Рішення № 94269655, 10.11.2020, Оболонський районний суд міста Києва

10.11.2020 Справа № 756/11551/19

Справа № 756/11551/19

Провадження 2/756/1796/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Жука М.В.,

при секретарі Шершньові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхт Інвест», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Тетяна Вікторівна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним,

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Ліхт Інвест», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Т.В., ПАТ «БГ Банк», про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

В обґрунтування позову зазначає, що квартира АДРЕСА_1 належала їй на праві власності та була передана нею в іпотеку за договором від 18.09.2003 року, укладеним з ВАТ «Універсал банк «Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк», в забезпечення виконання кредитного договору № 92 від 20.05.2003 року.

14.11.2014 року між ПАТ «БГ Банк» та ТОВ «Марко Поло» укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами застави (іпотеки), в тому числі й за укладеними нею договорами. В подальшому постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 року указаний договір відступлення прав вимоги визнаний недійсним.

Разом з цим, квартира АДРЕСА_1 була відчужена 11.04.2017 року за договором купівлі-продажу, укладеним між ТОВ «Ліхт Інвест» та ОСОБА_2 .

Оскільки договори за якими відступалось право вимоги за кредитним договором 20.05.2003 року та договором застави (іпотеки) від 18.09.2003 року визнані судами недійсними, тобто такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю, тобто продавець квартири ТОВ «Ліхт Інвест» не набув права власності на цю квартиру й відповідно до ОСОБА_2 воно не перейшло, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 11.04.2017 року між ТОВ «Ліхт Інвест» та ОСОБА_2 з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203 ЦК України.

У поданому відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, оскільки вона є законним набувачем квартири АДРЕСА_1 , жоден правовстановлюючий документ на квартиру не було визнано недійсним, а записи про реєстрацію права власності ніколи не скасовувалися, посилання позивачки на визнання низки договорів про переуступлення прав вимоги, учасниками яких ні вона, ні відповідач ТОВ «Ліхт Інвест», у якого вона придбала спірну квартиру, не були, не є підставою для визнання укладеного між ними договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 28.07.2020 року третю особу ПАТ «БГ «Банк» у зв`язку із ліквідацією виключено зі складу учасників справи.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ньому.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просив у позові відмовити у повному обсязі, з урахуванням обставин, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача «Ліхт Інвест» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки представника, не повідомив.

Третя особа приватний нотаріус КМНО Бойко Т.В. в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 82 ЦПК України).

Судом установлено, що 20.05.2003 року між ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 92, за умовами якого ОСОБА_1 надано банком кредит в сумі 50 000 доларів США на придбання нерухомості зі сплатою 15 % річних зі строком повного погашення до 19.05.2013 року (а.с. 24-26).

Відповідно до свідоцтва про право власності ГУЖЗ КМДА від 12.08.2003 року ОСОБА_1 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_2 ( а.с. 31).

Згідно договору застави № 5415 від 18.09.2003 року ОСОБА_1 передала ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк», в заставу (іпотеку) в якості забезпечення виконання зобов`язань за укладеним нею з банком кредитним договором № 92 від 20.05.2003 року квартиру АДРЕСА_2 (27-30).

Зі змісту Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо квартири за адресою: АДРЕСА_3 , вбачається, що:

- 05.01.2005 року до реєстрів внесено запис про обтяження цієї квартири на підставі договору застави № 5415 від 18.09.2003 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства»;

- 27.12.2011 року до реєстрів внесено запис про обтяження цієї квартири на підставі договору застави № 5415 від 18.09.2003 року де боржником зазначено ОСОБА_1 , а іпотекодержателем ТОВ «ФК «Агро Фактор»;

- 17.02.2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 28396361 від 23.02.2016 року право власності на указану квартиру за ТОВ «ФК «Агро Фактор» на підставі договору застави № 5415 від 18.09.2003 року, договору відступлення права вимоги № 1205 від 14.07.2015 року, вимога про усунення порушення зобов`язання забезпеченого іпотекою з повідомленням про вручення поштового відправлення від 12.10.2015 року, інформаційна довідка КМ БТІ КВ-2016 № 5978 від 22.02.2016 року, довідка про показники об`єкта нерухомого майна ТОВ «Всеукраїнське бюро технічної інвентаризації, реєстрації та оцінки нерухомого майна» № 294/2016 від 19.02.2016 року, звіт про незалежну оцінку майна ТОВ Інститут оціночних експертиз і права» № 929413_22022016_001 від 22.02.2016 року, яке припинено 25.03.2016 року;

- 25.03.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. зареєстровано право власності на указану квартиру за ТОВ «Ліхт Інвест» на підставі договору купівлі-продажу № 653 (а.с. 32-34).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 11.04.2017 року ТОВ «Ліхт Інвест» продало, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 за ціною 447 470 грн. 00 коп. (а.с. 6-8, 176-183, 200-202).

Разом з цим, постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.12.2015 року, договір відступлення права вимоги від 14.11.2014 року, укладений між ПАТ «БГ Банк» та ТОВ «Марко Поло», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнаровською І.А. і зареєстровано в реєстрі за № 1025 - визнано недійсним та застосовані наслідки недійсності правочину шляхом зобов`язання ТОВ «Марко Поло» повернути ПАТ «БГ Банк» оригінали всіх документів, які зазначені в акті прийому-передачі документації, зокрема (п. 21), договори пов`язані з кредитним договором № 92 від 20.05.2005 року, укладеного банком з ОСОБА_1 (а.с. 111-130).

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19.01.2015 року позов ПАТ «БГ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором № 92 від 20.05.2003 року станом на 08.02.2013 року у розмірі: заборгованість за кредитом 120 156 грн. 13 коп., заборгованість за відсотками 3 214 грн. 70 коп., пені 90 060 грн. 70 коп., 3% річних 11 650 грн. 94 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 750 грн. 27 коп.; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «БГ Банк», треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання кредитного договору удаваним правочином, що укладений в гривні відмовлено (а.с. 100-105).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19.05.2015 року, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19.01.2015 року в частині задоволення вимог до ПАТ «БГ Банк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та судових витрат відмовлено, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 106-110).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є добросовісність учасників цивільних правовідносин.

Частиною 3 ст. 12 ЦК України установлено, що особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 4 ст. 12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 625 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як роз`яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У п. 10 цієї постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 с. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Оскільки ОСОБА_1 оспорює договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , укладений 11.04.2017 року між ТОВ «Ліхт Інвест» та ОСОБА_2 , тобто правочин стороною якого вона не є, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що цей договір не відповідає вимогам закону, оскільки до його укладення квартира вибула з її володіння на підставі договору, якій в подальшому визнаний судом недійсним, а також те, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу квартири право власності на неї було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Ліхт Інвест», то цей договір не підлягає визнанню недійсним з підстав невідповідності його вимогам закону.

За таких обставин, а також з огляду на те, що ОСОБА_1 вимог про витребування з володіння ОСОБА_2 квартири, що була набута нею за спірним правочином, у межах цієї справи не порушує, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 133, 141, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхт Інвест», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Тетяна Вікторівна, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя