Рішення № 94262187, 19.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2021 року м. Київ № 640/1376/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 з урахуванням стажу роботи з 06.10.1981 по 04.06.1993, починаючи з моменту призначення пенсії, а саме з 23.05.2019;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з урахуванням стажу роботи з 06.10.1981 року по 04.06.1993, починаючи з моменту призначення пенсії, а саме з 23.05.2019 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає дії відповідача щодо неврахування при призначенні пенсії за віком стажу роботи за період з 06.10.1981 по 04.06.1993 протиправними та зазначив, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки та недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутність трудового стажу позивача за спірний період. Беручи до уваги безпідставність неврахування відповідачем при призначенні пенсії позивачу вказаного періоду роботи, які позивач просить врахувати, його пенсію з моменту її призначення має бути перераховано, а позивачу мають бути виплачені недоотримані ним суми.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Вказаною ухвалою запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його позиція.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву разом з копією матеріалів пенсійної справи. У відзиві представник відповідача зазначив, що при призначенні пенсії позивачу не було включено до розрахунку пенсії період стажу роботи з 06.10.1981 по 04.06.1993, у зв`язку з тим, що даний період в трудовій книжці оформлений не у відповідності до чинного законодавства, зокрема, є невідповідність між записом (червень місяць) та наказом на звільнення (липень місяць), у зв`язку з чим позивачем фактично не надано документів, які підтверджували б його занятість у спірний період. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначив, що не погоджується з твердженням відповідача та наголосив на тому, що власник трудової книжки не може нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки та зазначив, що позивачем було надано роз`яснення щодо його звільнення у спірний період, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 взятий на облік в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, якому призначено пенсію за віком з 06.06.2019 у відповідності до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач звернувся 06.06.2019 до відповідача із заявою, в якій просив повідомити правові підстави неврахування до розрахунку пенсії період стажу роботи з 06.10.1981 по 04.06.1993, а також просив врахувати цей період для обрахунку пенсії.

Відповідачем надано відповідь листом від 31.07.2019 №170759/02, в якому зазначалось, що вищевказаний період не можливо зарахувати, оскільки у трудовій книжці міститься невідповідність між записом про дату прийняття на роботу (червень місяць) та наказом на звільнення (липень місяць).

Не погоджуючись із діями відповідача щодо призначення пенсії без урахування періоду стажу роботи з 06.10.1981 по 04.06.1993, позивач звернувся з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою вказаної статті Закону передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

В свою чергу, відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу; професія або посада, характер роботи; розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка (стаття 62 Закону № 1788-XII).

Судом встановлено, що у позивача наявна трудова книжка серії НОМЕР_1 від 18.06.1979.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано до відповідача заяву про призначення пенсії від 23.05.2019, до якої додано довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; документи про місце проживання (реєстрації) особи; паспорт; трудову книжку; диплом про навчання.

Відповідно до матеріалів пенсійної справи, за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів відповідачем призначено позивачу пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV в розмірі 3228,40 грн.

Згідно протоколу призначення пенсії, позивачу розраховано пенсію за віком при загальному трудовому стажі 27 років 8 місяців 20 днів.

Як встановлено з поданих матеріалів, позивачу відмовлено у зарахуванні до загального стажу період роботи з 06.10.1981 по 04.06.1993, оскільки, як пояснив відповідач, по вказаному періоді у трудовій книжці міститься невідповідність між записом про дату (червень місяць) та наказом на звільнення (липень місяць).

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Станом на час початку ведення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Дослідивши надану позивачем копію трудової книжки НОМЕР_1 , вбачається, що вищенаведені записи у трудовій книжці засвідчено відтиском печатки установ, яка діяла в період УРСР, усі записи внесені чітко та без будь-яких виправлень, помарок чи підтирань.

Отже, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, відтак є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Копія трудової книжки позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у спірний період з 06.10.1981 по 04.06.1993 на відповідному підприємстві, тобто вказані записи трудової книжки про роботу позивача за вказаний період свідчать про зайнятість останнього за відповідними посадами повний робочий день.

Головним документом, який підтверджує стаж та характер роботи є саме трудова книжка, з якої можливо встановити, що позивач має необхідний стаж.

Крім того, позивач пояснив, що заяву про надання на чергову оплачувану відпустку та про звільнення він писав 04.06.1993, про що повідомив відповідача відповідною заявою та просив здійснити запит до відповідних органів про підтвердження відповідних відомостей.

Пунктом 18 Порядку № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які змінювали б суть записів або перекручували б їх зміст, містять печатки та підписи посадових осіб, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому, суд вважає, що відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Отже, із наведеного суд дійшов висновку, що відмова відповідача врахувати при призначенні пенсії стаж роботи позивача за період з 06.10.1981 по 04.06.1993 є протиправною.

Суд оцінюючи допустимість трудової книжки позивача як доказу в підтвердження його страхового стажу враховує, що відповідач не навів достатніх і належних аргументів, які вказували б на невідповідність трудової книжки чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту призначення пенсії, врахувавши стаж роботи за період з 06.10.1981 по 04.06.1993, з урахуванням виплачених сум.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено належними та допустимим доказами правомірність вчинення ним оскаржуваних дій.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для його задоволення.

У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 з урахуванням стажу роботи з 06.10.1981 року по 04.06.1993 року, починаючи з моменту призначення пенсії, а саме з 23.05.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту призначення пенсії, врахувавши стаж роботи за період з 06.10.1981 по 04.06.1993, з урахуванням виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко