі 149 135 грн. 02 коп. та штрафні санкції (пеня та штраф) у розмірі 74 685 грн. 99 коп. Стягнуто з Державного підприємства "Укрліктрави" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" судовий збір у розмірі 18 731 грн. 08 коп. (а.с.30-34)

12.08.2020 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 року по справі №910/16844/19, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, видано Наказ. (а.с.35)

Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №62974589 від 08.09.2020 року з примусового виконання наказу №910/16844/19 виданого 12.08.2020 року Господарським судом міста Києва. (а.с.36)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач здійснив оплату заборгованості за рішенням суду лише 30.09.2020 року. Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Державного підприємства «УКРЛІКТРАВИ» інфляційні у розмірі 10 434 грн. 67 коп., 3% річних у розмірі 8 773 грн. 96 коп. та пеню у розмірі 23 811 грн. 82 коп.

Заперечуючи проти позову Відповідач зазначає, що Позивачем був пропущений загальний строк позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних, 3% річних та пені, відсутні докази переривання строку позовної давності, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору купівлі-продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору купівлі-продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року Дочірнім підприємством "Тетіївська агропромислова компанія", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро", було поставлено Державному підприємству "Укрліктрави":

- згідно з видатковою накладною №883 від 05.05.2017 50 л гербіциду загальною вартістю 33 148,20 грн.,

- згідно з видатковою накладною №1036 від 22.05.2017 6 комплектів гербіциду загальною вартістю 10 315,00 грн.,

- згідно з видатковою накладною №1014 від 24.05.2017 180 л гербіциду загальною вартістю 37 553,76 грн.,

- згідно з видатковою накладною №1078 від 01.06.2017 40 л гербіциду загальною вартістю 8 338,08 грн.,

- згідно з видатковою накладною №1461 від 06.09.2017 65 л гербіциду загальною вартістю 59 779,98 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.24-28)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 року по справі №910/16844/19, яке набрало законної сили, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Укрліктрави" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" за договором №8/17/62 від 07.02.2017 заборгованість у розмірі 660 898 грн. 60 коп. та штрафні санкції (пеня та штраф) у розмірі 364 019 грн. 12 коп. Стягнуто з Державного підприємства "Укрліктрави" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" за договором №8/17/152 від 03.05.2017 заборгованість у розмірі 149 135 грн. 02 коп. та штрафні санкції (пеня та штраф) у розмірі 74 685 грн. 99 коп. Стягнуто з Державного підприємства "Укрліктрави" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" судовий збір у розмірі 18 731 грн. 08 коп. (а.с.30-34)

12.08.2020 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 року по справі №910/16844/19, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, видано Наказ. (а.с.35)

Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №62974589 від 08.09.2020 року з примусового виконання наказу №910/16844/19 виданого 12.08.2020 року Господарським судом міста Києва. (а.с.36)

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/16844/19 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» умов Договору купівлі-продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року, факт неналежного виконання Відповідачем його зобов`язань зі сплати отриманого товару та факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем у розмірі 149 135 грн. 02 коп. підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 року по справі №910/16844/19, яке набрало законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість зі сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором купівлі-продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року становила 149 135 грн. 02 коп., що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов`язання, а тому вимоги Позивача є обґрунтованими.

Судом встановлено, що 30.09.2020 року Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» грошові кошти у загальному розмірі 223 821 грн. 01 коп., що підтверджується платіжним дорученням №35380 від 30.09.2020 року із зазначенням призначення платежу: «№62974589; кошти за ВД, стягнуті на корись стягувача». (а.с.37)

При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 22.11.2018 р. по 09.11.2020 р. у розмірі 8 773 грн. 96 коп. та інфляційні за загальний період прострочки грудень 2018 року - червень 2020 року у розмірі 10 434 грн. 67 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд зазначає, що при розгляді справи №910/16844/19 Товариством з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» не було заявлено до стягнення з Державного підприємства «УКРЛІКТРАВИ» 3% річних та інфляційних у зв`язку з неналежним виконанням останнім зобов`язань за Договором купівлі-продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року.

16.12.2020 року Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування строків позовної давності до вимог Позивача про стягнення грошових коштів.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України). Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання не залежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні положень статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 12.11.2020 р. (згідно з відбитком поштового штемпелю на конверті) та здійснив нарахування 3% річних та інфляційних за період з 22.11.2018 року.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» має право на нарахування 3% річних та інфляційних у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором купівлі-продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року в межах загального строку позовної давності (шляхом зворотного відрахунку трьох років від дати звернення з позовом). Таким чином, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних в межах загального строку позовної давності, а тому заява Відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором купівлі-продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року за загальний період прострочки з 22.11.2018 р. по 09.11.2020 р. у розмірі 8 773 грн. 96 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення перебігу закінчення нарахування 3% річних, оскільки борг у розмірі 149135 грн. 02 коп. був сплачений Відповідачем 30.09.2020 р. Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають 3% річних за загальний період прострочки з 22.11.2018 р. по 30.09.2020 р. у розмірі 8 313 грн. 78 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки грудень 2018 року - червень 2020 року у розмірі 10 434 грн. 67 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 22.11.2019 р. по 29.09.2020 р. у розмірі 23 811 грн. 82 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 12.2 Договору №8/17/152 визначено, що за порушення строків виконання зобов`язань за цим Договором сторона, яка допустила прострочення, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочення.

Як встановлено Судом, Позивачем при зверненні до суду з позовом до Відповідача по справі №910/16844/19 було нараховано пеню за Договором №8/17/152 на суму 149 135,02 грн. за період з 22.11.2018 по 21.11.2019.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Згідно з п. 12.7 Договору №8/17/152 нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором припиняється через 3 роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить 3 роки.

Таким чином, Суд зазначає, що умовами п. 12.7 Договору купівлі-продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року Сторони встановили інший період нарахування пені, ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем умов Договору та рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 року по справі №910/16844/19, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 22.11.2019 р. по 29.09.2020 р. у розмірі 23 811 грн. 82 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.

16.12.2020 року Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування строків позовної давності до вимог Позивача про стягнення грошових коштів.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)

Суд зазначає, що неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Сторони у Договорі купівлі-продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року збільшили позовну давність до вимог про стягнення пені, а саме у п.12.7 Договору встановили, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить 3 роки.

Таким чином, Суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» звернулось до суду з вказаним позовом в частині стягнення з Відповідача пені в межах строку позовної давності, визначеного Сторонами у Договорі купівлі-продажу №8/17/152 від 03.05.2017 року, а тому заява Відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Таким чином, з Державного підприємства «УКРЛІКТРАВИ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» підлягає стягненню 3% річних у розмірі 8 313 грн. 78 коп., інфляційні у розмірі 10 434 грн. 67 коп. та пеня у розмірі 23 811 грн. 82 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «УКРЛІКТРАВИ» (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСА ГРІНЧЕНКА, будинок 1, Ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 37471692) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» (09800, Київська обл., Тетіївський р-н, місто Тетіїв, ВУЛИЦЯ СОБОРНА, будинок 3, Ідентифікаційний код юридичної особи 38953469) 3% річних у розмірі 8 313 (вісім тисяч триста тринадцять) грн. 78 (сімдесят вісім) коп., інфляційні у розмірі 10 434 (десять тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 67 (шістдесят сім) коп., пеню у розмірі 23 811 (двадцять три тисячі вісімсот одинадцять) грн. 82 (вісімдесят дві) коп. та судовий збір у розмірі 2 079 (дві тисячі сімдесят дев`ять) грн. 52 (п`ятдесят дві ) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22 січня 2021 року.

Суддя О.В. Чинчин