Рішення № 94291481, 20.01.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7964/20

Полтавській окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

29.12.2020 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (далі - приватний виконавець Дорошкевич В.Л., відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов, а саме просить:

- визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. у виконавчому провадженні №63656007: про відкриття виконавчого провадження від 18.11.2020; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 18.11.2020; про стягнення основної винагороди по виконавчому провадженню 18.11.2020; про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30.11.2020.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Зупинено стягнення на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та ніші доходи боржника від 30.11.2020 у виконавчому провадженні №63656007 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №440/7964/20 /а.с. 40/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 позовну заяву залишено без руху /а.с. 42/.

06.01.2021 на виконання вимог ухвали суду позивачем надано заяву про усунення недоліків /а.с. 44-46/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Розгляд справи призначено на 19.01.2021 /а.с. 47/.

12.01.2021 до суду надійшла заява про стягнення судових витрат /а.с. 52-53/.

13.01.2021 до суду надійшло клопотання про витребування додаткових доказів у справі, у якій представник позивача просила витребувати від відповідача належним чином завірених копій реєстраційного номеру облікової картки платника податків відповідача та копії першої та третьої сторінки паспорту та сторінку з інформацією про зареєстроване місце проживання або копією паспорта громадянина України з електронним носієм та довідку про реєстрацію місця проживання /а.с. 57-58/.

19.01.2021 до суду надійшов відзив, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Свою позицію мотивував посиланням на те, що у виконавчому написі нотаріуса та заяві про примусове виконання виконавчого документа зазначено місце проживання боржника у межах виконавчого округу м. Києва. На переконання відповідача, закон не зобов`язує виконавця перевіряти інформацію про фактичне місце проживання/перебування боржника, а тому правомірно прийнято виконавчий документ до виконання та відкрито виконавче провадження /а.с. 61-64/.

19.01.2021 представником позивача надано клопотання про стягнення судових витрат. У зазначеному клопотанні конкретизована сума судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу /а.с. 95-98/.

Представники сторін у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки у судове засідання не повідомили.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Щодо клопотання представника позивача про витребування від відповідача належним чином завірених копій реєстраційного номеру облікової картки платника податків відповідача та копії першої та третьої сторінки паспорту та сторінку з інформацією про зареєстроване місце проживання або копією паспорта громадянина України з електронним носієм та довідку про реєстрацію місця проживання, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі – Закон №1403-VIII) встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Відповідно до статті 16 Закону №1403-VIIІ приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Згідно зі статтею 17 Закону №1403-VIIІ Міністерство юстиції України формує Єдиний реєстр приватних виконавців України, визначає порядок його ведення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 23 Закону №1403-VIIІ Міністерство юстиції України забезпечує ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України.

У Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про: 1) прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) приватного виконавця; 2) дату рішення Кваліфікаційної комісії про надання права на здійснення діяльності приватного виконавця; 3) номер посвідчення; 4) виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність; 5) офіс приватного виконавця; 6) реквізити договору страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця, строк дії договору, відомості про страховика та страхову суму; 7) зупинення діяльності приватного виконавця; 8) дату та номер рішення про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та вид дисциплінарного стягнення; 9) дату та номер рішення Дисциплінарної комісії про припинення діяльності; 10) прізвище, ім`я та по батькові помічників приватного виконавця (у разі їх наявності).

Доступ до інформації Єдиного реєстру приватних виконавців України є безоплатним, здійснюється цілодобово і без обмежень на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України із забезпеченням можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування інформації без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів.

Враховуючи вищезазначене, серед відомостей, які підлягають внесенню до Єдиного реєстру приватних виконавців України відсутня інформація щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків. Водночас, зазначаються відомості щодо виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та офісу приватного виконавця.

Відповідно до частини першої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

Згідно з частиною п`ятою статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.

Отже, у резолютивній частині рішення підлягає зазначенню ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.

Водночас, у цій справі ОСОБА_2 виступає, не як фізична особа чи юридична особа, а як приватний виконавець виконавчого округу міста Києва, який є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Частиною другою статті 23 Закону №1403-VIIІ передбачений вичерпний перелік інформації, яка підлягає внесенню у Єдиний реєстр приватних виконавців України стосовно будь-якого приватного виконавця. Зазначена інформація вважається повною та достатньою та не потребує уточнень.

Враховуючи вищевикладене, заявлене клопотання представника позивача задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 18.11.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. від 08.09.2020 №34866 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АЛАНД" заборгованості в розмірі 19552,96 грн /а.с. 12/.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. 18.11.2020 прийняті постанови про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 1955,30 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, загальна сума мінімальних витрат становить 300,00 грн /а.с. 22, 23/.

30.11.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у вказаному виконавчому провадженні /а.с. 18/.

Не погодившись з прийнятими рішеннями приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 23 Закону №1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Частиною першою статті 25 Закону №1403-VIII передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Водночас, відповідно до частини другої цієї статті приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Місце виконання рішення згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 № 489/20802), визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону №1404-VIII.

Частиною другою статті 24 Закону №1404-VIII передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 19 Закону №1404-VIII право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

За змістом статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Відповідно до статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно зі статтею 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Суд зазначає, що предметом спору в цій справі є правомірність постанов приватного виконавця від 18.11.2020 та 30.11.2020 у виконавчому провадженні №63656007.

Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач виходив з того, що приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. безпідставно відкрито виконавче провадження у межах виконавчого округу м. Києва, оскільки він фактично проживає у Полтавській області, у м. Києві ніколи не проживав, майна на території виконавчого округу м. Києва не має.

Оцінюючи наведені доводи позивача, суд виходить з такого.

Аналіз норм законів №№ 1403-VIII та 1404-VIII дає підстави для висновку, що ними визначені вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною третьою статті 25 Закону №1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

При цьому, у силу положень частини другої статті 24 Закону №1404-VIII, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Отже, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 08.04.2020 у справі №804/6996/17 та від 30.04.2020 у справі №580/3311/19.

Приватний виконавець Дорошкевич В.Л. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, що не заперечує відповідач.

Водночас, залученою до матеріалів справи копією паспорту позивача №КО948356 підтверджено, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ; інформація про зміну позивачем місця проживання відсутня /а.с. 26/.

У матеріалах справи наявна довідка Приватного підприємства "Ветерина", у якій зазначено, що ОСОБА_1 працює на посаді інженера з організації експлуатації та ремонту в Приватному підприємстві "Ветерина" (відповідно до наказу про прийняття на роботу №2-к від 28.02.2019) за адресою місцезнаходження підприємства: вул. Автобазівська, 3-б, м. Полтава, Полтавська область, з 01.03.2019 і по теперішній час /а.с. 20/.

Крім того, відповідно до залученої до матеріалів справи копії договору на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки від 28.05.2012 №009-16530-280512, на підставі якого був вчинений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Гораєм О.С. виконавчий напис №34866 від 08.09.2020, зазначене наступне місце проживання позивача, а саме: АДРЕСА_1 /а.с. 14-15/.

Таким чином, відомості про фактичне місце проживання ОСОБА_1 , указані у виконавчому написі нотаріуса від 08.09.2020 №34866, не відповідають тим відомостям, які вказані у паспорті, договорі на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки від 28.05.2012 №009-16530-280512, на підставі якого був вчинений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Гораєм О.С. виконавчий напис №34866 від 08.09.2020.

Доказів внесення сторонами змін до вищезазначених документів щодо адреси фактичного проживання позичальника відповідачем не надано.

Відомості про проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 документально не підтверджені. Також матеріали справи не містять доказів наявності майна боржника у місті Києві.

З урахуванням наведеного, суд акцентує увагу на тому, що жоден з наданих стягувачем документів не вказують на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису.

Отже, з урахуванням зазначеного, на момент відкриття виконавчого провадження приватний виконавець не володів достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючих документів, з яких би чітко вбачалось, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою у м. Києві.

Доводи відповідача про те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення, а законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, є безпідставними з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, у спірних правовідносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна.

Відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV (далі - Закон №1382-IV), за змістом статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Частиною першою статті 6 Закону №1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (частина десята статті 6 Закону №1382-IV).

Отже, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання рішення.

Враховуючи, що зазначені у виконавчому написі нотаріуса місце проживання боржника (м. Київ) та місце реєстрації боржника (Полтавська область) відрізняються та територіально знаходяться у межах різних виконавчих округів, беручи до уваги, що відомості про місце проживання позивача у м. Київ достовірно не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, суд вважає, що в даному випадку приватний виконавець був зобов`язаний скористатися правом, наданим частиною п`ятою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", та здійснити перевірку відомостей щодо місця проживання боржника або місця знаходження його майна.

Указана у виконавчому написі від 08.09.2020 №34866 та заяві стягувача інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на дату відкриття виконавчого провадження, оскільки у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу.

Суд у контексті цього спору також враховує, що Закон №1404-VIII не передбачає можливості передачі приватним виконавцем виконавчого документа після відкриття виконавчого провадження у разі отримання інформації про відсутність у його виконавчому окрузі місця проживання чи майна боржника, а тому перевірка відповідних даних має проводитись саме на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки здійснення заходів примусового виконання вимог виконавчого документа у м. Києві значно обмежує права боржника на участь у виконавчому провадженні з огляду на територіальну віддаленість через фактичне проживання та працевлаштування позивача у м. Кременчуці Полтавської області.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як визначено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем у ході розгляду справи не доведено наявність визначених законом підстав для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 08.09.2020 №34866 у межах виконавчого округу м. Києва, оскільки не надано до суду належних та достовірних, достатніх доказів, що свідчили б про проживання позивача у м. Києві та/або про наявність у боржника майна на території міста Києва.

За таких обставин, оскільки зібраними у справі письмовими доказами підтверджено, що місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Дорошкевич В.Л. веде діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка проживає та отримує доходи у Полтавській області.

Таким чином, спірні постанови приватного виконавця Дорошкевич В.Л. від 18.11.2020 та від 30.11.2020 у виконавчому провадженні №63656007 належить визнати протиправними та скасувати, а позов задовольнити.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.

Згідно з частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частин першої - третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/160 від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.

У цій справі позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн.

На підтвердження розміру витрат позивачем надані копії: договору про надання правової допомоги від 10.12.2020 /а.с. 28/; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордеру на надання правничої допомоги, акти виконаних робіт (наданих послуг) від 19.01.2021 /а.с. 29-30, 99/.

Дослідивши надані позивачем документи, суд враховує такі обставини.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із такого:

- ця справа відноситься до справ незначної складності;

- позовна заява фактично складена на семи сторінках;

- відсутні докази реальної оплати послуг правничої допомоги позивачем.

Ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 2000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 250, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (вул. Окіпної Раїси, 4-А, оф. 71-А, м. Київ, 02002) про визнання протиправними та скасування постанов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 18.11.2020, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 18.11.2020, про стягнення основної винагороди по виконавчому провадженню 18.11.2020, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30.11.2020 у виконавчому провадженні №63656007.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (вул. Окіпної Раїси, 4-А, оф. 71-А, м. Київ, 02002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 60 (шістдесят) коп та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017).

Суддя Т.С. Канигіна