Рішення № 94262184, 19.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2021 року м. Київ № 640/9072/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:

визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом № 295081/03 від 05.12.2019 про відмову в призначенні пенсії за віком згідно заяви № 15584 від 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до загального страхового стажу для призначення пенсії за віком період роботи з 19.08.1977 по 25.11.1978 у Загальнобудівельному управлінні №3 треста «Свердловскжилстрой» в якості помічника каменщіка;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 25.11.2019 №15584 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній адміністративній справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачем протиправно, без належних на те підстав відмовлено у призначенні пенсії за віком із врахуванням до страхового стажу позивача періоду роботи з 19.08.1977 по 25.11.1978. Представник позивача зазначив, що спірний період роботи підтверджуються записами у трудовій книжці, а за ведення трудових книжок, у тому числі за неправильність, неточність або неповноту внесених до неї відомостей, позивач не може нести відповідальність, а тому невірне заповнення трудової книжки посадовими особами підприємства, на якому позивач працював, не може бути підставою для незарахування органом Пенсійного фонду України трудового стражу.

Крім того, представник позивача зазначив, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з тимчасовою окупацією певних територій Луганської області, відмова відповідачем у реалізації права позивача на призначення пенсії з підстави знаходження підприємств та установ, які видали документи на підтвердження пільгового стажу роботи, на тимчасово непідконтрольній українській владі території, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Рішення територіального органу Пенсійного фонду позивач та його представник вважають упередженим, неналежним, таким, що не ґрунтується на вимогах чинних правових норм та позбавляє гарантованого позивачу права на належне пенсійне забезпечення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою відповідачу надано час для подачі відзиву разом з відповідними доказами на підтвердження своєї позиції.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подано до суду відзив, в якому відповідач зазначив, що при призначенні пенсії позивачу не було включено до розрахунку пенсії період з 19.08.1977 по 25.11.1978 у зв`язку з тим, що даний період в трудовій книжці оформлений не відповідно до чинного законодавства, зокрема є виправлення в даті прийняття та звільнення. Крім того, оскільки інших документів на підтвердження правомірності внесених відомостей у трудову книжку стосовно спірного періоду роботи позивачем не надано, відповідачем правомірно відмовлено у призначенні позивачу пенсії.

Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що викладені у відзиві на позовну заяву обставини, які стали підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії, є формальними, та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою від 25.11.2019 №15584 про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До заяви про призначення пенсії додано наступні документи: диплом про навчання; довідку із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 по день звернення; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт; свідоцтво про шлюб; трудову книжку.

За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, відповідач листом від 05.12.2019 № 295081/03 повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії. Відмова мотивована тим, що до страхового стажу ОСОБА_1 не враховано період роботи з 19.08.1977 по 25.11.1978, оскільки відповідний запис трудової книжки НОМЕР_1 містить виправлення в даті призначення та звільнення.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який набрав законної сили з 01.01.2004.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Приписами статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, зокрема страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Постанова № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 17-1 Постанови № 637 у разі коли в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях або їх правонаступниках, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, стаж роботи, який дає право на пенсію, зараховується у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.

Порядок ведення трудових книжок встановлений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.6 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з пунктом 2.9 Інструкції виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Пунктом 4.1 Інструкції визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідачем при обчисленні загального страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 19.08.1977 по 25.11.1978 у Загальнобудівельному управлінні №3 трест «Свердловскжилстрой» з підстав наявності виправлення в даті призначення та звільнення.

Як вбачається з копії трудової книжки НОМЕР_1 відповідно до записів 1 та 2 ОСОБА_1 прийнята на роботу у Загальнобудівельному управлінні №3 трест «Свердловскжилстрой» відповідно до наказу №565 від 19.08.1977 та звільнена (за власним бажанням) - 25.11.1978 згідно наказу №550 від 25.11.1978.

У записі №2 трудової книжки допущено виправлення в зазначенні дати звільнення, а саме в числі « 25» листопада місяця 1978 року.

У графі 4 запису №2 зазначено, що позивача звільнено на підставі наказу №550 від 25.11.1978.

Будь-яких інших виправлень ці записи щодо трудової діяльності позивача у Загальнобудівельному управлінні №3 трест «Свердловскжилстрой» з 19.08.1977 по 25.11.1978 не містять.

Посилання відповідача про те, що трудова книжка містить виправлення в даті призначення не відповідають дійсності, оскільки як вбачається із запису №1 дата призначення позивача 19.08.1977 зазначено чітко, без будь-яких виправлень.

Поряд з цим, суд зазначає, що станом на час внесення спірного запису, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Також, відповідно до чинної на даний час постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Суд вважає, що неналежне засвідчення виправлення в даті наказу про звільнення, в даному випадку, не є суттєвою обставиною, яка може бути підставою для невраховування такого періоду до страхового стажу позивача.

Виправлення в номері наказу про звільнення позивача жодним чином не спростовує факту роботи позивача на підприємстві в зазначений період та достовірності визначеної в його трудовій книжці інформації, оскільки наявність помилок та виправлень в цьому документі може ставитись у провину лише підприємству та його посадовим особам.

Також, суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, згідно якої формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

В даному випадку, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не підтверджено належними доказами у встановленому законом порядку правомірність своїх дій та рішення.

Так, відповідачем відмовляючи в призначенні пенсії не надано належної правової оцінки поданим документам на підтвердження позивачем трудового стажу. Жодних письмових доказів, окрім припущень представника відповідача, матеріали справи не містять. Так само, не підтверджено відповідачем і вжиття заходів, спрямованих на отримання підтверджуючих документів відповідної архівної установи.

Водночас, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей. Органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Посилання відповідача, як на підставу для відмови у призначенні пенсії на те, що трудовий стаж, набутий позивачем на підприємстві, яке на час звернення із заявою про призначення пенсії, перебуває на непідконтрольній території України й відсутня можливість здійснення перевірки страхового стажу, не узгоджуються з нормами законодавства, оскільки, як вже зазначалося, трудовий стаж позивача підтверджується даними її трудової книжки та не потребує підтвердження додатковими уточнюючими документами.

Окрім того, як уже зазначалося судом вище, відповідно до пункту 17-1 Постанови № 637, у разі коли в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях або їх правонаступниках, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, стаж роботи, який дає право на пенсію, зараховується у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.

Разом із тим, на даний час відповідного порядку не розроблено, у зв`язку з чим склалася ситуація, при якій позивач позбавлена можливості підтвердити наявність свого страхового стажу та відповідного права на пенсію не інакше як в судовому порядку.

Крім того, Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 № 2268-VIII (далі - Закон № 2268-VIII) має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

У межах тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях діє особливий порядок забезпечення прав і свобод цивільного населення, визначений цим Законом, іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач перебуває в невизначеній ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 76 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене, дослідивши наявні матеріали справи, суд вважає, що позивач має необхідний страховий стаж для призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим відмова відповідача у призначенні пенсії не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, пропорційності, добросовісності та розсудливості, які встановлені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи оцінку визначеному позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання протиправними дій відповідача, то суд вважає, що вказана позовна вимога фактично спрямована на оскарження не стільки дій відповідача, як прийнятого ним рішення щодо відмови у призначені пенсії, оформленого листом від 05.12.2019 № 295081/03.

За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту у даному випадку буде задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформленого листом від 05.12.2019 № 295081/03, про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком згідно заяви від 25.11.2019 №15584.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивач, за захистом яких він звернувся до суду.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення від 05.12.2019 № 295081/03 про відмову в призначенні пенсії, тому з метою правильного та ефективного способу захисту порушеного права суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформленого листом від 05.12.2019 № 295081/03, про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком згідно заяви від 25.11.2019 №15584 та зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу для призначення пенсії за віком період роботи з 19.08.1977 по 25.11.1978 та повторно розглянути заяв позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини у справі, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для його задоволення.

Беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору ухвалою суду від 30.04.2020, витрати присудженню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 05.12.2019 № 295081/03, про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком згідно заяви від 25.11.2019 №15584.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до загального страхового стажу для призначення пенсії за віком період роботи з 19.08.1977 по 25.11.1978.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 25.11.2019 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко