Рішення № 94299308, 21.01.2021, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"21" січня 2021 р.

Справа №642/4622/19

Провадження №2/642/79/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2021 року м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді - Гримайло А.М., при секретарі Самотой В.С., розглянувши в судовому засіданні у порядку загального провадження цивільну справу за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

встановив:

Представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у січні 2020 року звернувся до суду із позовом до відповідачів, просить:

- в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № ML708/128/2008 від 26.06.2008 року у розмірі 3 543 928,36 грн. (у тому числі: 608 836,02 грн. - заборгованість за кредитом, 153 299,09 грн. - заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам, 2 781 793,25 грн. - пеня) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, ІК 36789421) звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на час проведення торгів щодо відчуження предмету іпотеки;

- передати предмет іпотеки, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в управління Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, код ЄДРПОУ 36789421) на період до її реалізації з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, та стягнути судовий збір.

В обґрунтування позовної заяви посилається на те, що 26.06.2008 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №ML708/128/2008.

Згідно з Кредитним договором, а також на підставі Кредитної заявки Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 29 000 доларів США.Відповідач, в свою чергу, зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Кредитному договорі (зокрема, в п.1.6. Кредитного договору, з підпунктами), а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом, в порядку та на умовах, що визначені Кредитним договором (зокрема, в п. п. 1.4., 1.5. Кредитного договору, з підпунктами). Згідно з п. 1.5.1. з підпунктами частини 2 Кредитного договору повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється щомісяця у розмірі та строки визначені у Графіку Платежів. В порушення зазначених вище умов Кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України Третьою особою не погашено належні до сплати суми кредиту та не сплачені відсотки. ОСОБА_1 умови договору не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість за Кредитним договором.

10.09.2015 року Ленінським районним судом м. Харкова було ухвалено рішення по справі № 642/4632/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу за кредитним договором № ML708/128/2008 від 26.06.2008 року в розмірі 3 543 928 грн. 36 коп.

Однак на теперішній час рішення Ленінського районного суду м. Харкова про стягнення суми боргу за Кредитним договором № ML708/128/2008 від 26.06.2008 року не виконано.

26.06.2008 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 а також ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № PML708/128/2008 (майнова порука), відповідно до умов якого останні зобов`язалися відповідати перед Кредитором за повне та своєчасне виконання за Кредитним договором позичальника ОСОБА_1

29.06.2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у відповідності до ст. ст. 512, 514, 1077 - 1079, 1082, 1084 Цивільного кодексу України було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договір відступлення права вимоги.

Згідно з вищевказаним договором Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов`язання за кредитним договором № ML708/128/2008 від 26.06.2008 року та договором іпотеки № PML708/128/2008 від 26.06.2008 року.

Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до Боржника та Іпотекодавця за вищевказаними договорами.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачам на праві власності.

В судове засідання представник позивача в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги просила задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, відзиву на позов не надали, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином за місцем проживання, однак судові повістки повернуті суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявник не виявив належної зацікавленості у розгляді його справи, що, зокрема, свідчить про те, що він протягом тривалого часу не звертався до суду за інформацією щодо стану розгляду його заяви.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини «Каракуця проти України».

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи наведені положення, згідно зі ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим постановити заочне рішення у справі.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, 26.06.2008 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №ML708/128/2008.

Згідно з Кредитним договором, а також на підставі Кредитної заявки Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 29 000 доларів США. Відповідач, в свою чергу, зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Кредитному договорі (зокрема, в п.1.6. Кредитного договору, з підпунктами), а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом, в порядку та на умовах, що визначені Кредитним договором (зокрема, в п. п. 1.4., 1.5. Кредитного договору, з підпунктами). Згідно з п. 1.5.1. з підпунктами частини 2 Кредитного договору повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється щомісяця у розмірі та строки визначені у Графіку Платежів. В порушення зазначених вище умов Кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України Третьою особою не погашено належні до сплати суми кредиту та не сплачені відсотки. ОСОБА_1 умови договору не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість за Кредитним договором.

10.09.2015 року Ленінським районним судом м. Харкова було ухвалено рішення по справі № 642/4632/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу за кредитним договором № ML708/128/2008 від 26.06.2008 року в розмірі 3 543 928 грн. 36 коп.

Однак на теперішній час рішення Ленінського районного суду м. Харкова про стягнення суми боргу за Кредитним договором № ML708/128/2008 від 26.06.2008 року не виконано.

26.06.2008 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 а також ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № PML708/128/2008 (майнова порука), відповідно до умов якого останні зобов`язалися відповідати перед Кредитором за повне та своєчасне виконання за Кредитним договором позичальника ОСОБА_1

29.06.2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у відповідності до ст. ст. 512, 514, 1077 - 1079, 1082, 1084 Цивільного кодексу України було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договір відступлення права вимоги.

Згідно з вищевказаним договором Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов`язання за кредитним договором № ML708/128/2008 від 26.06.2008 року та договором іпотеки № PML708/128/2008 від 26.06.2008 року.

Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до Боржника та Іпотекодавця за вищевказаними договорами.

Згідно з п. 1.4. частини 2 Кредитного договору за користування кредитом Позичальник (Відповідач 1) зобов`язаний сплатити Банку (Позивачу) відповідну плату. У відповідності до п. З частини 1 Кредитного договору для розрахунку відсотків за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка у розмірі 4,49% фіксованого відсотку + FIDR річних.

Згідно з п. 4.1.1. частини 2 Кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, Позичальник зобов`язаний сплатити Банку (Позивачу) пеню в розмірі 1% (один відсоток) від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання, за кожен день прострочки, пеня

Відповідно до п. 3.1, 3.2 договору іпотеки, предметом іпотеки є двокімнатна квартира, загальною площею 41,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить Відповідачам на підставі Свідоцтва про право власності на житло.

Відповідно до п. 6.2. договору іпотеки, Іпотекодержатель (Позивач) має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої із таких обставин: несплати Боржником (Відповідачем) Позивачу будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі; порушення Відповідачем будь-якого із зобов`язань за ст.5 договору іпотеки; інших обставин, передбачених чинним законодавством України.

Пунктом 6.4 договору іпотеки передбачено, що Позивач має право застосувати спосіб досудового врегулювання в порядку, передбаченому чинним законодавством України, у тому лі згідно зі ст. ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку».

Також відповідно до п.7.1. Договору Іпотеки, за бажанням іпотеко держателя предмет іпотеки передається в управління іпотекодержателю.

На підставі Розділу 6. Договору іпотеки Договір іпотеки, у відповідності до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», є договором про задоволення вимог Іпотекодержателя (Позивача). Право вибору способу задоволення вимог, встановлених умовами укладеного Договору іпотеки належить Іпотекодержателю (Банку).

10.09.2015 року Ленінським районним судом м. Харкова було ухвалено рішення по справі № 642/4632/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу за кредитним договором № ML708/128/2008 від 26.06.2008 року в розмірі 3 543 928 грн. 36 коп.

Однак на теперішній час рішення Ленінського районного суду м. Харкова про стягнення суми боргу за Кредитним договором № ML708/128/2008 від 26.06.2008 року не виконано.

Відповідачі не звільнили в добровільному порядку вищезазначену квартиру.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч.1 ст.575 ЦК іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст.1 закону «Про іпотеку» від 5.06.2003 №898-IV іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

За змістом ч.1 ст.575 ЦК та ст.1 закону «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим законом.

Відповідно до ст.589 ЦК, ч.1 ст.33 закону «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст.12 цього закону «Про іпотеку».

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст.590 ЦК й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено законом «Про іпотеку».

Згідно з ч.3 ст.33 закону «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст.39 Закону «Про іпотеку».

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеним у постановах ВСУ від 18.03.2015 у справі №6-39цс15, від 2.09.2015 у справі №6-1049цс15, від 30.09.2015 у справі №6-1892цс15, від 21.12.2016 у справі №6-1731цс16.

Отже, позовні вимоги про звернення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості згідно з наведеним розрахунком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Таким чином, ч.2 ст.109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Аналогічний висновок висловлено і в постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому судовий збір у розмірі 2102 грн. 00 коп. підлягає стягненню з відповідачів на користь на позивача з кожного.

Керуючись ст.ст. 4, 89, 141, 259, 263- 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки- задовольнити.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № ML708/128/2008 від 26.06.2008 року у розмірі 3 543 928,36 грн. (у тому числі: 608 836,02 грн. - заборгованість за кредитом, 153 299,09 грн. - заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам, 2 781 793,25 грн. - пеня) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, ІК 36789421) звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на час проведення торгів щодо відчуження предмету іпотеки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, ІК 36789421) у відшкодування витрат по оплаті судового збору по 1051 грн. 00 коп. (одна тисяча п`ятдесят одна грн. 00 коп.) з кожного.

Дане заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідачів, яка може бути подано до Ленінського районного суду м. Харкова протягом 30 днів з дня оголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду Харківської області через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня складення повного рішення.

Суддя А.М. Гримайло