Рішення № 94314606, 19.01.2021, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа №173/2185/20

Провадження №2/173/202/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

В складі: головуючого судді - Петрюк Т.М.

при секретареві - Рудовій Л.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного провадження , в м. Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Солома», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди та зобов`язання сплатити єдиний соціальний внесок, -

В С Т А Н О В И В:

01.12.2020 року до суду звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди та зобов`язання сплатити єдиний соціальний внесок до відповідача ТОВ «Солома», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

02.12.2020 року ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без виклику сторін на 19.01.2021 року.

Відповідачем відзив на позовну заяву не наданий.

Фіксування судового розгляду справи технічними засобами не здійснювалось відповідно до положень ст. 247 ЦПК України

Відповідно до заявлених вимог позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 69568 грн. 29 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22 жовтня 2020 року по день ухвалення рішення у справі, виходячи з розміру середньої заробітної плати 458, 03 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 20384 грн. 64 коп., а також стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: у період з 22 серпня 2018 року по 21 жовтня 2020 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Солома».

Під час його знаходження у трудових відносинах з ТОВ «Солома» та на момент звільнення 22.10.2020 року з боку останнього була нарахована, але не виплачена заборгованість по заробітній платі у розмірі 69568 грн. 29 коп. , також не було сплачено компенсацію за невикористану відпустку в сумі 20384 грн. 64 коп.

Також після звільнення позивач дізнався, що з травня 2020 року відповідач не сплачував єдиний соціальний внесок з заробітної плати позивача,як застрахованої особи.

Окрім того позивач вважає, що внаслідок порушення відповідачем його трудових прав йому завдана моральна шкода, що виразилася у стражданнях та переживаннях. З урахуванням характеру та тривалості заподіяних позивачеві страждань та переживань, а також характеру дій відповідача, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду.

Вказані обставини й стали підставою звернення до суду.

Справа розглядалась в спрощеному провадженні без виклику сторін.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносин

Як встановлено в судовому засіданні 22 серпня 2018 року позивач був прийнятий на роботу в ТОВ «Солома» на посаду. 21 жовтня 2020 року позивача було звільнено з займанної посади за п.1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін, що підтверджується даними трудової книжки.

За час роботи у ТОВ «Солома» перед позивачем виникла заборгованість із виплати заробітної плати, яка згідно розрахункового листка за жовтень місяць 2020 року складає 89952 грн. 93 коп., в дану суму включено і 20384 грн. 64., компенсацію за невикористану відпустку

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення. Якщо в день звільнення працівник не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненним працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 3, 6 ст, 43 Конституції України - Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом

Судом встановлено, що за період роботи позивача в ТОВ «Солома» виникла заборгованість із заробітної плати, яка на час звільнення позивача, станом на 21.10.2020 року останній не виплачена . Загальна сума заборгованості із заробітної плати включаючи і компенсацію за невикористану відпустку, на час звільнення склала 89952 грн. 93 коп., що підтверджується відомостями із розрахункового листка.

Доказів того що на час розгляду справи дана заборгованість із заробітної плати перед позивачем погашена, відповідачем суду не надано. З чого суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині в повному обсязі.

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд виходить з наступного:

Відповідно до положень ч.1 ст. 117 КЗпП України - В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» -

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей

день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» - При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 ( 100-95-п ) (з наступними змінами і доповненнями).

Згідно з п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Обов`язок власника або уповноваженого ним органом, передбачений ст.117 Кодексу законів про працю України, щодо виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку є саме випадком збереження середньої заробітної плати.

Згідно п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так як на час розгляду спору позивачеві не виплачена заробітна плата, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з моменту звільнення по час ухвалення рішення суду.

Судом виносилась ухвала про зобов`язання відповідача надати довідку про розмір заборгованості із заробітної плати але даного доказу суду не надано.

Відповідно про індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, надану позивачем, встановлено, що в серпні і вересні 2020 року місяці (два повних місяці роботи перед звільненням) позивачеві нарахована заробітна плата в сумі 15373 грн. 90 коп. + 14473 грн. 80 коп. = 29847 грн. 70 коп.

В серпні і вересні місяці 2020 року було 42 робочих днів, з урахуванням дати звільнення позивача. Таким чином середній заробіток позивача складатиме: 29847 грн. 70 коп. : 42 днів = 710 грн. 66 коп. Х 62 днів (кількість днів з моменту звільнення до ухвалення рішення суду) = 44060 грн. 92 коп.

Таким чином за період з 22.10.2020 року по 19.01.2021 року середній заробіток позивача складає 44060 грн. 92 коп. Дана сума і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивачем також позивачем заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди, які позивач оцінює в 10000.00 грн., яка виразилась у заподіяних позивачеві стражданнях, переживаннях та незручностях. пов`язаних із невиплатою заробітної плати.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України - Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України - Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно роз`яснення постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній або юридичній особі незаконним діями, або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати. зокрема: у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість виражених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації. час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, зваженості та справедливості.

Враховуючи розмір невиплаченої позивачеві заробітної плати, період її невиплати, період роботи працівника у вказаному товаристві, який є незначним, а також, що судом ухвалюється рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, яким вже компенсуються незручності, які виникли у позивача в зв`язку із затримкою виплати заробітної плати, суд керуючись принципом розумності і с справедливості вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 200 грн., на відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати на суму заробітної плати позивача з травня по жовтень 2020 року, зазначену в системі персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплатити дану суму на відповідний рахунок доходів і зборів, суд приходить до висновку що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано будь-яких доказів про те, що такий внесок не нараховувався.

Крім того з відповідача на користь позивача стягується заборгованість по заробітній платі, яка підлягає виплаті позивачеві з відрахуванням всіх необхідних податків та зборів. Які підлягають сплаті відповідачем на відповідні рахунки.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України - суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

На підставі чого суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати заборгованості із заробітної плати за один місяць.

Виходячи з того, що позовні вимоги позивача задоволені та відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 342 грн 14 грн. відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в сумі 840.80 коп.., покладаються на позивача, оскільки він сплачений за позовними вимоги за якими позивач не звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 ЗУ «Про с удовий збір» і у задоволенні яких позивачеві - відмовлено.

Керуючись ст.ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Солома», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди та зобов`язання сплатити єдиний соціальний внесок - задовольнити частково .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Солома» (код ЄДРПОУ 36933660, юридична адреса: вул. Нова, 50-А м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, 51660 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість по заробітній платі в сумі 89 952 (вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві ) грн. 70 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22.10.2020 року по 19.01.2021 року в сумі 44060 грн. (сорок чотири тисячі шістдесят) грн. 92 коп. і 200.00 грн., на відшкодування моральної шкоди

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Солома» (код ЄДРПОУ 36933660, юридична адреса: вул. Нова, 50а м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, 51660 ) судовий збір на користь держави в сумі 1 342 (одну тисячу триста сорок дві ) грн. 14 коп.

Понесені п позивачем судові витрати по сплаті с удового збору в сумі 840 грн.. 80 коп.., покласти на позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення в межах виплати заборгованості із заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського Апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.

Повний текст рішення виготовлений 19.01.2021 року.

Суддя Петрюк Т.М.

Направлене до ЄДРСР: 22.01.2021 року

Дата набрання законної сили: 19.02.2021 року