Рішення № 94262161, 19.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2021 року м. Київ № 640/25121/20

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та скасування постанов-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 22/15), в якій просить суд:

- визнати дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни -протиправними;

- постанови про відкриття провадження ВП №63197134 та ВП №63197092 від 02 жовтня 2020 року визнати протизаконними та скасувати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вимога державного виконавця щодо виселення із квартири була виконана боржниками у строк, встановлений відповідачем, тому винесення оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження є необґрунтованими і підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 10 листопада 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що в акті державного виконавця від 29.09.2020 року зазначено, що боржники виселились із квартири самостійно після відкриття виконавчого провадження, проте повідомлень про добровільне виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва до державного виконавця не надходило, в зв`язку із чим, оскаржувані постанови були винесені правомірно та не підлягають скасуванню.

Третя особа надала свої пояснення відносно предмету спору, в яких зазначила, що виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва було виконано позивачем через місяць, а не 10 днів, у примусовому порядку, із виїздом державного виконавця та за участю двох понятих. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

08.09.2020 року на адресу ОСОБА_1 , її дочки - ОСОБА_3 , та онуки - ОСОБА_4 надійшли постанови про відкриття виконавчого провадження від 28.08.2020 у ВП №62902310, ВП №60902215, ВП №62902260 на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва про виселення з квартири за адресою: АДРЕСА_2 , протягом 10 робочих днів.

22.09.2020 року позивачем була отримана вимога від 17.09.2020 року, відповідно до якої старшим державним виконавцем Танащук О.М. вимагалось боржнику та стягувачу бути присутніми 29.09.2020 о 12:00 год, за адресою: АДРЕСА_2 для виконання вищезазначеного рішення.

29.02.2020 року дочка позивача з`явилась за вищевказаною адресою для передачі ключів від квартири державному виконавцеві, оскільки виселення із даної квартири позивачем відбулось раніше.

Після огляду квартири відповідачем були складені акти від 29.09.2020 року, в яких зазначено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 виселилися із квартири самостійно.

08.10.2020 року позивачем були отримані постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 жовтня 2020 року ВП №63197134 та ВП №63197092 про стягнення виконавчого збору в розмірі 195,30 та 10 0000,00 грн.

Незгода позивача із прийнятими постановами зумовила її звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Так, частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII виконавче провадження визначено як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що передбачає сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - Закон №1404-VIII).

В розрізі приписів частини 1 статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII).

Згідно частини 1 статті 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII).

При цьому, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII).

В свою чергу, в контексті приписів частини 1 статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець, в контексті приписів частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню) (ч. 6 ст. 26 Закону №1404-VIII).

Статтею 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

У силу приписів частини 1 статті 28 Закону №1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Аналіз вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої, повернутої, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що жодних заходів примусового виконання рішення суду, передбачених частиною 1 статті 10 Закону №1404-VIII державним виконавцем не здійснювалося.

Так, 29.09.2020 року відповідачем було складено акт, зі змісту якого слідує, що виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_2 встановлено, що рішення суду виконано в самостійному порядку, шляхом звільнення приміщення квартири від належного позивачам майна.

Тобто, акт державного виконавця від 29.09.2020 року свідчить про обставини не вчинення відповідачем заходів примусового виконання рішення суду, передбачених частиною 1 статті 10 Закону №1404-VIII, а відтак суд вважає що оскаржувані постанови прийняті ним безпідставно та є такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні суд дійшов до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України.

Частиною 2 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає задоволенню, то судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139,143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю;

2. Визнати дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни -протиправними;

3. Визнати протиправними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №63197134 та ВП №63197092 від 02 жовтня 2020 року;

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 840,80 (вісімсот сорок грн вісімдесят коп) за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 22/15, код ЄДРПОУ 34999976).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).

Суддя Н.Г. Вєкуа