Рішення № 94306854, 15.01.2021, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4633/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2021 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Боровкова Д.О.

при секретарі Журавльовій А.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Шилова С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові у спрощеному позовному проваджені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом, у якому просить поновити її на посаді товарознавця 1 категорії виробничого підрозділу вокзалу станції Львів філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги мотивує тим, що вона понад 20 років працювала на вокзалі станції Львів. 24 червня 2020 року відбулося аварійне відключення холодильних камер на вокзалі, в яких зберігалися продукти харчування, у зв`язку із чим значна частина продуктів зіпсувалася. Незважаючи на те, що до її посадових обов`язків не входило здійснення контролю за справністю холодильних камер та системи електропостачання, керівництво вокзалу повідомило, що у зіпсутті вказаних продуктів харчування наявна її вина, і тому, вона зобов`язана відшкодувати вартість зіпсованих продукті на суму понад 60000 грн. Після цього, керівництво вокзалу під значним психологічним тиском змусило її написати заяву на звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Вважає, наказ про звільнення незаконним, оскільки її було звільнено у вихідний день. В зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, дали пояснення аналогічні вищенаведеному, просять позов задовольнити. При цьому, позивач додатково пояснила, що її безпосереднім керівником була завідувачем виробництва вокзалу станції Львів ОСОБА_3 , остання постійно кричала, що вона має заплатити за зіпсовані продукти 60000 грн., і тоді, у неї стався нервовий зрив, вона написала заяву про припинення трудового договору за угодою сторін, якою вона хотіла, щоб керівництво вокзалу розібралося хто винний у тому, що були зіпсовані продукти харчування на велику суму. Крім цього, вона хотіла відкликати заяву про звільнення, але керівництво вокзалу не дало їй це зробити. Вона не зверталася за захистом своїх прав до профспілкової організації.

10 вересня 2020 року представник відповідача АТ «Українська залізниця» подав до суду відзив на позов /а.с. 85-91/, у якому проти позову заперечив, пояснивши, що припинення трудового договору з ОСОБА_1 відповідно до 1 ст. 36 КЗпП було здійснено за власним бажанням позивача та подальшої досягнутої домовленості між адміністрацією ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» та позивачем. Ніяких претензій ні до ОСОБА_1 , ні до інших осіб з приводу зіпсованих продуктів харчування відповідач не мав. В зв`язку з наведеним, просить у задоволені позову відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, дав пояснення аналогічні доводам, наведеним у відзиві, просить у задоволені позову відмовити.

05 серпня 2020 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова у справі було відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

21 жовтня 2020 року представник позивача подав до суду клопотання про виклик у судове засідання свідка ОСОБА_4 /а.с.153/.

22 жовтня 2020 року представник відповідача подав до суду клопотання про виклик у судове засідання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 /а.с.155,156/

22 жовтня 2020 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, вищевказані клопотання сторін про виклик свідків задоволені.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01 квітня 2000 року працювала на посаді товарознавця 1 категорії вокзалу станції Львів Львівської залізниці, який після чисельних реорганізацій був перейменований у виробничий підрозділ вокзалу станції Львів філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується записами у трудовій книжці /а.с.4-7/.

24 червня 2020 року ОСОБА_1 подала на ім`я начальника ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_5 заяву про надання щорічної оплачуваної відпустки з 01 липня 2020 року по 03 липня 2020 року /а.с.105/.

Наказом начальника ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_5 від 01липня 2020 року № 337 ОСОБА_1 надана щорічна оплачувана відпустка тривалістю 3 календарні дні з 01 липня 2020 року по 03 липня 2020 року /а.с.106/.

Також, 24 червня 2020 року ОСОБА_1 подала на ім`я начальника ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_5 власноручно написану заяву, в якій просила звільнити її з роботи за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 01 липня 2020 року /а.с.107/.

Вказана заява позивача була узгоджена та завізована начальником ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_5 із резолюцією «До наказу».

Наказом начальника ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_5 «Про припинення трудового договору (контракту)» від 03 липня 2020 року № 167/ос звільнено з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 03 липня 2020 року /а.с.108/.

07 липня 2020 року ОСОБА_1 була ознайомлена з вказаним наказом, про що свідчить її власноручний підпис.

Наказом начальника ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_5 від 24 квітня 2020 року № 66 було встановлено з 01 липня 2020 року до відміни працівниками виробничого підрозділу вокзал станції Львів, які працюють за п`ятиденним робочим тижнем з двома вихідними днями, роботу за режимом неповного (чотириденного) робочого тижня (з вихідним днем - понеділок), з урахуванням обсягів виконуваних робіт /а.с.185,186/.

Таким чином, 04 липня (субота), 05 липня (неділя) та 06 липня (понеділок) 2020 року були вихідними днями у ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця».

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що вона працює завідувачем виробництва вокзалу станції Львів, позивач ОСОБА_1 , яка працювала товарознавцем, була її підлеглою. З березня 2020 року ресторан на вокзалі не працював в зв`язку введенням карантинних заходів. ОСОБА_1 сама написала заяву на звільнення за угодою сторін, ніхто на неї тиску не чинив. На їх виробництві мало місце псування продуктів харчування, які зберігалися в холодильних камерах, проте, постачальники продукції забрали зіпсовані продукти та ніхто з працівників вокзалу ніяких збитків нікому не відшкодовував.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що вона працювала на посаді помічника начальника з кадрових питань вокзалу станції Львів, отримавши заяву ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін, вона підготувала проект наказу про припинення трудового договору на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. 04 липня - 06 липня 2020 року були вихідними днями у ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця». Проте, беручи до уваги, що ОСОБА_1 у своїй заяві зазначила конкретну дату звільнення - 04 липня 2020 року, вона вважала правильним провести звільнення позивача саме у цей день, незважаючи на те, що цей день припадав на вихідний. 07 липня 2020 року ОСОБА_1 прийшла до неї та розписалася про ознайомлення з наказом про припинення трудового договору. Їй нічого не відомо про факт то, що будь-хто з працівників вокзалу чинив тиск на позивача з приводу написання заяви на звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що вона працює бухгалтером вокзалу станції Львів, вона працювала з ОСОБА_1 в одному кабінеті. ЇЇ не було на роботі під час того, як ОСОБА_1 написала заяву на звільнення. Проте, дізнавшись про таку заяву, вона телефонувала ОСОБА_1 та питалася про причини такого рішення позивача, остання повідомила їй, що вона так вирішила.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що він працює начальником вокзалу станції Львів, позивач написала добровільно заяву на припинення трудового договору за угодою сторін, він, отримавши вказану заяву, наклав на ній резолюцію до наказу.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що вона працювала бригадиром-кухаром виробництва вокзалу станції Львів, у неї та позивача відбувся конфлікт із завідувачем виробництва вокзалу станції Львів ОСОБА_3 , яка у грубій формі казала їм, що вони будуть відшкодовувати вартість зіпсованих продуктів харчування, ОСОБА_3 тиснула на позивача тим, що казала, що ОСОБА_1 буде відшкодовувати збитки, які були завдані в зв`язку з псуванням продукції. Проте ні ОСОБА_3 , ні будь-яка інша посадова особа вокзалу станції Львів не казала позивачу писати заяву на звільнення на підставі угоди сторін.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 04 липня 2020 року.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19).

Позивач у своєму позові зазначає, що керівництво ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» під значним психологічним тиском змусило її написати заяву про звільнення за угодою сторін.

Відповідно до статті 81 ЦПК України обов`язок доказування і подання доказів кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У позовній заяві ОСОБА_1 не наведено жодних конкретних фактів та доказів тиску на неї чи примушування до звільнення, не доведено жодних обставин чи причин такого тиску, позивач самостійно виявила бажання припинити трудову угоду, пояснивши це у судовому засіданні тим, що в неї відбувся нервовий зрив після розмови із завідувачем виробництва вокзалу станції Львів ОСОБА_3 щодо зіпсованих продуктів харчування та можливого відшкодування шкоди постачальникам цієї продукції за рахунок винних осіб.

При цьому, суд зазначає, що у поясненнях ОСОБА_1 та показах свідків відсутні розбіжності, що свідчить про їх правдивість та достовірність. На особливу увагу заслуговує той факт, що свідок ОСОБА_4 , яка була викликана в суд за заявою позивача, пояснила, що в неї та позивача відбувся конфлікт із завідувачем виробництва вокзалу станції Львів ОСОБА_3 , яка у грубій формі казала їм, що вони будуть відшкодовувати вартість зіпсованих продуктів харчування, проте, ні ОСОБА_3 , ні будь-яка інша посадова особа вокзалу станції Львів не казала позивачу писати заяву на звільнення.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про доведеність існування домовленості між працівником ОСОБА_1 та роботодавцем про звільнення за угодою сторін.

Суд не бере до уваги твердження позивача, що їй не дали змогу відкликати заяву про звільнення за угодою сторін, оскільки анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сторонами не надано суду доказів, які б свідчили про те, що між позивачем та роботодавцем існувала буд-яка домовленість про анулювання такої домовленості.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що припинення трудового договору з ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП було здійснено за її власним бажанням та подальшої досягнутої домовленості між підприємством та працівником. Факт наявності будь-якого тиску чи примусу з боку керівництва ВП вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» щодо припинення трудового договору на ОСОБА_1 судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Разом з тим, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 помилково зазначила у заяві про звільнення за угодою сторін дату звільнення позивача, як 04 липня 2020 року, в той час, як перший після щорічної відпустки її робочий день був 07 липня 2020 року (з урахуванням трьох вихідних днів 04, 05 та 06 липня). Аналогічної помилки припустився і роботодавець, винісши наказ «Про припинення трудового договору (контракту)» від 03 липня 2020 року № 167/ос, де дата звільнення позивача зазначена, як 04 липня 2020 року (субота).

Вказана позиція щодо помилковості звільнення працівника у вихідний день узгоджується з позицією, викладеної Верховним Судом у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 464/5445/18.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, встановивши законність припинення трудового договору з ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, і тому, слід змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади товарознавця 1 категорії виробничого підрозділу вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» з 04 липня 2020 року на 07 липня 2020 року.

Беручи до уваги часткове задоволення позову, суд вважає, що 1/2 частину судових витрат, які пов`язані із сплатою судового збору слід покласти на відповідача, стягнувши з останнього в доход держави 454 грн. (909 грн. : 2 = 454 грн.).

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 81,89,141,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади товарознавця 1 категорії виробничого підрозділу вокзал станції Львів філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» з 04 липня 2020 року на 07 липня 2020 року.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в доход держави 454 гривні 00 коп. судового збору.

У решті позову - відмовити.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 );

Відповідач: Акціонерне товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройца,5; ЄДРПОУ 40075815).

Повний текст рішення складаний 20 січня 2021 року.

Суддя:

Оригінал рішення.