Рішення № 94291494, 21.01.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/6673/20Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду 17 листопада 2020 року надійшов позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі також - позивач, ПОВ ФСЗІ) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі по тексту також - відповідач, ФОП ОСОБА_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 46780,77 грн та пені у розмірі 1984,32 грн, що обґрунтований невиконанням відповідачем у 2019 році вимог статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

23 листопада 2020 року до суду надійшли пояснення відповідача, відповідно до яких наголошувала на вчиненні дій з метою забезпечення працевлаштування особи з інвалідністю /а.с.19/.

14 грудня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач наголошувала на вчинення дій з метою забезпечення працевлаштування особи з інвалідністю, у тому числі повідомлення уповноважених органів та публікацію оголошення у газеті. У зв`язку з чим просила відмовити у задоволенні позову /а.с. 30-32/.

22 грудня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник позивача, наполягаючи на раніше наведених аргументах, просив задовольнити позов в повному обсязі /а.с. 45-46/.

Відповідач не скористалась своїм правом на надання заперечення на відповідь на відзив.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

07 жовтня 2020 року відповідачем подано до ПОВ ФСЗІ звіт за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, вх.№4640 /а.с. 4/. За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників роботодавця у 2019 році становила 26 осіб, фонд оплати праці штатних працівників – 1216,3 тис. грн; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" – 1 особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2019 рік – нуль.

Посилаючись на те, що відповідачем у 2019 році не виконано норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", стверджував про наявність у відповідача обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 46780,77 грн та пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1984,32 грн за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце /а.с. 5/.

Спірні відносини урегульовані Законом України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон №875-XII).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону №875-XII (у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з цим, як визначено частиною третьою вказаної статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 5.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" (надалі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067 наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 5.12.2016 №1476), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Пунктом 5 розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" визначено, що форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Виходячи з наведених вище приписів Закону №875-XII, відповідач у 2019 році був зобов`язаний створити на підприємстві одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, працевлаштувати таку особу або повідомити державну службу зайнятості про наявність вакантного місця для її працевлаштування, а також, відзвітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що ним у 2019 році виконано наведені вище вимоги Закону №875-XII.

Суд враховує, що визначений у Законі №875-XII обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені у частині першій статті 18 Закону №875-XII.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, у повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність таких осіб, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємстві, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Аналогічний висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №440/2008/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Листом Кобеляцької районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 27.11.2020 вих.№16/32/1456-20 підтверджено, що відповідач упродовж січня - лютого 2019 року повідомляв державну службу зайнятості про наявність вакантного місця для працевлаштування особи з інвалідністю за посадою швачки, однак особи, які б відповідали вимогам, заявленим роботодавцем у звіті, на обліку у філії не перебували /а.с. 26/.

До матеріалів справи залучено копії звітів за формою №3-ПН з відміткою про їх прийняття центром зайнятості /а.с. 38-39/.

Дослідивши зазначені вище письмові докази, суд дійшов висновку, що відповідачем у 2019 році виконані вимоги Закону №875-XII, а саме: створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та повідомлено державну службу зайнятості про наявність вакансій.

Докази необґрунтованих відмов зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю у матеріалах справи відсутні, позивачем відповідні обставини не встановлені.

Окрім того, відповідачем вчинялись дії щодо пошуку осіб для працевлаштування шляхом розміщення оголошення у засобах масової інформації /а.с. 40/.

Суд наголошує, що принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. За приписами частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв таким особам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб даної категорії, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд погоджується з доводами відповідача про те, що причини непрацевлаштування упродовж 2019 року щонайменше на одне вакантне робоче місце особи з інвалідністю не залежали від ФОП ОСОБА_1 , а тому у діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 24.06.2020 у справі №440/2008/19.

За таких обставин, позовні вимоги ПОВ ФСЗІ є необґрунтованими та безпідставними, а тому у їх задоволенні належить відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідачем доказів понесення судових витрат не надано.

А оскільки у задоволенні позовних вимог суб`єкту владних повноважень відмовлено, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 2-3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13937406) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський