Рішення № 94312536, 15.01.2021, Миколаївський районний суд Одеської області

Справа№ 508/694/20

Провадження№2/508/37/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 року с.м.т. Миколаївка

Миколаївський районний суд Одеської області

в складі: головуючого судді - Банташ Д.С.

за участю: секретаря с/з - Мазарак Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсацію за затримку розрахунку у розмірі середнього заробітку, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

04.08.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, до ФОП ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку у розмірі середнього заробітку та моральну шкоду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалася на те, що згідно трудового договору від 08 серпня 2019 року, вона починаючи з 08 серпня 2019 року по 31 січня 2020 року працювала продавцем у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 . При звільненні з роботи, ОСОБА_3 не виплатила їй суму нарахованої, заробітної плати за: серпень 2019 року – 3174 гривень, вересень 2019 року – 4 173 гривень, жовтень 2019 року – 4173 гривень, листопад 2019 року – 4173 гривень, грудень 2019 року – 4173 гривень, січень 2020 року – 4723 гривень, а всього 24 589 гривень (без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів). У зв`язку з невиплатою нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, наполягала на компенсації за затримку розрахунку у розмірі середнього заробітку, яка станом на 04.08.2020 року склала – 36 960 гривень 06 коп.

Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 24 589 гривень, компенсацію за затримку розрахунку у розмірі середнього заробітку – 36 960 гривень 06 коп. та моральну шкоду в сумі 5 000 гривень. В обґрунтування позовних вимог навела відповідні розрахунки.

Позивачка ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилась, звернулась до суду з письмовою заявою в якій просила суд розглянути справу в її відсутності.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, хоча про час і місце слухання справи була повідомлена належним чином. В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого відповідачка була частково не згодна з позовними вимогами посилаючись на наступне. Згідно трудового договору від 08.08.2019 р., позивачка ОСОБА_4 з 08.08.2019 року по 08 лютого 2020 року нею була прийнята на робот продавцем, з заробітною платою за місяць у розмірі 4 173 гривні. 08.02.2020 року при проведені ревізії товарно-матеріальних цінностей була виявлена недостача, яку позивачка не визнала, акт ревізії відмовилась підписувати. З 08 серпня 2019 року по 08 лютого 2020 року ОСОБА_4 заробітна плата була нарахована в сумі 24 589 гривень, з якої було перераховано 18% ПДФО на загальну суму 3 270 гривень та 1.5% військового збору на загальну суму 191.00 гривень, у зв`язку з чим визнала позовні вимоги по заборгованості з заробітної платі у розмірі 21128,00 гривень (з урахуванням сплачених прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів). Позовні вимоги позивачки, щодо стягнення з неї моральної шкоди в сумі 5 000 гривень та компенсації за затримку розрахунку в сумі 36 960 гривень вважала необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування відзиву на позовну заяву додала до нього платіжні доручення про сплату ПДФО; звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; відомості про нарахування заробітної плати.

За таких обставин, суд проводить розгляд справи у відсутності сторін без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08 серпня 2019 року між працівником – ОСОБА_1 та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 був укладений Трудовий договір №1, згідно якого ОСОБА_5 зобов`язалась виконувати роботу продавця в магазині, який розташований по АДРЕСА_3 . Зазначений договір сторони ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) уклали на період з 8 серпня 2019 року по 8 лютого 2020 року включно. Працівник ОСОБА_4 зобов`язалась виконувати торгівлю товарами. Фізична особа – ФОП ОСОБА_3 зобов`язалась оплачувати працю Працівнику – ОСОБА_4 у розмірі 4173 (чотири тисячі сто сімдесят три) гривні на місяць; виплачувати заробітну плату двічі на місяць, а саме 21 та 7 числа місяця (у разі коли день виплати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні). За згодою сторін встановлено повний робочий день тривалістю 8 годин. Вихідні дні субота та неділя (а.с.11-13).

31 січня 2020 року позивачку ОСОБА_4 було звільнено з займаної посади.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо стягнення з відповідача нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період з серпня 2019 року по січень 2020 року в розмірі 24 589 гривень.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені КЗпП України.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначеного, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належність, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до вимог частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В своїй позовній заяві позивачка ОСОБА_1 стверджувала, що при звільненні її з роботи відповідачем ФОП ОСОБА_3 не була виплачена їй нарахована заробітна плата за: серпень 2019 року – 3174 гривень, вересень 2019 року – 4 173 гривень, жовтень 2019 року – 4173 гривень, листопад 2019 року – 4173 гривень, грудень 2019 року – 4173 гривень, січень 2020 року – 4723 гривень, а всього 24589,00 гривень.

Зазначені обставини були підтверджені відповідачем по справі в своєму запереченні.

Судом було встановлено, що згідно платіжних доручень; звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; відомостей про нарахування заробітної плати, ФОП ОСОБА_3 було нараховано працівнику ОСОБА_1 заробітну плату за період з 08 серпня 2019 року по 08 лютого 2020 року у розмірі 24589,00 (двадцять одна тисяча сто двадцять вісім) гривень, з них було перераховано 18% ПДФО на загальну суму 3 270 гривень та 1.5% військового збору на загальну суму 191.00 гривень.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача у частині позовних вимог про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за серпень 2019 року-січень 2020 року в розмірі 24 589 гривень підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 21 128 (двадцять одна тисяча сто двадцять вісім) гривень з урахуванням сплачених прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача невиплаченої грошової компенсації за затримку розрахунку у розмірі середнього заробітку 36960 гривень 06 коп. суд дійшов наступного.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Згідно із абз. 3 п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 36960,06 грн. проведено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року. Відповідачем зазначений розрахунок не спростований.

Заборгованість про заробітній платі перед позивачем становила 24589,00 грн. Позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду лише 04 серпня 2020 року, а звільнена 08 лютого 2020 року. Також в користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати. З урахуванням встановлено та принципу співмірності, суд прийшов до висновку, що в користь позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток у якості відповідальності за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 10000 грн. Відтак, у цій частині оскаржуване рішення підлягає зміні.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 5000 гривень суд дійшов наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України. Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд вважає, що у зв`язку з невиплатою належних позивачці грошових сум при її звільнені, їй була заподіяна моральна шкода, яку суд оцінює в 1000,00 грн., виходячи з правил розумності на справедливості, а тому позов в цій частині також підлягає частковому задоволенню.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача, а саме про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 32128,00 грн. (тридцять дві тисячі сто двадцять вісім гривень 00 коп.), з яких: 21128,00 грн. – нарахована, але не виплачена заробітна плата (з урахуванням утриманих податків й обов`язкових платежів); 10000,00 грн. – компенсація за час затримки розрахунку при звільненні; 1000,00 грн. – моральна шкода, а в решті позову відмовити.

Згідно із вимогами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивача звільнено від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем підлягає сплаті судовий збір у розмірі - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином з відповідача, підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 840,00 гривень та судовий збір на користь держави в розмірі 908,00 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 263–265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку у розмірі середнього заробітку, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 32128,00 грн. (тридцять дві тисячі сто двадцять вісім гривень 00 коп.), з яких:

-21128,00 грн. – нарахована, але не виплачена заробітна плата (з урахуванням утриманих податків й обов`язкових платежів);

-10000,00 грн. – компенсація за час затримки розрахунку при звільненні;

-1000,00 грн. – моральна шкода.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 840,00 грн. (вісімсот сорок гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК в Од.обл./смт Миколаїв./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) – 37607526, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), Код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - UA348999980313121206000015696, код класифікації доходів бюджету – 22030101.

В решті позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ч.1 ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 20 січня 2021 року.

Суддя: Банташ Д.С.