Рішення № 94301349, 19.01.2021, Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №507/473/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 січня 2021 року Ананьївський районний суд Одеської області

у складі: головуючого у справі судді - Желяскова О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання – Гула О.Р.,

сторін у справі:

позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьїв Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними та усунення перешкод у користуванні майном,

В С Т А Н О В И В:

До Ананьївського районного суду Одеської області з Любашівського районного суду Одеської області надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними та усунення перешкод у користуванні майном, у зв`язку з неможливістю визначення складу суду для її розгляду в Любашівському районному суді Одеської області.

Згідно позовної заяви, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 березня 2016 року приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Одеської області Бобошко Н.Є., зареєстрованого за №116, є співвласниками нерухомого майна, в рівних частинах, а саме готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216.

Позивачі зазначають, що через 15 років з дня отримання ОСОБА_5 , попереднім власником готельного комплексу, свідоцтва про право власності на майно від 3 липня 2002 року Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» звернулося до Ананьївського районного суду Одеської області з позовом про визнання правочинів недійсними.

В позовній заяві зазначено, що рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 22 лютого 2017 року у цивільній справі №507/965/16-ц у задоволенні позовних вимог ДСК «Чорноморське морське пароплавство» відмовлено в повному обсязі.

Також, в позовній заяві зазначено, що 15 червня 2017 року апеляційним судом Одеської області у справі №507/965/16-ц, на думку позивачів, в порушення вимог чинного законодавства України ухвалено рішення яким вирішено «...Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» задовольнити частково. Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 22 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» задовольнити частково. Визнати недійсним витяг з рішення зборів уповноважених №2 від 28.02.1998 року «Про виділення в натурі майна на особисті майнові паї працівникам господарства відповідно до поданих заяв» в частині, що стосується передачі майнового паю - готельний комплекс, який розташований в АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 . Визнати нікчемними та скасувати рішення виконкому Любашівської селищної ради №175 від 03.07.2002 року «Про оформлення права власності на готельний комплекс по АДРЕСА_2 » та рішення 2 сесії Любашівської селищної ради XXIV скликання №57-ХХІУ від 23.07.2002 року «Про закріплення земельної ділянки за готельним комплексом по АДРЕСА_1 ». Визнати недійсним свідоцтво про право приватної власності ОСОБА_5 на готельний комплекс, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . видане 05 липня 2002 року на підставі рішення виконавчого комітету Любашівської селищної ради №175 від 03 липня 2002 року та скасувати його державну реєстрацію. Визнати нікчемним договір купівлі-продажу від 15.03.2016 року готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1015 га., кадастровий №5123355100:02:003:0216. Укладеного ОСОБА_5 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовити...».

Позивачі зазначають, що вказане рішення було переглянуто у касаційному порядку та 15 травня 2019 року за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 . Верховним судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийнято постанову, якою касаційну скаргу задоволено частково. Постановлено рішення апеляційного суду Одеської області в частині вирішення позовних вимог про визнання частково недійсним рішення зборів уповноважених від 28 лютого 1998 року №2, визнання недійсним і скасування рішення виконавчого комітету Любашівської селищної ради від 3 липня 2002 року №175, визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого 5 липня 2012 року на ім`я ОСОБА_5 , та скасування його державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу готельного комплексу від 15 березня 2016 року скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова Верховного суду набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

При цьому, як зазначають позивачі, під час перегляду у касаційному порядку рішення апеляційного суду Одеської області у справі №507/965/16-ц Верховним судом у мотивувальній частині постанови від 15 травня 2019 року зроблено висновок щодо права власності на спірне майно, а саме здійснюючи аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним судом встановлено, що у березні 2013 року ОСОБА_5 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 , ДСК «Чорноморське морське пароплавство» про витребування майна з чужого незаконного володіння, зобовязання передати приміщення готельного комплексу та усунення перешкод у користуванні приміщенням (справа №507/281/13-ц). Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 25 квітня 2013 року у справі №507/281/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, зазначений позов задоволено частково. Витребувано з незаконного володіння ДСК «Чорноморське морське пароплавство» приміщення готельного комплексу, розташованого на АДРЕСА_1 , зобов`язано ДСК «Чорноморське морське пароплавство» передати ОСОБА_5 приміщення готельного комплексу; зобов`язано ОСОБА_3 та ДСК «Чорноморське морське пароплавство» не чинити перешкоди ОСОБА_5 у користуванні приміщенням готельного комплексу. У частині позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про витребування з чужого незаконного володіння приміщення готельного комплексу та зобовязання передати приміщення відмовлено.

В позовній заяв зазначено, що ухвалюючи рішення у справі №507/281/13-ц, суд виходили з того, що позивач – ОСОБА_5 , надав належні докази, що підтверджують його право власності на спірне нерухоме майно, тому він в праві вимагати витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні ним. При апеляційному перегляді справі №507/965/16-ц, у порушення вимог статей 213-215 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) апеляційний суд обставин, установлених у справі №507/281/13-ц, не врахував не заважаючи на те, що ОСОБА_1 у запереченнях на апеляційну скаргу посилався на ці рішення, і не навів мотивів відхилення таких доводів. Тобто, факт правомірності та, відповідно, законності набуття та виникнення у ОСОБА_5 права власності на спірне нерухоме майно, відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції), встановлено судом у вказаних вище судових рішеннях, що набрали законної сили, під час розгляду справи №507/281/13-ц, а від так не можуть знову повторно доказуватися при розгляді будь-яких інших справ, в тому числі справи №507/965/16-ц ,учасником яких є ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, зокрема ДСК «Чорноморське морське пароплавство». Інші обставини та факти, які б доказували протилежне жодним судовим рішенням, яке б набрало законної сили, не встановлені.

Позивачі зазначають, що станом на момент звернення до суду з даною позовною заявою справа №507/965/16-ц за апеляційною скаргою ДСК «Чорноморське морське пароплавство» на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 22 лютого 2017 року за позовом ДСК «Чорноморське морське пароплавство» до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Любашівської селищної ради Любашівського району Одеської області, третя особа – ОСОБА_3 , про визнання правочинів та свідоцтва про право власності недійсним, визнання незаконним та скасування рішень, знаходиться в провадженні Одеського апеляційного суду. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду у касаційному порядку.

Також, у позовній заяві зазначено, що до прийняття у справі №507/965/16-ц постанови Верховного суду від 15 травня 2019 року, 5 вересня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою призупинив виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2017 року, про що було поставлено до відому відповідачів. Тобто, на думку позивачів, станом на момент подачі позовної заяви спірний готельний комплекс належить їм.

При цьому, як зазначають позивачі, фактично готельним комплексом незаконно та без жодних на те правових підстав володіє та користується ДСК «Чорноморське морське пароплавство». Більше того, ДСК «Чорноморське морське пароплавство» чинить різні перешкоди позивачам у здійсненні ними своїх прав щодо готельного комплексу, в тому числі не допускає останніх на територію комплексу. Крім того, ДСК «Чорноморське морське пароплавство» незаконно та без жодних на те правових підстав щодо готельного комплексу укладає різного роду правочини, зокрема 4 липня 2017 року між ДСК «Чорноморське морське пароплавство» та ОСОБА_3 укладено договір відповідального зберігання майна готельного комплексу №ДПС-82/17, а саме споруди готельного комплексу з двадцяти контейнерів та всім іншим майном, що знаходиться на території комплексу. Також, в продовження договірних відносин між відповідачами були укладені додаткові угоди до договору №ДПС-82/17, яким строк його дії продовжено.

Позивачі в позовній заяві зазначають, що на час її подачі до суду відповідачі відмовляються виконувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ та постанову Верховного суду, а також продовжують незаконно володіти та користуватися готельним комплексом, який належить позивачам, отримуючи незаконні прибутки.

Враховуючи викладене позивачі звернулися до суду з даною позовною заявою та просили: 1) Витребувати з чужого незаконного володіння Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» приміщення готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216; 2) Зобов`язати Державну судноплавну компанію «Чорноморське морське пароплавство» передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216; 3) 3обов`язати Державну судноплавну компанію «Чорноморське морське пароплавство» та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні приміщенням готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216; 4) Визнати недійсними та скасувати договір відповідального зберігання майна № ДПС-82/17 від 04.07.2017, а також та всі додаткові угоди до вказаного договору, укладені між Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство» та ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 1 липня 2020 року у справі відкрито провадження, прийнято рішення про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. У вказаній ухвалі відповідачам роз`яснено їх право подати відзив на позовну заяву або звернутися до суду з зустрічною позовною заявою, порядок та строки реалізації зазначених прав. Також, роз`яснено наслідки невчинення зазначених дій.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі направлено відповідачу ДСК «Чорноморське морське пароплавство» з супровідним листом від 1 липня 2020 року за вихідним 507/473/20/3939/2020 (а.с.68) та отримано ним 6 липня 2020 року, що підтверджується розпискою в «Рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення…» (а.с.79) про отримання зазначеного листа суду.

Крім того, ухвалу суду від 1 липня 2020 року про відкриття провадження у справі з супровідним листом від 1 липня 2020 року за вихідним №507/473/20/3940/2020 (а.с.69) було направлено відповідачу – ОСОБА_3 . Зазначений лист було отримано ОСОБА_3 4 липня 2020 року, що підтверджується розпискою в «Рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення…» (а.с.77).

Ухвалою суду від 8 вересня 2020 року (а.с.117), після виконання завдань підготовчого провадження, визначених ст.189 ЦПК України, було закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.

В судовому засіданні, яке відбувалося 5 листопада 2020 року позивачам було надано вступне слово, в якому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначили, що позовні вимоги вони підтримують та просять задовольнити, висловили свої міркування щодо підстав та предмету позову.

Кім того, в судовому засіданні було звернуто увагу позивачів на те, що в матеріалах справи, які надійшли до Ананьївського районного суду Одеської області з Любашівського районного суду Одеської області та були відскановані, відсутній договір відповідального зберігання, який позивачі просять скасувати. Було роз`яснено позивачам положення ЦПК України про обов`язок доказування та запропоновано надати вказаний договір або його копію для долучення до матеріалів справи.

На вказане позивач ОСОБА_1 надав суду копію договору від 5 квітня 2016 року до договору відповідального зберігання, зазначивши, що просить долучити її до матеріалів справи.

Судом було звернуто увагу позивачів на те, що надана позивачем копія містить лише 1 та 2 сторінки, тобто лише частина договору, а також про те, що це не той договір, який позивачі просять визнати недійсним та скасувати.

На вказане зауваження суду позивач ОСОБА_1 зазначив, що інших сторінок наданого ним договору в позивачів не має та він просить долучити надану ним копію до матеріалів справи.

З думкою позивача ОСОБА_1 погодилась позивач ОСОБА_2 .

За клопотанням позивача ОСОБА_1 , з яким погодилась присутня у судовому засіданні позивач ОСОБА_7 надану суду копію 1 аркушу договору від 5 квітня 2016 року до договору відповідального зберігання було долучено до матеріалів справи, про що без видалення до нарадчої кімнати постановлено відповідну ухвалу.

Відповідно до ухвали Ананьївського районного суду Одеської області від 5 листопада 2020 року (а.с.148-151) у справі було витребувано докази, а саме витребувано з Центру надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області інформацію у паперовій формі, яка містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження щодо об`єкта нерухомого майна - готельного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 342305451233), на земельній ділянці площею 0,1015 га. з кадастровим номером: 5123355100:02:003:0216

При цьому, станом на 19 січня 2021 року відповідачі до суду відзиви на позовну заяву або зустрічні позовні заяви не подали.

19 січня 2021 року представник відповідача ДСК «Чорноморське морське пароплавство» - адвокат Тумасян Хачатур Мартінович, повноваження якого підтверджені ордером серії ОД №260482 від 17 липня 2020 року (а.с.84), у судове засідання не з`явився.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач - ДСК «Чорноморське морське пароплавство» був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою у «Рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення…» (а.с.210) про отримання 29 грудня 2020 року рекомендованого листа суду за вихідним №507/473/20/7782/2020, яким на адресу відповідача було направлено судову повістку (а.с.198).

Проте, 19 січня 2021 року на адресу суду електронною поштою надійшла заява нібито від ОСОБА_6 (а.с.211), в якій зазначено, що представник ДСК «Чорноморське морське пароплавство» не може прийняти участь у судовому засіданні, призначеному на 19 січня 2021 року, у зв`язку зайнятістю в іншому судовому засіданні, та просить судове засідання з розгляду справи відкласти.

При розгляді зазначеної заяви судом було зазначено, що відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, до заяви, яка надійшла від ОСОБА_6 , не додано будь-яких доказів, які б підтверджували той факт, що представник відповідача бере участь у будь-якому іншому судовому засіданні.

Крім того, слід зазначити, що представник відповідача ДСК «Чорноморське морське пароплавство» - адвокат Тумасян Х.М., а ні будь-який інший представник компанії взагалі жодного разу в судові засідання з розгляду справи не з`являлися.

Натомість на адресу суду 29 липня 2020 року надійшла електронною поштою заява ОСОБА_6 про відкладення судового засідання у справі (а.с.95), яка мотивована участю в іншому судовому засіданні. Проте, вказана заява також, не підписана та до неї не надано жодних доказів тих фактів, якими вона обґрунтована.

Також, заяву про відкладення розгляду справи було подано ОСОБА_6 9 вересня 2020 року (а.с.123).

При цьому, суд з урахуванням неподання представником відповідача ДСК «Чорноморське морське пароплавство» відзиву на позовну заяву, неодноразові заяви про відкладення розгляду справи, доводи яких непідтверджені доказами, неявки відповідача у судові засідання суд розцінює заяву від 19 січня 2021 року (а.с.211), як таку, що є необґрунтовано, недоведеною будь-якими доказами та спрямованою на безпідставне затягування строків розгляду справи.

Враховуючи викладене, завдання цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді і вирішення цивільних справ, суд прийшов до висновку, що заява від 19 січня 2021 року (а.с.211) не підлягає задоволенню, а судовий розгляд має бути продовжений, про що без видалення суду до нарадчої кімнати було постановлено відповідну ухвалу.

Відповідач ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується розпискою в «Рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення…» (а.с.209) про отримання 29 грудня 2020 року відповідачем рекомендованого листа суду за вихідним №507/473/20/7783/2020, яким на її адресу було направлено судову повістку (а.с.с199), у судове засідання 19 січня 2021 року не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила, будь-яких заяв або клопотань від неї на адресу суду не надходило.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_4 19 січня 2021 року у судове засідання з розгляду справи не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, будь-яких заяв від нього на адресу суду не надходило.

При цьому, згідно частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 2 статті 223 ЦПК України Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Частиною 3 статті 223 ЦПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Згідно частини 4 статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

При цьому, як зазначалося протягом розгляду справи відповідачі, неодноразово будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в жодне судове засідання не з`явилися. Зазначене можливо зазначити також, про тертю особу у справі.

Про дату, час та місце слухання справи, а саме про те, що судове засідання відбуватиметься 19 січня 2021 року відповідачі були повідомлені належним чином, що, як зазначалося, підтверджується розписками в «Рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення…» (а.с.209, 210), про отримання відповідачами листі з судовими повістками.

За наведених обставин вбачаються підстави для здійснення у відповідності до положень ст.223 ЦПК України розгляду справи за відсутності відповідачів (заочного розгляду).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Частиною 2 статті 280 ЦПК України визначено, що у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Як зазначалося, відповідачі належним чином повідомлені про судове засідання, яке проводиться 19 січня 2021 року, відзив на позовну заяву, в установлені судом строки, та в цілому станом на 19 січня 2021 року, відповідачі не подали.

19 січня 2021 року відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила.

Також, 19 січня 2021 року до суду не з`явився представник відповідача ДСК «Чорноморське морське пароплавство» - адвокат Тумасян Хачатур Мартінович, повноваження якого підтверджені ордером серії ОД №260482 від 17 липня 2020 року (а.с.84), або будь-який інший представник зазначеного відповідача. Про дату, час та місце розгляду справи відповідач - ДСК «Чорноморське морське пароплавство» був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою у «Рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення…» (а.с.210) про отримання 29 грудня 2020 року рекомендованого листа суду за вихідним №507/473/20/7782/2020, яким на адресу відповідача було направлено судову повістку (а.с.198).

19 січня 2021 року на адресу суду електронною поштою надійшла заява від ОСОБА_6 (а.с.211), в якій зазначено, що представник ДСК «Чорноморське морське пароплавство» не може прийняти участь у судовому засіданні, призначеному на 19 січня 2021 року, у зв`язку зайнятістю в іншому судовому засіданні, та просить судове засідання з розгляду справи відкласти.

Проте, зазначену заяву протокольною ухвалою суду від 19 січня 2021 року визнано необґрунтованою, недоведеною належними доказами, у зв`язку з чим в її задоволенні відмовлено.

З матеріалів справи (а.с.153-зворотній бік) вбачається, що позивачі висловили у судовому засіданні, яке відбувалося 5 листопада 2020 року, свою згоду на здійснення заочного розгляду справи, та в зазначеному судовому засіданні без видалення до нарадчої кімнати було постановлено ухвалу про здійснення заочного розгляду.

19 січня 2021 року позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, проте надала до суду письмову заяву (а.с.213) в якій зазначила, що просить справу розглядати за її відсутності, погоджується з усіма виступами позивача – ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні 19 січня 2021 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Також, 19 січня 2021 року у судовому засіданні було досліджено письмові докази, наявні в матеріалах справи.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід відмовити, виходячи з наступного.

Позивачами є:

-ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ;

-ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 .

Позивачам на праві спільної часткової власності в рівних частках, які складають Ѕ кожному, належить об`єкт нерухомості, а саме готельний комплекс загальною площею 664 кв.м., житловою площею 169,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216, з цільовим призначенням – для розташування готельного комплексу, яка на праві комунальної власності належить Любашівській селищній раді та передана позивачам в оренду.

Зазначений факт в матеріалах справи підтверджуються доданими до позовної заяви копіями: договору купівлю продажу готельного комплексу, укладеного 15 березня 2016 року між ОСОБА_5 , як продавцем з одного боку, та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як покупцями з другого боку, посвідченого приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Бобошко Н.Є. (а.с.23-24), витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 березня 2020 року індексний номер 203806046 (а.с.25) та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано про реєстрацію права власності від 12 березня 2020 року індексний номер 203805870 (а.с.26).

Також, вказаний факт підтверджується, витребуваною судом, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 грудня 2020 року з номером довідки 237338050 (а.с.189-190), наданою державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області з супровідним листом від 17 грудня 2020 року №51 на виконання ухвали суду від 5 листопада 2020 року про витребування доказів.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Зазначене відповідає положенням частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої 4 листопада 1950 року у місті Рим, якою визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Зі змісту наведених норм вбачається, що право власності є, гарантованим та охоронюваним державою, правом кожного громадянина України.

Згідно частини 1 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Частиною 4 статті 12 ЦК України визначено, що особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що предметом щодо якого виникли спірні правовідносини є готельний комплекс загальною площею 664 кв.м., житловою площею 169,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216, з цільовим призначенням – для розташування готельного комплексу, яка на праві комунальної власності належить Любашівській селищній раді та передана позивачам в оренду.

Факт оренди позивачами земельної ділянки з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216 підтверджується, окрім іншого, наданими позивачами: копією податкового повідомлення-рішення від 29 квітня 2020 року №3216444-5508-1504 (а.с.105) та копією довідки Любашівської селищної ради Любашівського району Одеської області від 15 січня 2021 року №78 (а.с.216).

Як зазначалося, зазначене майно належить позивачам на праві спільної часткової власності в рівних частках, які складають Ѕ кожному.

Частиною 1 статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 317 ЦК України зміст права власності полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вказане відповідає положенням статті 41 Конституції України та положенням частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої 4 листопада 1950 року у місті Рим.

Як зазначено в позовній заяві, на думку позивачів фактично готельним комплексом незаконно та без жодних на те правових підстав володіє та користується ДСК «Чорноморське морське пароплавство». Більше того, ДСК «Чорноморське морське пароплавство» чинить різні перешкоди позивачам у здійсненні ними своїх прав щодо готельного комплексу, в тому числі не допускає останніх на територію комплексу. Крім того, ДСК «Чорноморське морське пароплавство» незаконно та без жодних на те правових підстав щодо готельного комплексу укладає різного роду правочини, зокрема 4 липня 2017 року між ДСК «Чорноморське морське пароплавство» та ОСОБА_3 укладено договір відповідального зберігання майна готельного комплексу №ДПС-82/17, а саме споруди готельного комплексу з двадцяти контейнерів та всім іншим майном, що знаходиться на території комплексу. Також, в продовження договірних відносин між відповідачами були укладені додаткові угоди до договору №ДПС-82/17, яким строк його дії продовжено.

Позивачі в позовній заяві зазначають, що на час її подачі до суду відповідачі відмовляються виконувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ та постанову Верховного суду, а також продовжують незаконно володіти та користуватися готельним комплексом, який належить позивачам, отримуючи незаконні прибутки.

Враховуючи викладене позивачі звернулися до суду з даною позовною заявою.

При цьому, з приводу позовних вимог позивачів про: 1) витребування з чужого незаконного володіння ДСК «Чорноморське морське пароплавство» приміщення готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216; 2) зобов`язання ДСК «Чорноморське морське пароплавство» передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216; 3) зобов`язання ДСК «Чорноморське морське пароплавство» та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні приміщенням готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216, слід зазначити наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 статті 2 ЦПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, пунктами 4 та 5 частини 3 статті 2 ЦПК України одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначені змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно частини 2 статті 12 ЦПК України, якою дано визначення принципу змагальності цивільного судочинства, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Частиною 2 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Визначення принципу диспозитивності цивільного процесу наведене у статті 13 ЦПК України.

Так, частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 2 статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зазначене відповідає положенням частини 1 статті 81 ЦПК України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як зазначалося, позивачі в обґрунтування позовних вимог щодо витребування майна з незаконного володіння, зобовязання передати майно та не чинити перешкод у користуванні ним в позовній заяві зазначають, що готельним комплексом незаконно та без жодних на те правових підстав володіє та користується ДСК «Чорноморське морське пароплавство». Більше того, ДСК «Чорноморське морське пароплавство» чинить різні перешкоди позивачам у здійсненні ними своїх прав щодо готельного комплексу, в тому числі не допускає останніх на територію комплексу. Крім того, ДСК «Чорноморське морське пароплавство» незаконно та без жодних на те правових підстав щодо готельного комплексу укладає різного роду правочини, зокрема 4 липня 2017 року між ДСК «Чорноморське морське пароплавство» та ОСОБА_3 укладено договір відповідального зберігання майна готельного комплексу №ДПС-82/17, а саме споруди готельного комплексу з двадцяти контейнерів та всім іншим майном, що знаходиться на території комплексу. Також, в продовження договірних відносин між відповідачами були укладені додаткові угоди до договору №ДПС-82/17, яким строк його дії продовжено.

Проте, до позовної заяви не додано жодного доказу того, що спірний готельний комплекс перебуває у володінні або користуванні відповідачів.

Так, позивачі вказують на укладення між відповідачами договору відповідального зберігання майна готельного комплексу №ДПС-82/17, а саме споруди готельного комплексу з двадцяти контейнерів та всім іншим майном, що знаходиться на території комплексу.

Проте, зазначений договір або його копія суду не надані, клопотань про витребування вказаного договору у відповідачів або будь-яких інших осіб, в яких він може знаходитись від позивачів до суду не надходило.

До позовної заяви додано копію додаткової угоди до договору відповідального зберігання №ДПС-82/17 від 4 липня 2017 року (а.с.27), укладеної між відповідачами, але зазначена додаткова угода не містить будь-яких відомостей про предмет основного договору, зокрема будь-яких відомостей про те, що його укладено щодо готельного комплексу загальною площею 664 кв.м., житловою площею 169,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216.

Також, позивачем ОСОБА_1 надано суду копію договору від 5 квітня 2016 року до договору відповідального зберігання (а.с.147), укладеного між відповідачами.

Проте, з приводу вказаної копії слід зазначити, що: по-перше зазначений договір, укладено 5 квітня 2016 року, тобто раніше ніж той договір відповідального зберігання, на який позивачі посилаються в обґрунтування своїх позовних вимог, який згідно позовної заяви укладено 4 липня 2017 року; по-друге, предметом вказаного договору є надання послуг зі збереження майна, яким є споруда з 20-ти контейнерів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а ні як не готельний комплекс загальною площею 664 кв.м., житловою площею 169,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216; по-третє, позивачем суду надано лише копію першої сторінки зазначеного договору (лицевий та зворотній бік), яка не містить підписів сторін.

При цьому, згідно частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За наведених обставин надана позивачем копія договору від 5 квітня 2016 року до договору відповідального зберігання (а.с.147) не може бути визнана належним та достовірним доказом обставин, на які позивачі посилаються в обґрунтування своїх позовних вимог.

Також, позивачами надано суду документ наданий АТ «Одесаобленерго» на адвокатський запит, який містить найменування «Довідка працівники Котовського РЕМ, які були відряджені до Любашівського району і користувалися послугами готельного комплексу по АДРЕСА_1 » (а.с.108-113). Зазначений документ містить номери квитанцій, прізвища та ініціали осіб, дати та суми.

Проте, з приводу зазначеного документу слід зазначити, що він не містить дати його складення, не містить відомостей про населений пункт в якому за адресою АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене зазначений доказ не може бути визнаний належним та достовірним.

Крім того, позивачами надано суду копії: заяви відповідача ОСОБА_3 до Любашівського відділення Котовської ОДПІ в Одеській області, датованої 7 липня 2017 року (а.с.106) та витягу з Реєстру платників єдиного податку від 7 липня 2017 року №838/10/15-22-13-02 (а.с.107), наданого по суб`єкту господарювання: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4 .

З приводу зазначених документів слід зазначити, що заява (а.с.106) містить відомості про те, що ОСОБА_3 звернулася до Любашівського відділення Котовської ОДПІ в Одеській області з заявою про застосування спрощеної системи оподаткування, в якій зазначила, що вона здійснює господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 , вид господарської діяльності за КВЕД ДК 009:2005 – код 55.10 «Діяльність готелів і подібних закладів розміщення». В витягу (а.с.107) місце здійснення господарської діяльності зазначено за адресою: АДРЕСА_1 , вид господарської діяльності за КВЕД ДК 009:2005 – код 55.10 «Діяльність готелів і подібних закладів розміщення».

При цьому, зазначені документи не містять будь-яких відомостей про те, що зазначена господарська діяльність здійснюється ОСОБА_3 саме з використанням готельного комплексу загальною площею 664 кв.м., житловою площею 169,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216, який належить позивачам.

Крім того, згідно підпункту 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб`єкт господарювання подає до контролюючого органу за місцем податкової адреси заяву.

Згідно пункту 299.9 статті 299 Податкового кодексу України за бажанням зареєстрований платник єдиного податку може безоплатно та безумовно у контролюючому органі за місцем податкової адреси отримати (у тому числі в електронному вигляді) витяг з реєстру платників єдиного податку. Строк надання витягу з реєстру платників єдиного податку для зареєстрованих платників єдиного податку не повинен перевищувати одного робочого дня з дня надходження запиту, а для суб`єктів господарювання, які подали заяву щодо переходу на спрощену систему оподаткування, - двох робочих днів з дня надходження запиту. Витяг діє до внесення змін до реєстру.

Зі змісту наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що зазначеними документами не підтверджується сам факт здійснення ОСОБА_3 господарської діяльності, а лише підтверджується її бажання обрати певну систему оподаткування та отримати відповідний витяг.

За наведених обставин копії: заяви відповідача ОСОБА_3 до Любашівського відділення Котовської ОДПІ в Одеській області, датованої 7 липня 2017 року (а.с.106) та витягу з Реєстру платників єдиного податку від 7 липня 2017 року №838/10/15-22-13-02 (а.с.107), наданого по суб`єкту господарювання: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4 , не можуть бути визнані належними та достовірними доказами на обґрунтування позовних вимог позивачів.

Таким чином, позивачами не надано суду жодного доказу того, що спірний готельний комплекс перебуває у володінні або користуванні відповідачів.

На підтвердження доводів позовної заяви про те, що ДСК «Чорноморське морське пароплавство» чинить різні перешкоди позивачам у здійсненні ними своїх прав щодо готельного комплексу, в тому числі не допускає останніх на територію комплексу, позивачами суду взагалі будь-яких доказів не надано.

Також, слід зазначити, що позивачем заявлено вимогу про витребування майна з незаконного володіння.

Такий спосіб захисту порушеного права власності, передбачено статтею 387 ЦК України, якою визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позови про витребування майна у юридичній практиці мають назву «віндикаційні» від латинського vindico — «захищаю, заявляю претензію, вимагаю».

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181 цс 18) зазначила, що цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння (пункт 40 постанови). Володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (пункт 43 постанови).

Також, у вказаній справі Велика Палата Верховного суду зазначила, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (пункт 90 постанови).

При цьому, як зазначалося, з копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 березня 2020 року індексний номер 203806046 (а.с.25) та копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано про реєстрацію права власності від 12 березня 2020 року індексний номер 203805870 (а.с.26), а також витребуваної судом, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 грудня 2020 року з номером довідки 237338050 (а.с.189-190), наданою державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області з супровідним листом від 17 грудня 2020 року №51 на виконання ухвали суду від 5 листопада 2020 року про витребування доказів, вбачається що право власності на готельний комплекс загальною площею 664 кв.м., житловою площею 169,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216, зареєстровано за позивачами.

Згідно матеріалів справи будь-яких речових прав на спірне нерухоме майно за відповідачами не зареєстровано.

Вказане свідчить про те, що з урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду, з матеріалів справи вбачається, що фактично позивачами не доведено що їх право володіння нерухомим майном порушено та може бути поновлене шляхом подання індикаційного позову і витребуванням майна.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою в постанові ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), в якій зазначено, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (пункт 142 постанови).

Слід також зазначити, що у постанові ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) зазначено, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 144 постанови).

При цьому, позивачі також просять зобов`язати відповідача ДСК «Чорноморське морське пароплавство» передати їм спірний готельний комплекс, що з урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду суперечить доводам про необхідність його витребування з незаконного володіння.

Також, слід звернути увагу на те, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 грудня 2020 року з номером довідки 237338050 (а.с.189-190), наданою державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області з супровідним листом від 17 грудня 2020 року №51 на виконання ухвали суду від 5 листопада 2020 року про витребування доказів, вбачається що постановою державного виконавця від 15 серпня 2016 року №51945400 на готельний комплекс загальною площею 664 кв.м., житловою площею 169,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216, накладено арешт з забороною його відчуження.

Перевіркою відомостей, що містяться у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою в мережі Інтернет https://reyestr.court.gov.ua/Review/59435383 було встановлено, що ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 4 серпня 2016 року в рамках цивільної справи №507/965/16-ц, було накладено арешт на нерухоме майно, а саме на готельний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,1015 га., кадастровий номер: 5123355100:02:003:0216.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких відомостей про вирішення судом апеляційної інстанції справи №507/965/16-ц, а також скасування арешту, накладеного на спірне майно.

Цивільний процесуальний кодекс України визначення поняття «арешту майна» не містить.

Проте, таке визначення містять інші процесуальні кодекси України.

Так, згідно частини 1 статті 170 Кримінального процесуального кодексу арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

З наведеного визначення арешту майна, вбачається, що вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 може бути порушено встановлені, ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 4 серпня 2016 заборони щодо відчуження, розпорядження та/або користування спірним майном.

Будь-яких відомостей про скасування зазначеного арешту суду не надано.

Крім того, позивачі в позовній заяві зазначають, що постановою Верховного Суду у складі колегії судді Другої палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року у справі №507/965/16-ц було скасовано рішення апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2017 року, яким було: 1) визнано недійсним витяг з рішення Зборів уповноважених від 28 лютого 1998 року № 2 «Про виділення в натурі майна на особисті майнові паї працівникам господарства відповідно до поданих заяв» щодо передачі ОСОБА_5 майнового паю - готельного комплексу на АДРЕСА_2 . 2) визнано недійсним і скасовано рішення виконавчого комітету Любашівської селищної ради від 03 липня 2002 року №175 «Про оформлення права власності на готельний комплекс по АДРЕСА_2 » та рішення Любашівської селищної, ради від 23 липня 2002 року «Про закріплення земельної ділянки за готельним комплексом по АДРЕСА_1 »; 3) визнано недійсним свідоцтво про право приватної власності, видане 05 липня 2012 року на ім`я ОСОБА_5 , на готельний комплекс на АДРЕСА_1 , та скасовано його державну реєстрацію; 4) визнано недійсним договір купівлі-продажу готельного, комплексу від 15 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Згідно частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

При цьому, вивченням постанови Верховного Суду у складі колегії судді Другої палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року у справі №507/965/16-ц встановлено, що судом касаційної інстанції нове рішення у справі не ухвалювалося, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Позивачами суду не надано будь-яких відомостей про результату повторного розгляду судом апеляційної інстанції справи №507/965/16-ц, що дає підстави вважати, що між позивачами та відповідачами існує невирішений спір про право власності на Готельний комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 0,1015 га.

За наведених обставин суд приходить до висновків, про те, що в задоволенні позовних вимог позивачів про: 1) витребування з чужого незаконного володіння ДСК «Чорноморське морське пароплавство» приміщення готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216; 2) зобов`язання ДСК «Чорноморське морське пароплавство» передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приміщення готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216; 3) зобов`язання ДСК «Чорноморське морське пароплавство» та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні приміщенням готельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216, слід відмовити, як передчасних, безпідставних, недоведених належними і достовірними доказами.

З приводу вимоги позивачів про визнання недійсними та скасування договору відповідального зберігання майна № ДПС-82/17 від 04.07.2017, а також та всіх додаткових угод до вказаного договору, укладених між Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство та ОСОБА_3 , слід зазначити наступне.

Як зазначалося, зазначений договір або його копія суду не надані, на що судом неодноразово зверталася увага позивачів.

При цьмоу, клопотань про витребування вказаного договору у відповідачів або будь-яких інших осіб, в яких він може знаходитись від позивачів до суду не надходило.

До позовної заяви додано копію додаткової угоди до договору відповідального зберігання №ДПС-82/17 від 4 липня 2017 року (а.с.27), укладеної між відповідачами, але зазначена додаткова угода не містить будь-яких відомостей про предмет основного договору, зокрема будь-яких відомостей про те, що його укладено щодо готельного комплексу загальною площею 664 кв.м., житловою площею 169,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216.

В судовому засіданні 5 листопада 2020 року судом було звернуто увагу позивачів на те, що в матеріалах справи, які надійшли до Ананьївського районного суду Одеської області з Любашівського районного суду Одеської області та були відскановані, відсутній договір відповідального зберігання, який позивачі просять скасувати. Було роз`яснено позивачам положення ЦПК України про обов`язок доказування та запропоновано надати вказаний договір або його копію для долучення до матеріалів справи (а.с.156-зворот пункту 85-100 протоколу судового засідання).

На вказане позивач ОСОБА_1 надав суду копію договору від 5 квітня 2016 року до договору відповідального зберігання, зазначивши, що просить долучити її до матеріалів справи.

Судом було звернуто увагу позивачів на те, що надана позивачем копія містить лише 1 та 2 сторінки, тобто лише частина договору, а також про те, що це не той договір, який позивачі просять визнати недійсним та скасувати.

На вказане зауваження суду позивач ОСОБА_1 зазначив, що інших сторінок наданого ним договору в позивачів не має та він просить долучити надану ним копію до матеріалів справи.

З думкою позивача ОСОБА_1 погодилась позивач ОСОБА_2 .

За клопотанням позивача ОСОБА_1 надану суду копію договору від 5 квітня 2016 року до договору відповідального зберігання (а.с.147), укладеного між відповідачами долучено до матеріалів справи.

Проте, з приводу вказаної копії слід зазначити, що: по-перше зазначений договір, укладено 5 квітня 2016 року, тобто раніше ніж той договір відповідального зберігання, на який позивачі посилаються в обґрунтування своїх позовних вимог, який згідно позовної заяви укладено 4 липня 2017 року; по-друге, предметом вказаного договору є надання послуг зі збереження майна, яким є споруда з 20-ти контейнерів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а ні як не готельний комплекс загальною площею 664 кв.м., житловою площею 169,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1015 га з кадастровим номером 5123355100:02:003:0216; по-третє, позивачем суду надано лише копію першої сторінки зазначеного договору (лицевий та зворотній бік), яка не містить підписів сторін.

При цьому, згідно частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За наведених обставин надана позивачем копія договору від 5 квітня 2016 року до договору відповідального зберігання (а.с.147) не може бути визнана належним та достовірним доказом обставин, на які позивачі посилаються в обґрунтування своїх позовних вимог.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не доведено саме існування договору відповідального зберігання №ДПС-82/17 від 4 липня 2017 року, а також тим, що вказаним договором порушено будь-які його права, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог позивачів в частині визнання недійсними та скасування договору відповідального зберігання майна № ДПС-82/17 від 04.07.2017, а також та всіх додаткових угод до вказаного договору, слід відмовити, як таких, що є необґрунтованими та недоведеними належними та достовірними доказами.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 141, 264, 265, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними та усунення перешкод у користуванні майном, - відмовити в повному обсязі.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Роз`яснити, що у відповідності до положень пункту 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

У відповідності до ч.2 ст.272 ЦПК України, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

Повний текст рішення складено «21» січня 2021 року.

Після складення повного тексту рішення, копію повного тексту рішення протягом двох днів з дня його складання надіслати учасникам справи. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Відомості про сторін у справі на виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивачі:ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 ; Відповідачі:ДЕРЖАВНА СУДНОПЛАВНА КОМПАНІЯ «ЧОРНОМОРСЬКЕ МОРСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 01125614, що знаходиться за адресою: 65026, м.Одеса, вул.Ланжеронівська, 1; ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4 ; Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 , відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків та паспортний документ суду не надані.

Суддя: О.О.Желясков

Рішення набрало законної сили "__" ___ 20___ року.