Рішення № 94292357, 20.01.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року справа № 580/5854/20

12 годин 44 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 580/5871/20

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач – не прибув]

до Черкаського обласного військового комісаріату (вул. Хоменка, 19, м. Черкаси, 18008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 07735288) [представник відповідача – не прибув]

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, прийняв рішення.

18.12.2020 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Черкаського обласного військового комісаріату, просить:

визнати протиправною бездіяльність Черкаського обласного військового комісаріату щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін — січень 2008 року;

стягнути з Черкаського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року;

стягнути з Черкаського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати із оплати правничої допомоги у сумі 6000 грн.

Ухвалою від 18.12.2020 відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання на 20.01.2021.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач під час проходження позивачем служби у період з 01.01.2016 до 28.02.2018 та під час звільнення не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення, тому просив суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію. 29.12.2020 представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.29).

Відповідач позов не визнав, 16.01.2021 подав до суду відзив, де зазначив, що відповідно до пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. У межах наявного фінансового ресурсу можливості здійснити виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у Міністерства оброни України у період з 01.01.2016 до 28.02.2018 не було. Відповідач вважає, що були відсутні підстави для нарахування індексації згідно частини 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Відповідач просив розгляд справи здійснити за відсутності його представника (а.с.31-32). 19.01.2020 відповідачем подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх не співмірністю із складністю справи та необґрунтованістю.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, що має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Велика палата Конституційного Суду України в ухвалі 31.05.2018 № 28-у/2018 у справі № 1-77/2018 (4117/17) зазначає, що у положенні частини першої статті 9 Конституції України не йдеться про застосування міжнародних договорів, а лише визначається, що вони є частиною національного законодавства України за умови, що згоду на їх обов`язковість надано Верховною Радою України.

Конституцією України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що згідно посвідчення від 05.09.2017 серії НОМЕР_2 (а.с.9) позивач є учасником бойових дій. Відповідно до витягу з наказу Черкаського об`єднаного міського військового комісаріату від 12.03.2015 № 44 (а.с.10) капітана ОСОБА_1 призвано за мобілізацією до Черкаського обласного військового комісаріату Черкаської області.

Згідно з витягом з наказу Черкаського обласного військового комісаріату від 19.06.2018 № 132 капітана ОСОБА_1 звільнено у відставку за станом здоров`я (а.с.11).

Листом від 03.11.2020 № 6/7/736 на звернення позивача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення повідомлено, що індексація у період 2015-2018 не виплачувалась та не нараховувалась у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань. Механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає, тому здійснити нарахування та виплату індексації відповідач не має можливості (а.с.12).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах щодо захисту майнового інтересу пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства належать застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Спеціальним законом, що регулює відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011). Частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011 встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону України № 2011 встановлено, що грошове забезпечення належить індексації відповідно до закону. Пунктом 1.9 Інструкції закріплено, що індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (надалі – Закон № 1282). Статтею 2 Закону № 1282 передбачено, що індексації належать грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації належать грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, що установлюється у розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, під час визначення обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 6 Закону № 1282 визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що належить індексації у межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі – Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 2 Порядку № 1078 закріплено, що індексації належать грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, що не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Положеннями пункту 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації належать грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що належить індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Пунктом 5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим під час проведення індексації. Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (зазначена норма застосовується з 01.12.2015).

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із державних гарантій в оплаті праці. У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №825/565/17 зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства України проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Положеннями Закону № 1282 та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника установи, позаяк йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Судом встановлено, що у зв`язку із відсутністю відповідних видатків на проведення індексації грошового забезпечення зазначені кошти позивачу, починаючи з 2015 до 2018 не виплачувались, відповідач не надав відомості про нарахування індексації та/або про наявну заборгованість щодо спірних правовідносин та/або вжитих заходів для отримання коштів з метою проведення індексації та/або доказів на підтвердження відсутності фінансування/бухгалтерських довідок змін у кошторисі. Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача про відсутність фінансування, брак коштів для виплати індексації грошового забезпечення, як неналежного обґрунтування неможливості здійснення нарахування індексації за умов зростання споживчих цін (інфляції) і непроведення виплат.

Відповідачем не надано суду доказів того, що у фінансові ресурси кошторисно-бюджетного фінансування Черкаського обласного військового комісаріату не були забезпечені, кошти на індексацію грошового забезпечення були відсутні, чи було досягнуто балансу інтересів без шкоди для особи та реалізації правомірних очікувань позивача. Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У постановах Верховного Суду у справі № 825/1987/17 (ЄДРСР 82473199) та від у справі № 240/4911/18 (ЄДРСР 83142497) зазначено про безпідставність доводів відповідача щодо проведення індексації грошових доходів виключно за наявності на це коштів та у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, позаяк стаття 5 Закону № 1282 вказує на джерела коштів, а тягар доказування обставин у цій справі відповідачем не виконано повністю.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.12.2015 до 28.02.2018 за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, встановлений законами України.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Черкаського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року, суд зазначає про таке.

Вимога про стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 на користь позивача не належить до задоволення, позаяк нарахування сум є дискреційними повноваженнями відповідача. Стягнути можливо нараховану, але не виплачену суму, позаяк така індексація позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму і не може підміняти розпорядника коштів.

Відповідно до Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Pedersen and Baadsgaard проти Данії від 17.12.2004, № 49017/99 зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, що їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Під дискреційним повноваженням варто розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення у межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018.

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим під час проведення індексації.

Встановлення місяця підвищення (базового місяця) відповідно до положень Порядку №1078 та Закону 1282 належить до повноважень відповідача, доказів неправильного визначення відповідачем базового місяця суду не надано. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України суд у конкретній справі вирішує спір, предмет якого існує на час розгляду справи, і не може приймати рішення на майбутнє, у зв`язку з чим у задоволенні зазначеної вимоги належить відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд не включає до складу судових витрат, що належать розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат із сплати судового збору.

Оцінюючи надані докази, позицію відповідача та мотивацію щодо надання правової допомоги (договір про надання правової допомоги від 19.10.2020 (а.с.14), додаткової угоди № 1 до договору від 19.10.2020 (а.с.17), акта виконаних робіт від 14.12.2020 (а.с.18), квитанція до прибуткового касового ордеру від 14.12.2020 у сумі 6000 грн (а.с.19)), суд зазначає про таке.

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката належать розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або належить сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що належить сплаті у порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, що підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати належать компенсації стороні, що не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, належить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Великою Палатою Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі (ЄДРСР 75149541).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що належать розподілу між сторонами.

Під час визначення суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг адвокатом. Під час вирішення судом питання відшкодування витрат на правову допомогу, суд враховує відповідність наданої допомоги критеріям видів правової допомоги, визначених статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/7375/18 (ЄДРСР 85645427)

У постанові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 (ЄДРСР 83412981) зазначено, що у визначенні розумного необхідного розміру сум, що належать сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, що склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Згідно з актом виконаних робіт від 19.10.2020 № 13/19-10 адвокатом надано: консультації та узгодження правової позиції – 0,5 год; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців – 0,5 год; здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації – грошового забезпечення клієнта – 1 год; складання позовної заяви – 1 год. Відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги(вартість 1 год роботи – 2000 грн) сума до оплати за виконану роботу становить 6000 грн (3х2000).

Суд з урахуванням позиції відповідача щодо зменшення розміру розподілу витрат до 1000 грн не визнає підтвердженими та обґрунтованими витрати на здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації – грошового забезпечення клієнта – 1 год/2000 грн, позаяк у позові не наведено розрахунків/обчислення, позовні вимоги не містять суми заявленої до стягнення.

Враховуючи заперечення відповідача та наявність рішень Верховного Суду у даній категорії справ (ЄДРСР 82473199, 83142497), розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження, часткове задоволення позову та вихід суду за межі позовних вимог з метою повного захисту прав позивача, суд вважає невідповідними до складності справи заявлені витрати на правову допомогу та доходить висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу, визнавши підтвердженими та обґрунтованими понесені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 2000 грн (6000 – 2000 (відсутність розрахунків) – 2000 (часткове задоволення позову та необхідність виходу за межі позовних вимог).

Верховний Суд у справі №910/13071/19 наголосив, що «виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги».

Суд, розподіляючи витрати, понесені на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (Верховний Суд у справі № 201/14495/16-ц).

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Черкаського обласного військового комісаріату (вул. Хоменка, 19, м. Черкаси, 18008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 07735288) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018.

Зобов`язати Черкаський обласний військовий комісаріат (вул. Хоменка, 19, м. Черкаси, 18008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 07735288) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Хоменка, 19, м. Черкаси, 18008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 07735288) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати із оплати правової допомоги у сумі 2000 (дві тисячі) грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням пункту 3 розділу Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ];

відповідач: Черкаський обласний військовий комісаріат [вул. Хоменка, 19, м. Черкаси, 18008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 07735288].

Повне судове рішення складено 20.01.2021.

Суддя Л.В. Трофімова