Рішення № 94314063, 18.05.2020, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/15878/18

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

18 травня 2020 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Товченко К.М., розглянувши цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод в праві розпорядження майном, -

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (надалі за текстом - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (разом - співвідповідачі), про усунення перешкод в праві розпорядження майном.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 14.05.2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту на суму 120 000 доларів США, в забезпечення зобов`язань за яким було додатково укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, 13.02.2012 року між банком та позивачем було укладено договір факторингу та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, відповідно до яких останній набув права вимоги до ОСОБА_1 , як боржника. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, іпотекодежатель в позасудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності. Оскільки внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки право власності ОСОБА_1 було припинено, позивач просить усунути перешкоди в праві розпоряджання майном шляхом визнання співвідповідачів такими, що втратили право користування квартирою.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12.03.2019 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання, встановлено строк для подання відзиву.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Співвідповідачі відзив у встановлений строк не подали, явку свого представника у судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи судом повідомлялися належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від них не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, наявні всі передбачені ч. 1 ст. 223 та ч. 1,2 ст. 280 ЦПК України підстави для заочного розгляду справи. Суд ухвалив провести заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

14.05.2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11345760000, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 120 000 доларів США до 14.05.2029 року, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених договором (а.с. 11-19).

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальником між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було додатково укладено договір іпотеки № 85396, віддповідно до умов якого іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) передав в іпотеку іпотекодержателю (АКІБ «Укрсиббанк») нерухоме майно - квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20-22).

У вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання особи (а.с. 46-48).

Відповідно до умов договору факторингу № 2 від 13.02.2012 року, договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 13.02.2012 року банк здійснив відчуження прав вимоги за кредитним договором і договором іпотеки на користь позивача (а.с. 28-37).

Позивач звернув стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з невиконанням зобов`язань ОСОБА_1 як боржником за кредитним договором, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.04.2018 року № 119941833 (а.с. 24-27).

Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантується кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п. 1 ст. 8 Конвенції).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п.2 ст.8 Конвенції.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, що також передбачено статтею 405 ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Пункт 8 ч. 1 статті 346 ЦК України передбачає, що право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, справа № 6-709цс16).

Стаття 512 ЦК України визначає, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до ст. 513-514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 13, 19, 81-82, 137, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод в праві розпорядження майном - задовольнити;

Усунути перешкоди в праві розпорядження майном шляхом визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні з кожного;

Повне найменування сторін:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, б. 69, код ЄДРПОУ 37825968);

відповідач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 );

відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1 );

третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (адреса: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, б. 14, код ЄДРПОУ 37393756);

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (враховуючи положення п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України);

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя В.В. Гребенюк