Рішення № 94312749, 20.01.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/12942/20

Провадження № 2/643/1050/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2021

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Комунального підприємства «Жилкомсервіс»

до ОСОБА_1

про стягнення 11 147, 62 грн.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» (далі - позивач) звернулось до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 11 147, 62 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 та споживачем житлово-комунальних послуг, відповідно до публічного договору, який є чинним. Відповідач належним чином не виконує умов договору по сплаті наданих послуг, у зв`язку з чим за період з 01.11.2007 року по року 31.07.2020 за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 11 147, 62 грн. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

У судове засідання представник позивача не з`явився, проте подав заяву, відповідно до змісту якої він просить суд розглядати справу у його відсутність, зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином в порядку, визначеному частиною 11 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а також шляхом направлення судових повісток за адресою належного відповідачу нерухомого майна.

Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України визначені наслідки неявки учасника справі у судове засідання.

Зокрема, згідно з частиною 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Відповідно до частини 2 статті 191 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

В силу приписів частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 633 Цивільного кодексу України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу приписів частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товар, надала послуги, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця діє є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Положеннями статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить: 1) затвердження та реалізація місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та реалізації відповідних державних і регіональних програм; 2) встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; 3) затвердження норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контроль за їх дотриманням; 4) визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства; 5) управління об`єктами у сфері житлово-комунальних послуг, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації; 6) забезпечення населення житлово-комунальними послугами необхідних рівня та якості; 7) встановлення зручного для населення режиму роботи виробників та виконавців; 8) інформування населення відповідно до законодавства про реалізацію місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також щодо відповідності якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам, стандартам та правилам; 9) укладання договорів з підприємствами різних форм власності на вироблення та/або виконання житлово-комунальних послуг; 10) здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг; 11) проведення моніторингу виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства; 12) вирішення інших питань у сфері житлово-комунальних послуг відповідно до законів.

Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 1.6. Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 25 квітня 2005 року № 60, та на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 грудня 2006 року № 1186 «Про визначення виконавців послуг в житловому фонді міста Харкова» є виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова з управління будинком, спорудою та групою будинків та забезпечує надання населенню житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Згідно з приписами статей 150, 151, 156 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватної власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей. Громадяни, які мають у приватної власності квартиру, зобов`язані забезпечувати її схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Члени сім`ї власника квартири (дружина, їх діти, батьки), які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири. Члени сім`ї власника квартири зобов`язані до неї дбайливо ставитися. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню квартири і придомової території та проведенню ремонту.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)праву споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг (пункт 1 частини першої статті 20 цього ж Закону України) кореспондує обов`язок споживача оплачувати житлово- комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таке ж положення міститься і в пункті 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, в якому зазначено, що власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Вартість послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій встановлюється відповідним рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова.

Між Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» та споживачами був укладений публічний договір про надання житлово-комунальних послуг шляхом публікування в офіційному виданні Харківської міської ради - спецвипуску газети «Слобода» від 28 листопада 2006 року № 95/1 відповідно до норм цивільного законодавства.

Пунктом 1 Договору визначено, що предметом договору є забезпечення виконавцем надання послуг з у тримання будинків і споруд та прибудинкових територій в будинку, який знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова.

Положеннями пункту 7 Договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється (платежі вносяться) не пізніше 15 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п. 22 Договору цей договір набирав чинності з 01 січня 2007 року та укладений згідно з ч. 3 ст. 205, ст. ст. 642, 643 Цивільного кодексу України строком на 3 роки, якщо про інше не буде заявлено споживачем в письмовій формі. Договір вважається продовженим на той самий строк, якщо за місяць до закінчення дії його терміну однією зі сторін не буде письмово заявлено про розірвання договору.

28 листопада 2006 року опубліковано рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 04 жовтня 2006 року № 806, яким визначено перелік послуг, виконання яких покладається на КП «Жилкомсервіс», рішеннями виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 лютого 2009 року № 72, від 20 грудня 2011 року № 893 визначено новий перелік послуг, які надавалися КП «Жилкомсервіс».

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується дублікатом № Д-77 договору купівлі-продажу № Н9-384 виданого 16.04.1998 Універсальною біржею «Україна».

Крім того, право власності відповідача на означену квартиру підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.04.2004 року № 3456200, відповідно до якого ОСОБА_1 є власником 1\1 частки квартири АДРЕСА_2 , номер запису П-5-2722 в книзі 1.

Відповідно до довідки про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг особовий рахунок відкритий на ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Утримання приватизованих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них. Власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Власники квартир багатоквартирних будинків, житлових приміщень у гуртожитках можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку відповідно до закону. Державні комунальні підприємства по обслуговуванню та ремонту житла зобов`язані здійснювати обслуговування та ремонт приватизованого житла, надавати мешканцям комунальні та інші послуги за державними розцінками і тарифами. Контроль за додержанням розцінок і тарифів здійснюють фінансові органи. Користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України. Заборгованість власників квартир по укладених угодах, пов`язаних з утриманням будинку та оплатою комунальних послуг, стягується в судовому порядку.

Згідно із ст. 382 Цивільного кодексу України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Статтею 5 Закону України «Про житлово комунальні послуги» в редакції з 01.05.2019 року передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово комунальні послуги» в редакції з 01.05.2019 року, індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про житлово комунальні послуги» в редакції з 01.05.2019 року, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

На підставі викладеного, у відповідача виникли зобов`язання щодо сплати заборгованості за надані комунальні послуги. Не укладення письмового договору про надання послуг не є підставою для звільнення відповідача як споживача від оплати відповідних послуг.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 221/515/15-а, згідно з якою, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному розмірі, а також у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 у справі № 210/5796/16-ц.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 викладено наступні висновки щодо застосування норм права:

Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина перша статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).

Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку (частина перша статті 13Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Таким чином, відсутність укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг, виходячи з висновків Великої Палати Верховного Суду, сама по собі не може бути підставою для звільнення позивачки від оплати послуг, що надаються відповідачем.

Також вказані положення закону свідчать про те, що споживачі зобов`язані своєчасно і в повному обсязі оплачувати витрати на утримання будинку, споруд і прибудинкової території.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач не виконує обов`язки, покладені на нього чинним законодавством та Договором, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість перед КП "Жилкомсервіс" за надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою, де він є власником вказаного житлового приміщення.

Згідно з розрахунком позивача, заборгованість відповідача за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.03.2007 по 31.07.2020 становить 11 147, 62 грн.

Зазначене свідчить про неналежне виконання відповідачем зобов`язань, а тому порушує право позивача на одержання плати за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Доказів того, що послуги відповідачу не надавались, що він не користувався наданими послугами і потреби в таких послугах не мав матеріалами справи не підтверджено.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Положеннями частин 1 та 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).

Разом з цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку частини 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об`єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому, за приписами частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу чи прострочення ним виконання своїх обов`язків зі своєчасної оплати наданих послуг.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки з оплати житлово-комунальних послуг, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 13, 15, 16, 76-78, 81, 141, 223, 263, 265, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1 Позов Комунального підприємства «Жилкомсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення 11 147, 62 грн. задовольнити.

2. Стягнути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер не відомий ) на користь Комунального підприємства «Жилкомсервіс» (м. Харків, вул. Конторська, буд. 35, код ЄДРПОУ 34467793) заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що виникла за період з 01.03.2007 по 31.07.2020 у сумі 11 147 (одинадцять тисяч сто сорок сім) грн. 62 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

3. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

4. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Московський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

4. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

5. Позивач: Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» (м. Харків, вул. Конторська, буд. 35, код ЄДРПОУ 34467793).

6. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено 20.01.2021 року.

Суддя Н.В. Новіченко