Ухвала суду № 94291698, 21.01.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

21 січня 2021 року Справа № 480/4880/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Середино-Будської міської ради про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою (а.с.18-22) до Середино-Будської міської ради (далі - відповідач, Середино-Будська міська рада), в якій просила:

1) скасувати рішення виконкому Середино-Будської міської ради № 8 від 23.01.2020, яким позивача позбавили права на позачергове отримання житла, як таке, що суперечить законодавству України та порушує її права як дитини-сироти;

2) зобов`язати виконком міської ради поновити позивача в черзі дітей-сиріт на отримання житла з 24.11.2011.

Свої вимоги мотивувала тим, що позивач є дитиною-сиротою, у зв`язку з чим відповідно до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 №2342-IV рішенням виконкому Середино-Будської міської ради була прийнята на облік на позачергове отримання житла від 24.11.2011. Однак, у визначений ст.33 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 №2342-IV строк і до цього часу не була забезпечена житлом. Більш того, рішенням виконкому Середино-Будської міської ради № 8 від 23.01.2020 позивача було взагалі позбавлено права на позачергове отримання житла.

Вважає, що рішення виконкому Середино-Будської міської ради № 8 від 23.01.2020 є таким, що суперечить законодавству України, таким, що порушує права та інтереси позивача як дитини-сироти на позачергове отримання житла.

Ухвалою суду від 07.08.2020 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі отримано представником відповідача 01.09.2020, про що свідчить підпис представника Середино-Будської міської ради на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.33), однак, відзиву на позовну заяву до суду надано не було.

Перевіривши матеріали справи, вбачається необхідним закрити провадження у справі, виходячи з наступного.

Згідно ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Частиною 2 ст.124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

За змістом наведених приписів участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суд повинен з`ясовувати, у зв`язку з чим він виник, і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тобто, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мала статус особи з числа дітей, позбавлених батьківського піклування. Вказане вбачається з позову та підтверджується копією листа Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області від 29.05.2020 (а.с.26).

При цьому, рішенням 28 сесії VI скликання Середино-Будської міської ради від 06.03.2019 було затверджено квартирну чергу по Середино-Будській міській раді станом на 01.03.2019 після проведення інвентаризації в кількості 37 сімей громадян згідно додатку до рішення, в якому значилася і ОСОБА_1 як дитина-сирота за видом квартирної черги - позачергова, та датою прийняття - 24.11.2011 (а.с.23-25).

Рішенням виконавчого комітету Середино-Будської міської ради від 23.01.2020 №8 "Про переведення на загальну квартирну чергу ОСОБА_1 " керуючись Законом України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13.01.2015 та тим, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 вже є 24 роки, було вирішено перевести з позачергової квартирної черги на загальну квартирну чергу з 23.01.2020 (а.с.27).

Позивач, не погодившись з тим, що її не було забезпечено квартирою та оскаржуваним рішенням, яким переведено на загальну квартирну чергу, позбавлено її права на позачергове отримання житла, звернулася до суду за захистом своїх прав.

Тобто, із матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стала необхідність захисту її житлових прав, зокрема, реалізації права позивача на соціальне житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

За таких обставин суд вважає, що спір між позивачем та відповідачем не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 18 березня 2020 року у справі №161/5545/14-а, а також Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №804/3718/18, в якій, зокрема, зазначила, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані з реалізацією порушеного права особи на житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись відповідним місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства, тому провадження у справі підлягає закриттю.

При цьому, судом враховано, що у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України”).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - суд) від 20.07.2006 у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього суду термін “встановленим законом” у ст. 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” (рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей суд дійшов висновку, що не може вважатися “судом, встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Підпункт 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини): отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

При цьому, вирішення приватноправового спору, здійснюється, серед іншого в порядку, визначеному цивільно-процесуальним законодавством. Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Також, як зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Керуючись ст.ст. 19, 132, 238, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Провадження у справі №480/4880/20 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Середино-Будської міської ради (41000, Сумська область, м.Середина-Буда, вул.Соборна, буд.7, код ЄДРПОУ 24006272) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції місцевих загальних судів в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня підписання ухвали.

Суддя І.Г. Шевченко