Рішення № 94290567, 21.01.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 січня 2021 рокум. Ужгород№ 260/4190/20

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Калинич Я.М., розглянувши в письмовому провадженні справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 2142 (89600, вул. Недецеї Яноші, буд. 45, м. Мукачево, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 14321676) про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Хом`як Євгенія Любомировича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини 2142, в якій просить: 1. Зобов`язати Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 2142) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні – невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки із розрахунку (середньоденного заробітку) з 11.01.2019 по день фактичної виплати 13.01.2020 року терміном 307 днів в розмірі 91457,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а тому повинен нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період із 11.01.2019 по 13.01.2020.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

28 грудня 2020 року представником позивача до суду було подано заяву про уточнення позовних вимог. Відповідно до такої просить пункт 2 прохальної частини позовної заяви викласти у наступній редакції: Зобов`язати Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) адреса: вул. Недецеї б. 45, м. Мукачево, код 89600, Закарпатська обл., ЄДРПОУ: 14321676) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки із розрахунку (середньоденного заробітку) з 11.01.2019 по день фактичної виплати 13.11.2020 терміном 672 днів.

30.12.2020 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що позивачу на підставі рішення суду виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вважає, що немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума встановлена судом.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 12.11.2015 року.

Наказом начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №11-ОС від 10.01.2019 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини.

У зв`язку з ненарахуванням та невиплатою у день виключення зі списків частини грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року у справі №260/2233/20 позов ОСОБА_1 до Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю, а саме: визнанно протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) адреса: вул. Недецеї б. № 45, м. Мукачево, код 89600, Закарпатська обл., ЄДРПОУ: 14321676) щодо проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 (ПІН: НОМЕР_1 ) в частині не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.01.2019 року; зобов`язано Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) адреса: вул. Недецеї Яноші, 45, м. Мукачево, код 89600, Закарпатська обл., ЄДРПОУ: 14321676) нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 (ПІН: НОМЕР_1 ) АДРЕСА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.01.2019 року.

На виконання вказаного рішення суду, відповідач 13.11.2020 року нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 22990,00 грн.

Виходячи з наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 03.10.2018 по 23.04.2020, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 10 січня 2019 року.

Суд встановив, що 13.11.2020 року відповідач нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 22990,00 грн.

Враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 10.01.2019 року, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 11.01.2019 року.

Суд зазначає, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

Відтак, період з 10.01.2019 по 13.11.2020 є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 672 робочих дні.

Згідно з особистою карткою грошового забезпечення за 2018 рік позивача розмір нарахованого грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 18174,88 грн.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 297,95 грн (18174,88 грн / 61 дні).

Затримка розрахунку при звільненні становить 672 календарних днів (період з 10.01.2019 до 13.11.2020).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 200222,40 грн. (середньоденне грошове забезпечення 297,95 грн. х 672 календарних днів).

Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Враховуючи розмір невиплаченої компенсації при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Зокрема, істотність частки компенсації за невикористану відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 22990,00 грн. (компенсація за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій) / 200222,40 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 10.01.2019 до 13.11.2020 (672 днів)) х 100 = 11,48%.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 11,48 % становить: 297,95 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 11,48% х 672 (кількість днів затримки розрахунку) = 22985,53 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 22985,53 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до статті 139 частини 4 КАС України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Визначаючи співмірність понесених витрат з урахуванням складності справи та задоволення позову частково, суд вважає, що понесені позивачем у даній справі судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 919,82 грн. ((22985,53 * 100 / 22900,00 = 99,98%); 920,00 * 99,98% = 919,82) підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 2142 (89600, вул. Недецеї Яноші, буд. 45, м. Мукачево, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 14321676) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати військову частину 2142 (89600, вул. Недецеї Яноші, буд. 45, м. Мукачево, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 14321676) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.01.2019 до 13.11.2020 у розмірі 22985,53 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 2142 (89600, вул. Недецеї Яноші, буд. 45, м. Мукачево, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 14321676) судові витрати у розмірі 919,82 (дев`ятсот дев`ятнадцять гривень 82 копійки) грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

СуддяЯ. М. Калинич