Ухвала суду № 94288939, 21.01.2021, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/9888/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Бароніна Д.Б.,

за участю секретаря Корнєвої Ю.П.,

представника заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за скаргою адвоката Горбачової Ганни Михайлівни в інтересах ОСОБА_2 на рішення Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), боржники – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , -

ВСТАНОВИВ:

1. Позиції учасників справи, процесуальні дії

1.1. Адвокат Горбачова Ганна Михайлівна в інтересах ОСОБА_2 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із скаргою на рішення Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), посилаючись на наступне.

Вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12.11.2018 було затверджено мирову угоду, укладену 03.09.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , якою передбачено, що ОСОБА_4 повинен сплатити 30000 грн., але сплатив лише 14000 грн. На зв`язок не виходить. Вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24.09.2019 було затверджено мирову угоду, укладену 20.09.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , якою передбачено, що останній повинен по затвердженому графіку платежів сплачувати певні кошти, але на даний час він заборгував ОСОБА_2 7000 грн. Звернувшись до Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) стягувач ОСОБА_2 отримав відмову у прийнятті вироків до виконання, оскільки вирок не є виконавчим документом. Заявник не погоджується з такою позицією виконавчої служби.

У зв`язку із викладеним, заявник просить про наступне:

- визнати рішення Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), оформлене листами № 2350 від 19 лютого 2020 року, № 6808 від 14 вересня 2020 року, № 7495 від 02 листопада 2020 року та повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 3929 від 02 квітня 2020 року неправомірними;

- зобов`язати Біловодський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вирішити питання про відкриття виконавчого провадження за вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 листопада 2018 року по справі № 428/13882/18 у відношенні ОСОБА_4 ;

- зобов`язати Біловодський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вирішити питання про відкриття виконавчого провадження за вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24 вересня 2019 року по справі № 408/504/17 у відношенні ОСОБА_3 ;

- стягнути з Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 4800,00 гривень.

1.2. В.о. начальника Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надала до суду відзив на скаргу, в якому вказала, що вирок не є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню. Просила скаргу залишити без розгляду, а справу розглянути без участі представника органу виконавчої служби.

1.3. В судовому засіданні представник заявника заявлені у скарзі вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, які викладені у скарзі, просила скаргу задовольнити. Додатково пояснила, що ОСОБА_2 тривалий час не звертався до суду зі скаргою на дії виконавчої служби, тому що був юридично необізнаним.

Представник Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) або державний виконавець Гончарова Олена Дмитрівна в судовому засіданні присутні не були, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, від в.о. начальника вказаного відділу надійшла заява про розгляд справи без участі представника відділу.

В судове засідання боржники не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були двічі повідомлені належним чином.

2. Обставини справи, зміст спірних правовідносин

2.1. Згідно із вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 листопада 2018 року по справі № 428/13882/18, була затверджена угода про визнання винуватості, укладена 03.10.2018 між прокурором військової прокуратури Луганського гарнізону Артеменком О.М. та обвинуваченим ОСОБА_4 , за участю захисника Шурхна К.А., у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016130570000809 від 23 вересня 2016 року.

Також, вищевказаним вироком затверджено мирову угоду, укладену 03.09.2018 між цивільним позивачем ОСОБА_2 та цивільним відповідачем ОСОБА_4 , відповідно до якої, зокрема, відповідач визнає свої зобов`язання по сплаті суми боргу перед Позивачем, який становить 30000 (тридцять тисяч) грн. У тексті затвердженої судом мирової угоди вказано, що вирок Сєвєродонецького міського суду про затвердження даної мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до копії вироку Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24 вересня 2019 року по справі № 408/504/17 ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні певних кримінальних правопорушень.

Також, вищевказаним вироком затверджено мирову угоду, укладену 20.09.2019 між цивільним позивачем ОСОБА_2 та цивільним відповідачем ОСОБА_3 , відповідно до якої, зокрема, відповідач визнає свої зобов`язання по сплаті суми боргу перед Позивачем, який становить 40000 (сорок тисяч) грн. У тексті затвердженої судом мирової угоди вказано, що вирок Сєвєродонецького міського суду про затвердження даної мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».

2.2. З копії листа в.о. начальника Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 2350 від 19 лютого 2020 року вбачається, що у зв’язку з тим, що заявник ОСОБА_2 не надав виконавчий документ, відкрити виконавче провадження Біловодський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не має можливості.

Згідно із копією листа Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 3929 від 02 квітня 2020 року та копією повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 3929 від 02 квітня 2020 року, копія вироку (виконавчий документ) Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 листопада 2018 року по справі № 428/13882/18 повернута заявнику ОСОБА_2 без прийняття до виконання на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вирок не є виконавчим документом.

Відповідно до копії листа Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 408/504/17/18914/20 від 02 червня 2020 року, вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 листопада 2018 року, яким, зокрема, затверджено мирову угоду, є виконавчим документом та у разі невиконання затвердженої судом мирової угоди, може бути поданий для його примусового виконання.

З копії листа в.о. начальника Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 6808 від 14 вересня 2020 року вбачається, що у відповідь на заяву ОСОБА_2 від 05.08.2020 повідомлено, що відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», вирок не є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

19 жовтня 2020 року адвокат Горбачова Г.М. звернулася до Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в інтересах ОСОБА_2 із адвокатським запитом, в якому, зокрема, просила відкрити виконавче провадження за вироками по справам № 408/504/17 та № 428/13882/18, в яких затверджена мирова угода. До вказаного запиту адвокат додала ордер на надання правової допомоги та відповідні вироки суду.

Згідно із копією листа в.о. начальника Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 7495 від 02 листопада 2020 року, у відповідь на адвокатський запит адвоката Горбачової Г.М. від 19.10.2020 повідомлено про те, що вирок не є виконавчим документом який підлягає примусовому виконанню.

3. Релевантні джерела права

3.1. За змістом ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

3.2. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Пунктом 3 Прикінцевих положень ЦПК України в редакції, яка була чинною до 17.07.2020, було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки звернення до суду продовжуються на строк дії такого карантину.

17.07.2020 набрав чинності Закон України № 731-IX від 18.06.2020, яким було викладено вищевказаний пункт 3 Прикінцевих положень ЦПК України в новій редакції та визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Згідно із пунктом 3 Прикінцевих положень ЦПК України в чинній редакції, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

3.3. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

З ст. 129-1 Конституції України вбачається, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із статтею 13 вищевказаної Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини послідовно вказує, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby c. Grece) від 19 березня 1997 року; рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Bourdov c. Russie) від 7 травня 2002 року; рішення у справі "Ясіун`єне проти Литви" (Jasiuniene c. Lituanie) від 6 березня 2003 року; рішення у справі "Руйану проти Румунії" (Ruianu c. Roumanie) від 17 червня 2003 року, рішення у справі "Півень проти України" від 29 червня 2004 року).

3.4. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

За змістом ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 26 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 вищевказаного Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Зі змісту статті 7 «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» вбачається, що державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.

Згідно із пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 із змінами та доповненнями, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

3.5. Згідно із ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно із п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається у разі визнання особи винуватою, зокрема, рішення про цивільний позов.

Відповідно до ст. 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою.

Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

4. Оцінка фактичних обставин справи та аргументів сторін

4.1. Перше за все, суд вважає за необхідне звернути увагу на дотримання десятиденного строку звернення до суду із деякими вимогами, заявленими у цій скарзі.

Про лист в.о. начальника Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 2350 від 19 лютого 2020 року та про повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 3929 від 02 квітня 2020 року заявник дізнався не пізніше 21.04.2020, коли він склав заяву про видачу Сєвєродонецьким міським судом Луганської області виконавчого листа. Це підтверджується змістом скарги, в якій ОСОБА_2 вказує, що він звернувся до суду із проханням видати виконавчий лист після того, як отримав вищевказаний лист та повідомлення. Отже, ця обставина не підлягає доказуванню згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України. Крім того, ця обставина була підтверджена представником заявника в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, десятиденний строк звернення до суду з цією скаргою в частині оскарження рішення органу виконавчої служби у формі листа від 19.02.2020 та повідомлення від 02.04.2020, які були продовжені пунктом 3 Прикінцевих положень ЦПК України в редакції, що була чинною до 17.07.2020, закінчився 07.08.2020 – після закінчення двадцятиденного строку з дня набрання чинності Законом України № 731-IX від 18.06.2020.

Лист в.о. начальника Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 14.09.2020 заявник отримав не пізніше 18.10.2020, коли між ним та АО «Закон для всіх» було укладено договір про надання правової допомоги. Факт отримання цього листа станом на день укладення договору про надання правової допомоги було визнано представником заявника в судовому засіданні, а також цей факт підтверджується змістом адвокатського запиту від 19.10.2020.

Ця скарга була подана до суду засобами поштового зв`язку лише 19.11.2020.

Заявником та його представником не було надано жодних доказів того, що пропуск десятиденного строку звернення до суду був зумовлений будь-якими об`єктивними, непереборними обставинами, або що пропуск цього строку був зумовлений обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

За таких обставин, на підставі статті 126 ЦПК України, суд вважає за необхідне залишити цю скаргу без розгляду в частині вимог про визнання неправомірними рішень Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), оформлених листами № 2350 від 19 лютого 2020 року, № 6808 від 14 вересня 2020 року та повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 3929 від 02 квітня 2020 року.

4.2. Стосовно вимог щодо визнання неправомірним рішення, оформленого листом від 02.11.2019 № 7495 суд зазначає, що докази отримання цього листа ОСОБА_2 або його адвокатом поза межами десятиденного строку звернення до суду в матеріалах справи відсутні. Отже, ця вимога має бути розглянута судом по суті.

Зі змісту листа від 02.11.2019 № 7495 вбачається, що він сформований в.о. начальника органу виконавчої служби у відповідь на адвокатський запит від 19.10.2020.

Разом з тим, зі змісту запиту адвоката Горбачової Г.М. від 19.10.2020 вбачається, що за своїм змістом та суттю цей запит стосується не тільки надання інформації, а й вчинення певних дій органом виконавчої служби. Зокрема, у запиті представник стягувача просить відкрити виконавче провадження та примусово виконати мирові угоди, стягнувши з боржників суму заборгованості за двома вироками суду. У разі відмови у відкритті виконавчого провадження представник стягувача просила видати процесуальний документ. До вказаного запиту було додано, зокрема, ордер на надання правничої допомоги та копії відповідних вироків суду.

Тобто, запит адвоката Горбачової Г.М. від 19.10.2020 за своїм змістом та суттю є заявою про примусове виконання вироків суду. У зв`язку із цим, згідно із статтею 7 «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та згідно із пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, орган державної виконавчої служби в особі компетентного державного виконавця повинен був сформувати та надіслати стягувачу повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

Разом з тим, в порушення вищевказаних норм, відповідь на запит адвоката щодо примусового виконання рішення була сформована у вигляді листа в.о. начальника відділу органу виконавчої служби. При цьому у вказаному листі не зазначено чи сформований він в.о. начальника відділу в якості державного виконавця в розумінні статті 7 «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та чи є він повідомленням про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання. Вказані дії посадових осіб органу виконавчої служби призвели до суттєвого порушення прав ОСОБА_2 під час процедури пред`явлення судових рішень до примусового виконання, адже такі дії створили ситуацію правової невизначеності щодо того, чи розглянуто компетентним державним виконавцем заяву представника ОСОБА_2 щодо примусового виконання судових рішень від 19.10.2020 та яким є результат такого розгляду.

4.3. Стосовно питання про те, чи підлягає примусовому виконанню вирок суду у кримінальній справі в частині затвердження мирової угоди суд зазначає наступне.

Дійсно, у статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» у якості виконавчих документів вказані виконавчі листи, видані судом, а також ухвали або постанови судів, зокрема у цивільних справах та кримінальних провадженнях, в той час як вирок суду прямо не вказаний в переліку документів, які підлягають примусовому виконанню.

Разом з тим, стаття 129-1 Конституції України гарантує забезпечення державою виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

На підставі аналізу ч. 5 ст. 128, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України та ст. 208 ЦПК України можливо дійти висновку про те, що у кримінальному провадженні саме у резолютивній частині вироку зазначається рішення про цивільний позов, в тому числі і рішення про затвердження мирової угоди в разі подання її на затвердження суду. Тобто, вирок суду, у якому вказано про затвердження мирової угоди, є виконавчим документом в частині затвердження мирової угоди і може бути поданий на примусове виконання до органів державної виконавчої служби.

Суд також враховує, що Сєвєродонецьким міським судом Луганської області було відмовлено заявнику у видачі виконавчих листів за вироками, якими затверджено мирові угоди про стягнення коштів на користь заявника. В самих вироках зазначено, що вони в частині затвердження мирової угоди є виконавчими документами.

Отже, звернення безпосередньо самих вироків до примусового виконання в частині затверджених мирових угод не тільки відповідає нормам ст. 129-1 Коституції України, ч. 5 ст. 128, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України та ст. 208 ЦПК України, а й є єдиним способом забезпечення права заявника на справедливий суд в аспекті виконання судового рішення.

4.4. Підводячи підсумок суд зазначає, що вимоги по скарзі адвоката Горбачової Ганни Михайлівни в інтересах ОСОБА_2 на рішення Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) підлягають задоволенню частково (за виключенням тих вимог, які залишені без розгляду). При цьому, з метою належного та ефективного виконання цієї ухвали, а також з урахуванням встановлених під час розгляду цієї справи обставин, суд вважає за необхідне визнати неправомірним рішення Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), яке було оформлено листом в.о. начальника від 02.11.2020, про відмову у прийнятті до виконання вироків суду та зобов`язати уповноваженого державного виконавця Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вчинити певні дії з урахуванням висновків, які викладені в цій ухвалі суду.

Суду не було надано відомостей про те, що листом від 02.11.2020 стягувачу було повернуто виконавчі документи, а не тільки відмовлено у їх прийнятті до виконання, а тому вимога про визнання протиправним рішення у формі листа від 02.11.2020 в частині протиправності повернення виконавчого документу задоволенню не підлягає.

Також, суд вважає за необхідне роз`яснити, що зобов`язання уповноваженого державного виконавця вирішити питання про відкриття виконавчого провадження покладає на відповідну посаду особу обов`язок щодо вирішення відповідного питання із урахуванням норм щодо підвідомчості виконавчих проваджень та інших норм, додержання яких вимагається під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, адже судом не перевірялося та не досліджувалося додержання інших норм з боку заявника та його представника.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Відповідно до ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заявник просить стягнути з суб`єкта оскарження на його користь понесені витрати на правничу допомогу, пов`язані з розглядом даної справи, в сумі 4800 грн.

На підтвердження вказаної суми витрат представник позивача надала копію договору про надання правової допомоги № 13 від 18.10.2020, укладеного між адвокатським об`єднанням «Закон для всіх» (надалі – Адвокатське об`єднання), представником якого є адвокат Горбачова Г.М., та ОСОБА_2 (надалі – Клієнт), в якому сторони домовилися, що розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню, за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами в акті передачі-приймання наданих правових послуг, який є невід`ємною частиною цього договору і враховує обсяг та складність роботи, тривалість часу, необхідну для її виконання, строки, ступінь терміновості виконання послуг (роботи) та обставини. Підтвердженням оплати Клієнтом наданої правової допомоги є передбачена Адвокатським об`єднанням квитанція до прибутково-касового ордера.

Відповідно до Узгодження тарифів станом на дату укладення договору 18 жовтня 2020 року та Акту надання послуг № 1 станом на 19 листопада 2020 року, розмір виплати адвокату становить 4800 грн., у тому числі:

1. Усна консультація – 350 грн.;

2. Складання адвокатського запиту та направлення до Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) – 500 грн.;

3. Ознайомлення з доказами, формування доказової бази, її систематизація, ґрунтування доказів, вивчення законодавства та судової практики ВСУ, які регулюють спір – 800 грн.;

4. Складання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця державної виконавчої служби в порядку ЦПК України – 2500 грн.;

5. Підготовка документів для подачі позовної зави (зокрема, роздруківка, виготовлення копій, їх засвідчення, виготовлення заяви на смс-повідомлення) та направлення до відповідного суду – 650 грн.

Також, представник заявника надала копію квитанції № ПН9705 від 19.11.2020 про сплату ОСОБА_2 на користь АО «Закон для всіх» суми в розмірі 4800 грн. за послуги з надання правової допомоги згідно договору від 18.10.2020.

З урахуванням наведених вище вимог ЦПК України, наданих заявником письмових доказів, а також з урахуванням часткового задоволення скарги, суд приходить до висновку про те, що наявні підстави для стягнення з суб`єкта оскарження на користь заявника витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, в розмірі 2400 грн. – пропорційно до розміру задоволених вимог.

Вищевказаний розмір витрат є документально підтвердженим, обґрунтованим, відповідає складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягу наданих адвокатом послуг, значенню справи для заявника.

Керуючись ст.ст. 258, 260, 261, 353-354, 450-452 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Залишити без розгляду скаргу адвоката Горбачової Ганни Михайлівни в інтересах ОСОБА_2 в частині вимог про визнання неправомірними рішень Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), оформлених листами № 2350 від 19 лютого 2020 року, № 6808 від 14 вересня 2020 року та повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 3929 від 02 квітня 2020 року.

Скаргу адвоката Горбачової Ганни Михайлівни в інтересах ОСОБА_2 в іншій частині заявлених вимог – задовольнити частково.

Визнати неправомірним рішення Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), яке було оформлено листом в.о. начальника від 02.11.2020, про відмову у прийнятті до виконання вироків суду.

Зобов`язати уповноваженого державного виконавця Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (код в ЄДРПОУ 34895105, місцезнаходження: Луганська область, смт. Біловодськ, вулиця П. Біловоди, буд. 9) вирішити питання про відкриття виконавчого провадження щодо виконання мирових угод, затверджених вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 листопада 2018 року по справі № 428/13882/18 у відношенні ОСОБА_4 та вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24 вересня 2019 року по справі № 408/504/17 у відношенні ОСОБА_3 , з урахуванням висновків, які викладені в цій ухвалі суду.

Відмовити у задоволенні іншої частини заявлених вимог.

Стягнути з Біловодського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (код в ЄДРПОУ 34895105, місцезнаходження: Луганська область, смт. Біловодськ, вулиця П. Біловоди, буд. 9) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт № НОМЕР_2 , орган видачі – 4457, місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 2400 (дві тисячі чотириста) гривень 00 копійок.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 21 січня 2021 року.

Суддя Д.Б. Баронін