Рішення № 94261920, 16.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2021 року м. Київ № 640/28300/20

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» про визнання протиправними та скасування постанов-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, 2-Д ідентифікаційний код 35018577), третя особа - Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК» (01601, м. Київ, вул. В. Васильківська, 10, ідентифікаційний код: 14351016) в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дубаса Артура Михайловича від 03.11.2020 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №3954702;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дубаса Артура Михайловича від 03.11.2020 про відкриття виконавчого провадження №63479509.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що фактично заборгованість в рамках виконавчого провадження не стягувалась, а борг був погашений позивачем у добровільному порядку, тому оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 17 листопада 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив на позовну заяву до суду не подав.

Третя особа - ПАТ «Фідобанк» пояснення щодо предмету спору до суду не надала, проте залучила до матеріалів справи заяву ПАТ «Фідобанк» (стягувача за виконавчим листом) на адресу відповідача про закриття виконавчого провадження від 15.01.2016 року.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

16 травня 2013 року Оболонським районним судом м. Києва було ухвалено рішення по справі № 756/956/13(пр.№ 2/756/1361/13), яким вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки №014/0398/3/19557 від 08.07.2008р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 51,20 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк» за Генеральною кредитною угодою № 011/1975/10/22585 від 11 вересня 2008 року та Кредитним договором № 011/1975/10/22585 від 11.09.2008р. у розмірі 1 278 582 (один мільйон двісті сімдесят вісім тисяч п`ятсот вісімдесят дві) грн. 96 коп., шляхом проведення прилюдних

торгів, визначивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 728 392 (сімсот двадцять вісім тисяч триста дев`яносто дві) гривень.

На підставі зазначеного рішення було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження № 39547022.

24 грудня 2015 року між ПАТ «Фідобанк» (правонаступником АТ «Ерсте банк») та ОСОБА_2 було укладено Договір про прощення боргу за кредитним договором № 011/1975/10/22585 від 11.09.2008р., у зв`язку з добровільним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань.

15 січня 2016 року ПАТ «Фідобанк» подало до ВДВС Оболонського РУЮ м. Києва заяву про закриття виконавчого провадження № 39547022 у зв`язку з повним та добровільним виконанням ОСОБА_2 рішення суду.

03.11.2020 року виконавче провадження № 39547022 було закінчено, у зв`язку з наявністю заяви стягувана про сплату боргу у повному обсязі.

03.11.2020 року також було винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 100 000,00 гривень. Того ж дня було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63479509, з виконання постанови № 39547022 від 03.11.2020 року про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 100 000,00 гривень.

Незгода позивача із прийнятими постановами зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до положень частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

У силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1404-VІІІ основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

За приписами частини третьої статті 40 Закону №1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Тобто, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Натомість, частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, пункт 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції № 512/5, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Таким чином, при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

При розгляді даної справи судом враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18, відповідно до якого обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавчого документа та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Отже, за своєю природою виконавчий збір є винагородою виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення, яка стягується у розмірі, пропорційної до розміру фактично стягнутої суми за виконавчим документом.

Судом встановлено, що 24 грудня 2015 року між ПАТ «Фідобанк» (правонаступником АТ «Ерсте банк») та позивачем було укладено Договір про прощення боргу за кредитним договором № 011/1975/10/22585 від 11.09.2008р., у зв`язку з добровільним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань.

15 січня 2016 року ПАТ «Фідобанк» подало до ВДВС Оболонського РУЮ м. Києва заяву про закриття виконавчого провадження № 39547022 у зв`язку з повним та добровільним виконанням ОСОБА_2 рішення суду. Копія вказаної заяви долучена до матеріалів справи.

Проте, лише через 3 роки і 10 місяців після повного виконання позивачем рішення суду, відповідачем було закінчено виконавче провадження № 39547022, та відкрито виконавче провадження №63479509 від 03.11.2020 року про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 100 000,00 грн.

При цьому, із матеріалів виконавчого провадження ВП № 39547022 не вбачається, а державним виконавцем не наведено жодних доказів здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду за виконавчим документом № 2/756/1361/13, як і не надано жодних доказів стягнення державним виконавцем за вказаним виконавчим документом суми боргу в примусовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу протиправність стягнення виконавчого збору у розмірі 100 000,00 грн з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості зі сплати аліментів.

Судом встановлено, що за виконавчим листом, на підставі якого було відкрито виконавче провадження №39547022 передбачено звернення стягнення на майно в рахунок в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 278 582,96 грн. Таким чином, сума виконавчого збору повинна була складати 127 858,30 грн.

В той же час, як встановлено судом під час розгляду справи, відповідач, не здійснивши фактичного звернення стягнення на майно позивача, виніс постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 100 000,00 грн, без обґрунтування розрахунку такої суми.

З огляду на встановлені обставини справи, беручи до уваги, що позивачем сплачено в повному обсязі суму боргу без застосування державним виконавцем заходів примусового виконання, суд доходить висновку про безпідставність ухваленої постанови про відкриття виконавчого провадження №63479509 і про стягнення виконавчого збору у розмірі 100 000,00 грн, та як наслідок про їх протиправність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків про необхідність задоволення позовних вимог.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись положеннями статей 2, 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю;

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дубаса Артура Михайловича від 03.11.2020 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №3954702;

3. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дубаса Артура Михайловича від 03.11.2020 про відкриття виконавчого провадження №63479509.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1840,80 грн (одна тисяча вісімсот сорок грн вісімдесят коп) за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, 2-Д ідентифікаційний код 35018577).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).

Суддя Н.Г. Вєкуа