Рішення № 94290418, 14.01.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2021 р. Справа№200/7382/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Зінченка О.В., секретаря судового засідання – Сєдих В.В.,

за участю:

представника позивача – Сологуба С.А.;

представників відповідача: – Діманової Т.А., Дубаневича О.З.;

розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

07 серпня 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі-відповідач, НАЗК), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Національного агентства з питань запобігання корупції від 02 квітня 2020 року № 305-к/тр “Про звільнення ОСОБА_1 ” з посади заступника керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції;

- поновити на попередній роботі - аналогічній за обсягом та переліком функціональних завдань та обов`язків на день ухвалення судом рішення, посаді заступника керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції з 02 квітня 2020 року;

- стягнути з Національного агентства з питань запобігання корупції на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 з урахуванням пункту 10, з 02 квітня 2020 року по день фактичного поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що суб`єктом владних повноважень - головою НАЗК при прийнятті рішення про упорядкування структури НАЗК та скорочення займаної позивачем посади не було враховано, що на момент виникнення спірних правовідносин в країні були запроваджені карантинні заходи, у зв`язку із чим реалізація ним гарантованого статтею 43 Конституції України права на працю могла бути значно ускладнена

Позивач зазначив, що наказом голови НАЗК від 28.02.2020 №74/20 «Про упорядкування структури Національного агентства з питань запобігання корупції» ліквідовано 12 самостійних структурних підрозділів, у тому числі Департамент перевірки декларацій та моніторингу способу життя (далі - Департамент). Фактично функції та повноваження Департаменту передані новоутвореним структурним підрозділам: Управлінню проведення обов`язкових повних перевірок, Управлінню проведення повних перевірок, Управлінню проведення спеціальних перевірок та моніторингу способу життя. Основні завдання відділів новоутворених Управлінь згідно їх Положень, затверджених 03.04.2020 наказом голови НАЗК №131/20, за суттю, обсягом повноважень та покладених функцій повністю співпадає з Положенням про Департамент перевірки декларацій та моніторингу способу життя, затвердженого наказом голови НАЗК від 20.04.2018 №57/18. Тобто, змінено в граматичному плані назви структурного підрозділу, при цьому функції та повноваження підрозділу не змінені, а залишилися ідентичними. Таким чином, позивач вважає, що фактично ліквідації чи скорочення штату в юридичному сенсі не відбулося.

Окрім цього, позивач вказує, що при попередженні про звільнення, позивачу не було запропоновано жодної з вакантних посад, які були наявні, виходячи з аналогічного функціонального напрямку діяльності, а саме 17 посад категорії «Б».

На думку позивача, з боку відповідача має місце прояв дискримінації, оскільки відповідачем запропоновано йому вакантну посаду провідного спеціаліста Відділу обробки звернень, вказана пропозиція спрямована на приниження його честі та гідності як людини та державного службовця.

З наведених підстав просив задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою суду від 11 серпня 2020 року позовна заява залишена без руху, позивачеві наданий строк для усунення недоліків позовної заяви, протягом десяти днів від дня вручення копії цієї ухвали, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.

07 вересня 2020 року від позивача надійшла заява про поновлення процесуальних строків звернення до суду, посилаючись на внесені зміни до КАС України, відповідно до Закону України № 731-ІХ, яким продовжені строки звернення до суду у зв`язку із карантином.

Ухвалою суду від 10 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (у письмовому провадженні). Позивачу поновлений строк звернення до суду із даною позовною заявою.

07 жовтня 2020 року через відділ діловодства та архівної роботи до суду надійшов відзив від представника відповідача, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначено про безпідставність обґрунтування позивачем своїх позовних вимог нормами трудового законодавства, які не підлягають застосуванню до спірних відносин, оскільки під час вирішення спорів щодо звільнення державних службовців пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні відносини та у випадках, коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Відповідачем наголошено на закріпленні у Законі України «Про державну службу», яким врегульовано, зокрема відносини щодо припинення державної служби, права керівника державної служби (суб`єкта призначення), а не обов`язку, запропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду в тому самому органі (за наявності), відповідно, звільнення державного службовця допускається у випадку, якщо державному службовцю не було запропоновано іншої вакантної посади за умови, що про наступне звільнення його попереджено не пізніше ніж за 30 календарних днів. Листом Національного агентства від 01 квітня 2020 року № 100-18/12025/20 запропоновано вакантну посаду провідного спеціаліста Відділу обробки звернень, проте позивач відмовився письмово ознайомитися з зазначеним Листом-пропозицією, що підтверджується Актом від 01.04.2020, складеним працівниками відповідача. ОСОБА_2 відмовився від зазначеної посади, що підтверджується його підписом 03 квітня 2020 року на вищезазначеному листі. Також, відповідачем зазначено, що позивач належним чином попереджений про його наступне звільнення, про що свідчить підпис позивача на попередженні, що прямо передбачено Законом України «Про державну службу». Відтак, за твердженням відповідача, звільнення позивача у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці відбулось з дотриманням порядку, визначеного Законом України «Про державну службу» (далі-Закон № 889-VІІІ), а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Разом із відзивом на позовну заяву представником відповідача надано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2020 року розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Справа призначена у підготовче засідання на 22 жовтня 2020 року о 11 год. 00 хв. в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2020 року проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції за участю відповідача у справі відмовлено, у зв`язку із завантаженістю залів судових засідань у судах, запропонованих відповідачем.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2020 року відкладено підготовче засідання у справі № 200/7382/20-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на 19 листопада 2020 року о 11 год. 00 хвилин.

29 жовтня 2020 року засобами електронного зв`язку представником позивача надано відзив на позовну заяву, яким зазначено, що відповідач повинен був запропонувати йому усі вакантні посади, у тому числі, вакантні посади, які були рівнозначними посаді, займаної позивачем, та відповідали освіті, кваліфікації та досвіду позивача. Втім, вказаного обов`язку відповідачем не виконано, оскільки не запропоновано позивачу аналогічну посаду у створеному підрозділі, та не враховано переважного права позивача на залишення на роботі. Крім того, зазначено, що з огляду на відсутність у Законі України «Про державну службу» станом на дату виникнення спірних правовідносин жодних застережень щодо застосування законодавства про працю у сфері звільнення державних службовців у випадку ліквідації чи реорганізації органу, застосуванню до спірних відносин підлягають загальні норми Кодексу законів про працю України.

Ухвалою суду від 19 листопада 2020 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі № 200/7382/20-а, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 12 год. 00 хвилин 17 грудня 2020 року.

24 листопада 2020 року представником відповідача до суду надано заперечення проти відповіді на відзив, яким зазначено, що дії відповідача повністю узгоджуються із положеннями Закону № 889-VІІІ, якими суб`єкту призначення надано право під час вирішення питання щодо звільнення державного службовця пропонувати йому будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), зазначеним правом він безпосередньо і скористався, запропонувавши ОСОБА_1 вакантну посаду.

Спеціальний закон, яким у вказаному випадку є Закон № 889-VІІІ, не зобов`язує керівника державної служби пропонувати державному службовцю всі наявні вакантні посади в державному органі, у такому випадку він діє на власний розсуд з метою забезпечення ефективного виконання функцій держави. Відповідний обов`язок на роботодавця покладає КЗпП України, який не поширюється на спірні правовідносини, тому викладені ОСОБА_1 доводи з цього приводу є безпідставними.

Право керівника державного органу пропонувати державному службовцю нижчу посаду, ніж ту, яку він займає також закріплено і в статті 41 Закону № 889-VІІІ, якою врегульовано питання переведення державних службовців на інші вакантні посади, що забезпечує певний ступінь мобільності персоналу для ефективного виконання ним своїх функцій. У зв`язку з цим, на думку відповідача, твердження позивача про те, що відповідне переведення здійснюється лише на рівнозначні посади, не заслуговують на увагу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 290 затверджено Порядок призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до якого в період дії карантину діє тимчасова процедура добору на посади державної служби шляхом укладення строкового контракту. На думку відповідача, вказана обставина свідчить про те, що позивач не був позбавлений можливості працевлаштуватися в період дії карантину. З огляду на вищенаведене, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

16 грудня 2020 року засобами електронного зв`язку представником позивача надано клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із його зайнятістю як адвоката 17 грудня 2020 року в Першому апеляційному адміністративному суді по справі № 200/6786/20-а.

Представником відповідача в підготовчому засіданні суду заявлено клопотання про участь в наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції в будь-якому суді м. Києва.

Ухвалою суду від 17 грудня 2020 року клопотання представника позивача про відкладення судового засідання задоволено. Відкладено розгляд справи № 200/7382/20-а за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, призначено судове засідання на 14 січня 2021 року о 15-00 год. в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду за адресою: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 1, про що повідомлено сторін.

Клопотання відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції також задоволено, проведення судового засідання за участю представників відповідача по адміністративній справі №200/7382/20-а призначено на 14 січня 2021 року о 15 годині 00 хвилин в режимі відеоконференції між Донецьким окружним адміністративним судом та Шостим апеляційним адміністративним судом.

14 січня 2021 року у судове засідання з`явився представник позивача, просив задовольнити позовні вимоги, з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив.

14 січня 2021 року у судове засідання в режимі відеоконференції з`явились представники відповідача, заперечували проти задоволення позовних вимог, надали пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та запереченні проти відповіді на відзив.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановлено наступне.

Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 09.07.2018 №509-к/тр позивача прийнято на державну службу до Національного агентства та призначено на посаду заступника керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя апарату Національного агентства з питань запобігання корупції (том 1, арк. справи 89).

Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 28.02.2020 №74/20 «Про упорядкування структури Національного агентства з питань запобігання корупції» ліквідовано Департамент перевірки декларацій та моніторингу способу життя (том 1, арк. справи 86-87).

У зв`язку з чим, листом від 02.03.2020 №100-18/7181/20 ОСОБА_1 – позивача у справі повідомлено про ліквідацію Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя та попереджено про наступне звільнення у зв`язку із скороченням займаної посади, що підтверджується особистим підписом позивача при ознайомленні у паперовому вигляді 02.03.2020 (том 1, арк. справи 90).

Листом Національного агентства від 01.04.2020 № 100-18/12025/20 позивачу запропоновано вакантну посаду провідного спеціаліста Відділу обробки звернень, з яким позивач 01.04.2020 відмовився ознайомлюватися, а ознайомився з ним лише 03.04.2020 (том 1, арк. справи 92-93).

Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 02.04.2020 №305-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено 02.04.2020 з посади заступника керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя у зв`язку із скороченням посади внаслідок зміни структури Національного агентства з питань запобігання корупції на підставі пункту 1 частини 1 та 4 статті 87 Закону України №899-VIII «Про державну службу» (том 1, арк. справи 91).

Не погоджуючись із наказом від 02.04.2020 №305-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач звернувся з даним позовом до суду.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 3 Закону України №899-VIII «Про державну службу» установлено, що цей закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Порядок припинення державної служби визначений розділом ІХ «Припинення державної служби» Закону №889-VIII.

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції згідно Закону №117-IX від 19.09.2019) визначено підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно частини 3 вказаної статті суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Відповідно до частин 4, 5 статті 87 Закону, у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.

Частиною п`ятою статті 22 цього ж Закону передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Разом з тим, згідно з приписами частини 5 статті 40 Кодексу законів про працю України (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX від 19.09.2019) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини 2 статті 40 КЗпП України частин 2 і 3 статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Станом на час прийняття оскаржуваного наказу Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Натомість, внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону України "Про державну служб", якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Виходячи з наведеного, Законом України "Про державну службу", який є спеціальним законом, при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не його обов`язком.

Стосовно застосування колізійних норм слід зазначити, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. Крім того, як зазначено у рішенні конституційного Суду України від 03.10.1997 № 18/183-97 конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, у спірному випадку слід застосовувати виключно спеціальний нормативно-правовий акт - Закон України “Про державну службу”. До того ж, конкретні приписи зазначеного закону прийняті у часі пізніше, ніж приписи КЗпП України.

Станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другою статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини врегульовані статтею 22 Закону України "Про державну службу", що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за рішенням суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.

Стосовно посилання позивача на застосування до спірних відносин приписів Кодексу законів про працю України слід зазначити, що спір, який розглядається, стосується припинення державної служби (ст. 87 Закону). Оскільки в Законі відсутнє посилання, що ці відносини мають бути врегульовані також і законодавством про працю, у даному випадку мають бути застосовані виключно приписи Закону України “Про державну службу”.

Крім того, Законом України “Про державну службу” чітко врегульовано підстави та процедуру припинення державної служби.

У зв`язку з викладеним, суд відхиляє доводи позивача щодо порушення відповідачем прав позивача, оскільки йому не запропоновано вакантних посад категорії «Б», так як в силу вищенаведених нормативно-правових актів, чинних на час виникнення спірних правовідносин, у суб`єкта призначення був відсутній такий обов`язок.

Як вказувалось судом вище, листом від 02.03.2020 №100-18/7181/20 позивача у справі повідомлено про ліквідацію Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя та попереджено про наступне звільнення у зв`язку із скороченням займаної посади, з яким позивач ознайомився цього ж дня.

Таким чином, при звільненні позивача відповідачем також дотримано вимоги частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» стосовно строків письмового повідомлення про наступне звільнення.

Окрім цього, суд відхиляє твердження позивача щодо відсутності фактичної ліквідації чи скорочення штату та відсутність змін повноважень підрозділу в якому він працював, з огляду на наступне.

Наказом Національного агентства від 28.02.2020 №74/20 «Про упорядкування структури Національного агентства з питань запобігання корупції» ліквідовано Департамент перевірки декларацій та моніторингу способу життя, в якому працював позивач.

Так, штатний розпис, затверджений наказом Національного агентства від 28.01.2020 № 17/20, передбачав наявність Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя, що включав відділи: відділ проведення повних перевірок, відділ моніторингу способу життя, відділ проведення спеціальних перевірок, відділ контролю за своєчасністю подання декларацій, відділ аналітичної та роз`яснювальної роботи (том 2, арк. справи 55-63).

Відповідно до пункту 1 розділу І «Загальна частина» Положення про Департамент перевірки декларацій та моніторингу способу життя, затвердженого рішенням Національного агентства від 13.04.2018 № 722, Департамент перевірки декларацій та моніторингу способу життя є самостійним структурним підрозділом апарату Національного агентства з питань запобігання корупції, який забезпечує виконання повноважень Національного агентства щодо контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, інших осіб відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», моніторингу способу життя цих осіб.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ «Основні завдання Департаменту», основним завданням Департаменту є виконання повноважень Національного агентства щодо контролю, перевірки декларацій та моніторингу способу життя суб`єктів декларування.

Водночас, утворено:

Управління проведення обов`язкових повних перевірок з Першим та Другим відділом у його складі;

Управління проведення повних перевірок з Першим та Другим відділом у його складі;

Управління проведення спеціальних перевірок та моніторингу способу життя з Відділом контролю за своєчасністю подання декларацій, Відділом моніторингу способу життя, Відділом проведення спеціальних перевірок у його складі.

Згідно з Положеннями про зазначені підрозділи, затверджені наказами Національного агентства від 25.03.2020 № 115/20, від 25.03.2020 № 115/20 та від 26.03.2020 № 117/20 завданнями Управлінь є відповідно виконання повноважень Національного агентства щодо:

проведення обов`язкових повних перевірок декларацій, поданих суб`єктами декларування, визначених Законом;

проведення повних перевірок декларацій, поданих суб`єктами декларування, визначених Законом;

контролю за своєчасністю подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, повідомлень про суттєві зміни в майновому стані та про відкриття валютних рахунків в установах банків-резидентів, проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством та моніторингу способу життя суб`єктів декларування.

Враховуючи зазначене, суд відмічає, що у внутрішній структурі Національного агентства відбулась внутрішня реорганізація, внаслідок якої змінено перелік та функціональні обов`язки структурних підрозділів, скорочена посада заступника керівника Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя, що підтверджується доводами відповідача та позивачем не заперечується, отже підстава для звільнення, що передбачена пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII та вказана у оскаржуваному наказі, відповідає обставинам справи.

Стосовно доводів позивача щодо проявів дискримінації, що полягає у вибірковому підході до поновлення працівників на роботі у Національному агентстві з питань запобігання корупції, суд відмічає, що згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004).

Наявність правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні».

Враховуючи, що підстави та процедура звільнення державних службовців визначені Законом, а можливість прийняття особи на роботу після її звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019) за рішенням суб`єкта призначення, на думку суду, є його правом, а не обов`язком, судом не встановлено наявність ситуації, за якої позивач зазнає менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, а відтак доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та не свідчать про протиправність прийнятого наказу.

Щодо посилань позивача на рекомендації не здійснювати звільнення державних службовців на період карантину, суд вказує, що постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 25.03.2020 "Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова КМУ № 256) вирішено:

1. Керівникам центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, головам місцевих державних адміністрацій:

1) забезпечити на час встановлення карантину дотримання трудових прав державних службовців та працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома;

2) узяти до відома, що:

на час встановлення карантину за державними службовцями та працівниками, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, зберігаються займана посада, умови оплати праці та соціальні гарантії;

виконання такої роботи не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав державних службовців та працівників.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 256 рекомендовано:

1) державним органам, органам місцевого самоврядування дотримуватись вимог цієї постанови з метою забезпечення трудових прав працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома;

2) підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;

3) суб`єктам господарювання державного сектору економіки, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, і державним банкам з метою забезпечення безперебійної роботи в умовах встановленого карантину утримуватись від кадрових змін в органах управління, не допускати звільнення працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

В оскаржуваному наказі від 02.04.2020 № 305-к/тр, підставою звільнення ОСОБА_1 зазначено пункт 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, в той час як в постанові Кабінету Міністрів України № 256 рекомендовано не звільняти працівників з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відтак, обставини звільнення позивача не стосувалися положень, передбачених у пункті 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 256, а отже Національним агентством з питань запобігання корупції рекомендації постанови Кабінету Міністрів України № 256 не порушено. При цьому варто відмітити, що Постанова Кабінету Міністрів України № 256 носить лише рекомендаційний характер.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову позивача та скасування спірного наказу, а також про поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи те, що норми КАС України та Закону України "Про судовий збір" не передбачають розподілу (стягнення) судових витрат, які не були здійснені, тому питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291,371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити в повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошено у судовому засіданні 14 січня 2021 року.

Повний текст рішення складено 21 січня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.В. Зінченко