Рішення № 94291916, 19.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2021 р. № 820/2098/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання неправомірними дій, визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, в якому просить суд: визнати неправомірними дії відповідача по справі, Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області по звільненню ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку із скороченням штату працівників з 20 квітня 2017 року; визнати незаконним та скасувати наказ Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області №28-о від 19.04.2017 «Про звільнення з посади». Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді; стягнути з Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 25000,00 (двадцять п`ять тисяч) гривень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2017 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання неправомірними дій, визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем 28.08.2017 було подано апеляційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2017.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2017 по справі № 820/2098/17 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої ат апеляційної інстанції позивачем 14.02.2018 було подано касаційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017.

Постановою Верховного суду від 11.10.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року скасовано, справу №820/2098/17 направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Згідно витягу з протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 18.11.2020 дану адміністративну справи передано на розгляд судді Панову М.М.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання неправомірними дій, визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - прийнято до розгляду. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного провадження.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року замінено відповідача - Харківське приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання неправомірними дій, визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ є протиправним, а дії відповідача такими, що вчинені всупереч нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Представником відповідача надано відзив на позов, в якому він просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що оскаржуваний наказ та дії є правомірними та вчиненими з дотриманням вимог законодавства.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», що підтверджується дипломом спеціаліста, виданим 07 лютого 2009 року Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого.

ОСОБА_1 , згідно даних трудової книжки, наказом №10-О від 01.02.2001 призначений на посаду головного спеціаліста-економіста Нововодолазького районного управління пенсійного фонду України у Харківської області. Наказом №12-О від 18.06.2013 переведений на посаду головного спеціаліста - системотехніка цього ж відділу. Наказом №11-ОС від 31.12.2016 звільнений з посади в порядку переведення до Харківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України. Наказом №04-ОС від 01.04.2016 призначений на посаду головного спеціаліста відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем Харківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» Харківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області перейменовано на Харківське приміське об`єднане управління Пенсійного фонду на Харківської області.

Начальником Управління 16 лютого 2017 року, на підставі постанови правління Пенсійного фонду України від 22.12.2016 №29-1 «Про примірні структури територіальних органів Пенсійного фонду України», видано наказ №26 «Про введення в дію штатного розпису Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області».

Відповідно до п. 10 Положення №28-2 та у зв`язку із затвердженням штатного розпису Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на 2017 рік, введеного в дію з 2017 року наказом Управління №26, начальником Управління видано наказ 16 лютого 2017 року №28 «Про внесення змін до штатного розпису Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області», яким на базі «Відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем», де працював ОСОБА_1 , та "Відділу адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем» утворено «Відділ адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації» із штатною чисельністю 12 штатних одиниць.

Наказом №29 від 20.02.2017 працівників Харківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, у кількості 91 осіб, включаючи позивача, ОСОБА_1 попереджено про зміну істотних умов державної служби, що підтверджено підписом позивача (копія наказу та додаток № 2 до наказу № 29 від 20 лютого 2017 року).

07.03.2017 начальник Управління Нелуп Є.П. письмово звернувся до ОСОБА_1 з пропозицією переведення на посаду головного спеціаліста Мереф`янського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії, на період відпустки по вагітності та пологам основного працівника, або на посаду головного спеціаліста Харківського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії №1 на період відпустки по догляду за дитиною до 6 років, до її фактичного виходу на роботу.

Проте, позивачем запропоновані вище посади було відхилено, про що свідчить відповідний підпис на цьому листі. Позивач при відмові на запропоновані посади, посилався на те, що він є інвалідом та враховуючи територіальне розміщення Управління, може працювати лише за адресою, де розміщені два структурні підрозділи Управління: вул. Воскресінська, 3, смт. Нова Водолага. А це: Нововодолазький відділ обслуговування громадян та Нововодолазький відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій.

Згода на звільнення позивача надана профспілковим комітетом Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області у протоколі від 18.04.2017 №06.

Наказом №28-О від 19.04.2017 позивача звільнено з посади у зв`язку із скороченням штату державних службовців згідно п. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", п. 1 ст. 40 КЗпП України, про що вчинено запис в трудовій книжці.

Не погоджуючись із вчиненими діями позивач звернувся до суду з даним позовом.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Статтею 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Згідно ч. 5 ст. 22 Закону України «Про державну службу», у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно пункту 6 частині 1 статті 2 Закону України «Про державну службу», рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також в разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці визначено ст. 42 КЗпП України, а саме: при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Крім того, аналізуючи норми ст. 42 КЗпП України суд зазначає, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати, в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

У свою чергу, відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.

За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.

Отже, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.

Для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 має повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», що підтверджується дипломом спеціаліста, виданим 07 лютого 2009 року Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого та в органах Пенсійного фонду працює з лютого 2001 року.

Також суд зазначає, що роботодавцем не було здійснено відповідний порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню; не досліджено та не оцінено на предмет освітньо-кваліфікаційних вимог, досвіду роботи та обов`язків посадові інструкції головного спеціаліста новоствореного Відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації та Відділу ведення електронних реєстрів та підтримки інформаційно-аналітичних систем, де працював позивач, вказавши при цьому лише те, що коло обов`язків працівників даних відділів взагалі не схожі та не споріднені.

Крім того, згідно статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

З матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2017 року позивача попереджено про наступне вивільнення, проте лише 07 березня 2017 року йому запропоновані посади головного спеціаліста Мереф`янського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії, на період відпустки по вагітності та пологам основного працівника, та посаду головного спеціаліста Харківського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії №1 на період відпустки по догляду за дитиною до 6 років, до її фактичного виходу на роботу.

Рази з тим, ОСОБА_1 зазначає, що посади головних спеціалістів відділу прийому громадян (Нововодолазьке відділення), намір обійняти одну з яких мав позивач, не пропонувалися останньому і станом на 20.02.2017 - день попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення, були вакантними і лише 22.02.2017 були заміщені такими працівниками, як ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Як вбачається з постанови Верховного Суду від11 листопада 2020 року по справі №820/2098/17, вказаному факту не надано оцінки судами попередніх інстанцій, як і факту наявності чи відсутності переважного права позивача перед ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як особи з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, щодо обіймання посади головного спеціаліста відділу прийому громадян (Нововодолазьке відділення).

У відзиві на позовну заяву, наданому представником відповідача 08.12.2020 з цього приводу жодних пояснень та доказів не надано. Зазначено, що при розгляді справи судом у першій та апеляційній інстанції відповідачем у справі надані всі можливі докази та пояснення у цій справі по суті спору, які знаходяться в матеріалах справи №820/2098/17. Також зазначено, що беручи до уваги усі надані до суду докази, пояснення та обґрунтування, відповідач, звільнивши позивача із займаної посади у зв`язку із скороченням штату працівників з 20 квітня 2017 року, діяв відповідно до вимог чинного законодавства у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже вважає вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, безпідставними та такими, які суперечать положенням чинного законодавства, та не підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем по справі у наданому відзиві не спростовані доводи позивача, що на посадах Нововодолазького відділу ПФУ залишилися працювати працівники, які не мають спеціальної освіти, мають значно менший стаж роботи і працювали в інших відділах, які ліквідовані ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ). Крім того, станом на день попередження позивача 20 лютого 2017 року, посади, які обійняли в подальшому (а саме - 22.02.2017) дані особи, були вакантними та не пропонувалися позивачу.

Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 по даній справі зауважив, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці ст.42 КЗпП України. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Кваліфікація, як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі. Верховний суд зазначив, що для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати, в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Відповідач по справі не надав своїх пояснень стосовно наявної у позивача повної вищої освіти за спеціальністю «Правознавство», що підтверджується дипломом спеціаліста, виданим 07 лютого 2009 року Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого та щодо тривалості трудових відносин в органах Пенсійного фонду, позивач працює з лютого 2001 року.

Доказів перевірки здатності особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі, порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню, а саме позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповідачем по справі не було надано при первинному розгляді справи, такі докази не долучені до відзиву від 08.12.2020.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки юридичну особу Харківське приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області було припинено, а його правонаступником є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, для повного та всебічного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній тій, яку він займав перед звільненням.

Статтею 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100, для розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно визначити розмір середньоденної заробітної плати позивача.

Відповідно до пункту 5 розділу IV вказаного Порядку - основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Згідно абзацу другому пункту 8 Порядку, після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

З зазначених підстав, враховуючи, що заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає сума розрахована у розмірі за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 за весь час вимушеного прогулу.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

На підставі вищезазначеного, враховуючи, що відповідачем по справі не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, на дотримання процедури звільнення ОСОБА_1 , передбаченої ст.ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України.

Згідно частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, одночасно приймаючи рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

Щодо вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди, суд зазначає, що у відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Також в п. 4. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 зазначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За приписами ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 262, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під., 1 пов., м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання неправомірними дій, визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області по звільненню ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку із скороченням штату працівників з 20 квітня 2017 року.

Визнати незаконним та скасувати наказ Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області №28-о від 19.04.2017 "Про звільнення з посади".

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді, рівнозначній тій, яку він займав перед звільненням.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді, рівнозначній тій, яку він займав перед звільненням.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов