Рішення № 94262049, 18.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2021 року м. Київ № 640/2443/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368), що полягають у неврахуванні ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до загального страхового стажу періодів трудової діяльності: з 26.08.1980 по 02.01.1982, з 02.05.1998 по 01.11.1998, 20.04.2000 по 24.04.2000, з 12.07.1989 по 01.04.1996;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) періоди трудової діяльності з 26.08.1980 по 02.01.1982, з 02.05.1998 по 01.11.1998, з 20.04.2000 по 24.04.2000, з 12.07.1989 по 01.04.1996 та здійснити перерахунок пенсії за віком, починаючи з дня подання заяви, а саме: з 12.09.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачем протиправно, без належних на те підстав не враховано до страхового стажу позивача зазначені періоди трудової діяльності позивача, оскільки спірні періоди роботи підтверджуються записами у трудовій книжці, а можливі помилки у записах не можуть впливати на період роботи та неврахування його до розрахунку для призначення пенсії. Крім того, позивач зазначив, що станом на дату внесення відомостей до його трудової книжки про роботу в період з 12.07.1989 по 01.04.1996 законодавство України не містило норми про необхідність зазначення ідентифікаційного коду на печатці організації, тому позивач не має бути обмежений у праві зарахування трудового стажу за вказаний період до розрахунку для призначення пенсії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою відповідачу надано час для подачі відзиву разом з відповідними доказами на підтвердження своєї позиції.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подано до суду відзив, в якому відповідач зазначив, що при призначенні пенсії позивачу не було включено до розрахунку пенсії періоди з 26.08.1980 по 02.01.1982, з 02.05.1998 по 01.11.1998, 20.04.2000 по 24.04.2000, з 12.07.1989 по 01.04.1996 у зв`язку з невідповідністю відомостей у записах стосовно дат наказів та відсутністю коду підприємства на печатці, якою засвідчено підпис посадової особи. Також, зазначив, що подані позивачем довідки щодо його зайнятості у спірні періоди не беруться до уваги, оскільки видані підприємствами, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві надано до суду 28.02.2020 копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві з 01.12.2019 та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до довідки від 12.11.2018 № 0000648633/20618 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою.

12 вересня 2019 року позивач подав до відповідача заяву про зарахування до страхового стажу періодів роботи, які не були враховані відділенням Пенсійного фонду м.Корюківка Чернігівської області при оформленні мені пенсії.

Листом від 10.10.2019 № 238754/03 відповідач повідомив, що згідно матеріалів пенсійної справи до страхового стажу не враховано періоди роботи: з 26.08.1980 по 02.01.1982 у зв`язку з відсутністю дати наказу про звільнення, з 02.05.1998 по 01.11.1998 у зв`язку з виявленим виправленням у наказі про прийом на роботу, з 20.04.2000 по 24.04.2000 у зв`язку з виявленим порушення внесення запису про прийом на роботу (наказ від 20.01.2000) цей період складає 4 місяці, з 12.07.1989 по 01.04.1996 у зв`язку з відсутністю коду підприємства на печатці, якою засвідчений підпис посадової особи на звільнення, загальний страховий стаж складає 29 років 2 місяці 16 днів.

Також, відповідачем повідомлено, що подані позивачем копії довідок від 15.12.2015 №11/580, яка видана ВП «Шахта Лутугінська» ДП «Луганськвугілля» (код 26478414) та від 13.08.2019 №13/03-1601, яка видана Територіальним відділенням Фонду соціального страхування на випадок безробіття ЛНР в м. Лутугіно, не можуть бути враховані оскільки видані підприємствами, які знаходяться на непідконтрольній території.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який набрав законної сили з 01.01.2004.

Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Приписами статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, зокрема страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Постанова № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Порядок ведення трудових книжок встановлений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.6 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з пунктом 2.9 Інструкції виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Пунктом 2.14 Інструкції передбачено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».

Згідно з пунктом 2.27 Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Пунктом 4.1 Інструкції визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 , останній працював, зокрема:

в період з 26.08.1980 по 02.01.1982 у ВП «Шахта ім. В.І. Леніна» ПО «Ворошиловградуголь», про що свідчать записи в трудовій книжці №№13-16;

в період з 12.07.1989 по 01.04.1996 ОСОБА_1 працював у Ворошиловградскому ОПО «Бытрадиотехника», про що свідчать записи в трудовій книжці №№23-24;

в період з 02.05.1998 по 01.11.1998 позивачу призначена допомога по безробіттю Луганському центрі зайнятості;

в період з 20.04.2000 по 24.04.2000 позивачу призначена допомога по безробіттю Луганському центрі зайнятості.

Із дослідженої судом вищевказаної трудової книжки позивача судом встановлено, що усі записи у ній виконані чітким правописом та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця.

З матеріалів справи встановлено, що підставою для незарахування органом Пенсійного фонду до страхового стажу ОСОБА_1 періоду з 26.08.1980 по 02.01.1982 стала відсутність дати наказу про звільнення (02.01.1982).

Разом з тим, згідно довідки, виданої ВП «Шахта Лутугінська» ДП «Луганськвугілля», від 15.12.2015 №11/580 підтверджено, зокрема, те, що ОСОБА_1 звільнений був 02.01.1982 за власним бажанням згідно наказу від 03.01.1982 №1к.

Стосовно періодів роботи з 02.05.1998 по 01.11.1998, з 20.04.2000 по 24.04.2000 підставою для їх неврахування відповідач зазначив виявлення виправлень у наказі про прийом на роботу та порушення внесення запису про прийом на роботу.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими такі висновки відповідача, оскільки, на переконання суду, недоліки при заповненні трудової книжки позивача не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні йому страхового стажу та витребування інших підтверджуючих документів, оскільки, як встановлено судом, вказані записи у трудовій книжці ОСОБА_1 повністю підтверджують його стаж роботи за вказані періоди.

Щодо неврахування періоду стажу роботи з 12.07.1989 по 01.04.1996 у зв`язку з відсутністю коду підприємства на печатці, якою засвідчений підпис посадової особи на звільнення суд зазначає наступне.

Згідно трудової книжки у період з 12.07.1989 по 01.04.1996 позивач працював у Ворошиловградскому ОПО «Бытрадиотехника».

Відповідно до положень «Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України», затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України №118 від 22.01.1996 (далі - Положення № 118):

- Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо);

- Державний реєстр створюється з метою: забезпечення єдиних принципів ідентифікації суб`єктів господарської діяльності та їх державного обліку в межах інформаційного простору України; здійснення спостережень за структурними змінами в економіці, які відбуваються під час створення суб`єктів господарської діяльності, їх реорганізації та ліквідації; забезпечення державних органів інформацією про суб`єкти господарської діяльності; організації на основі Державного реєстру суцільних і вибіркових статистичних спостережень, одноразових обстежень та переписів; взаємодії на єдиних методологічних засадах з базами даних Національного банку, Головної державної податкової інспекції, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету, інших міністерств і відомств; забезпечення в межах законодавства доступності, гласності та відкритості інформації про суб`єкти господарської діяльності для заінтересованих користувачів; забезпечення оперативного переходу до міжнародних систем класифікації та кодування;

- для включення до Державного реєстру суб`єкт господарської діяльності в десятиденний термін після його державної реєстрації (перереєстрації) або прийняття рішення (постанови, розпорядження, наказу) про створення, в тому числі філії, відділення, представництва тощо, подає до відповідного органу державної статистики заповнену облікову картку встановленого зразка, а також нормативні та установчі документи;

- у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування;

- використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов`язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб`єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Таким чином, Положенням № 118 регулюються обмеження щодо подання підприємством звітів та облікових документів без ідентифікаційного коду з Державного реєстру і ніяким чином не впливає на наявність трудового стажу позивача.

Поряд з цим, положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992 №2318-XII «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 № 643 не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов`язок їх заміни.

Суд зазначає, що відсутність на печатці такого реквізиту як ідентифікаційний код з Єдиного державного реєстру підприємств не може спростовувати наявність трудового стажу та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

Крім того, на позивача не покладено обов`язок щодо перевірки усіх реквізитів печатки підприємства.

Таким чином, трудовий стаж позивача за період з 12.07.1989 по 01.04.1996 мав бути врахований під час розгляду заяви та призначення пенсії позивачу.

Поряд з цим, суд зазначає, що станом на час внесення спірного запису, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Також, відповідно до чинної на даний час постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Також, суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, згідно якої формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

В даному випадку, відповідачем відмовляючи в призначенні пенсії не надано належної правової оцінки поданим документам на підтвердження позивачем трудового стажу. Жодних письмових доказів, окрім припущень представника відповідача, матеріали справи не містять. Так само, не підтверджено відповідачем і вжиття заходів, спрямованих на отримання підтверджуючих документів відповідної архівної установи.

Водночас, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей. Органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

З огляду на викладене, суд вважає, що посилання відповідача на непідтвердження стажу роботи по спірним періодам на підставі довідок, які видані підприємствами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території є безпідставними, оскільки наявний трудовий стаж позивача підтверджено записами в трудовій книжці, яка є основним документом.

Водночас, відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто за умови підтвердження трудового стажу позивач, як громадянин України, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач перебуває в невизначеній ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 76 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши наявні матеріали справи, вбачається, що позивачем було вжито всіх можливих заходів для надання підтверджуючих доказів щодо спірних періодів роботи.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що пенсійним органом безпідставно відмовлено в зарахуванні до загального трудового стажу позивача спірних періодів трудової діяльності: з 26.08.1980 по 02.01.1982, з 02.05.1998 по 01.11.1998, 20.04.2000 по 24.04.2000, з 12.07.1989 по 01.04.1996.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивач, за захистом яких він звернувся до суду.

Зважаючи на встановлені обставини справи, норми чинного законодавства, з метою правильного та ефективного способу захисту порушеного права суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди його трудової діяльності з 26.08.1980 по 02.01.1982, з 02.05.1998 по 01.11.1998, з 20.04.2000 по 24.04.2000, з 12.07.1989 по 01.04.1996 та здійснити перерахунок пенсії за віком, починаючи з дня подання заяви, а саме: з 12.09.2019.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини у справі, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для його задоволення.

Беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368), що полягають у неврахуванні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до загального страхового стажу періодів трудової діяльності: з 26.08.1980 по 02.01.1982, з 02.05.1998 по 01.11.1998, 20.04.2000 по 24.04.2000, з 12.07.1989 по 01.04.1996.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди трудової діяльності з 26.08.1980 по 02.01.1982, з 02.05.1998 по 01.11.1998, з 20.04.2000 по 24.04.2000, з 12.07.1989 по 01.04.1996 та здійснити перерахунок пенсії за віком, починаючи з дня подання заяви, а саме: з 12.09.2019.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко