Рішення № 94292582, 21.01.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2021 року Чернігів Справа № 620/5119/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1624 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також -позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А1624 (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з жовтня 2015 року по листопад 2018 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з жовтня 2015 року по листопад 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20.09.2020 по день розгляду справи в суді, з розрахунку середнього заробітку (грошового забезпечення ) у розмірі 431,19 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач при звільненні позивача не провів усіх розрахунків, зокрема щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з жовтня 2015 року по листопад 2018 року. Також зазначив, що у зв`язку з не проведенням повного розрахунку при звільненні, позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Враховуючи наведене, вважає, що невиплата вказаних видів грошового забезпечення порушує права позивача.

Ухвалою суду від 23.11.2020 розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача у встановлений судом строк надав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців у спірний період і, як наслідок, відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 звільнений з військової служби 21.09.2020, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини А1624 від 21.09.2020 (а.с. 15).

Індексація грошового забезпечення позивачу за період з 01.10.2015 по 01.12.2018 не нарахована та не виплачена, що підтверджується довідкою Військової частини А1624 від 23.10.2020 № 883, яка знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вважаючи, що відповідачем не проведені відповідні виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ (надалі - Закон № 2017-ІІІ), законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 2017-ІІІ, державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII (надалі - Закон № 1282-XII), зокрема індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (надалі - Порядок), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Отже, наведеними нормами передбачено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за спірний період, однак відповідачем не проведено вказані виплати.

Відповідач, як на підставу відмови у задоволенні позову, посилається на відсутність бюджетних асигнувань, проте будь-яких застережень щодо не проведення в зв`язку з цим індексації нормативні акти не містять, а тому суд дійшов висновку, що відповідачем вчинена бездіяльність щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.10.2015 по 28.02.2018.

Щодо періоду з березня 2018 року по грудень 2018 року, суд зазначає наступне.

У березні 2018 року відбулась зміна та підвищення посадових окладів для всіх військовослужбовців, та як наслідок встановлення базового місяця (постанова КМУ №704 від 30.08.2017). Розрахунок індексу споживчих цін (індекс споживчих цін за 2018 рік з офіційного сайту МінФіна України) до настання права на виплату індексації: квітень - листопад 2018 року: (1,008*1,000*1,000*0,993*1,000*1,019*1,017*1,014*100) = 1,051 - тобто 105,1 відсотка, що дає право позивачу на індексацію починаючи з грудня 2018 року.

Тобто за період квітень - листопад 2018 року грошове забезпечення позивача не підлягало індексації.

Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку по день винесення рішення суду, суд зазначає наступне.

Як вже встановив суд, після звільнення позивача з військової служби 21.09.2020 з позивачем не проведено остаточний розрахунок, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2015 по 28.02.2018.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

З огляду на наведені висновки Верховного Суду відповідно, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України з урахуванням таких обставин.

Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку по день винесення рішення суду, тобто по 21.01.2021. Отже, затримка у виплаті складає період з 21.09.2020 (день звільнення) по 21.01.2021.

В матеріалах справи наявна довідка про середньоденну заробітну плату позивача, яка розрахована відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» де вказано, що середньоденна заробітна плата позивача становить 431,19 грн, затримка у виплаті складає 85 дні, та розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 35121,15 грн (413,19 грн*85).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд встановив, що позивач звільнений з військової служби, виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення з 21.09.2020. Вважаючи, що йому не виплачена індексація грошового забезпечення за період з жовтня 2015 року по листопад 2018 року, до суду звернувся в листопаді 2020 року. Докази, з чим пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення до суду, позивач суду не надав. Отже, позивачем не доведено вказані обставини, тому, на переконання суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 20000, 00 грн.

Враховуючи вищевикладене, позов слід задовольнити частково.

Так, згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то суд стягненню підлягає за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1624 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 560,53 грн.

Щодо питання про стягнення понесених витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Як вбачається з квитанції від 04.11.2020 № 55, витрати на правничу допомогу складають в розмірі 6589,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно частиною дев`ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З матеріалів справи вбачається, що 20.10.2020 між позивачем та адвокатським об`єднанням ''Міжнародний правовий захист'' укладено договір про надання юридичних послуг № б/н.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано: протокол погодження договірної ціни від 20.10.2020, акт прийняття - передачі наданих послуг від 04.11.2020, квитанцію від 04.11.2020 № 55 про сплату послуг на суму 6589,00 грн.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи принцип співмірності, розумність судових витрат, факт того, що позовні вимоги задоволено частково, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1624 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10. 2015 по 28.02. 2018.

Зобов`язати Військову частину А1624 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2015 по 28.02.2018.

Стягнути з Військової частини А1624 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21.09.2020 по 21.01.2021 у розмірі 20000,00 грн (двадцять тисяч) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1624 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 560,53 (п`ятсот шістдесят грн) 53коп та витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн ( три тисячі грн).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (фактачна адреса проживання : АДРЕСА_2 ), рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Військова частина А1624, вул.Шевченка, 105,м.Чернігів,14030, код ЄДРПОУ 26615791.

Повний текст рішення виготовлено 21 січня 2021 року.

Суддя І.І. Соломко