Рішення № 94261803, 20.01.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року Чернігів Справа № 620/4511/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Чернігівської обласної прокуратури (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні;

- зобов`язати Чернігівську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку, що становить 21340,00 грн;

- зобов`язати Чернігівську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20.08.2020 по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем на момент її звільнення не проведено повного розрахунку, а саме не виплачено вихідної допомоги. Позивач зазначає, що не здійснення повного розрахунку при звільненні, зокрема передбаченої статтею 44 Кодексу законів про працю України суттєво погіршило його становище та обмежило реалізацію його законних інтересів в частині трудових прав. Щодо правового регулювання виплати вихідної допомоги, то позивач зазначив, що Закон України «Про прокуратуру» не встановлює будь-яких обмежень стосовно виплати вихідної допомоги при звільненні.

13.10.2020 ухвалою суду провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

13.10.2020 ухвалою суду провадження у справі зупинено.

23.11.2020 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 про зупинення провадження у справі скасовано, справу направлено на продовження розгляду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки відповідно до Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплата вихідної допомоги у разі звільнення за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону не передбачена. Таким чином, відповідач діяв у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач подав відповідь на відзив та заперечував проти доводів, викладених у відзиві, з огляду на те, що відповідач не надав доказів, які б могли свідчити про правомірність його дій. Аргументи, викладені у відзиві, на переконання позивача, є намаганням відповідача уникнути покладеного на нього чинним законодавством обов`язку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач з 01.03.2007 по 13.12.2018 працювала на різних посадах в прокуратурі Чернігівської області, з 14.12.2018 по 19.08.2020 - на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Чернігівську область, прокуратури області, що підтверджується копією трудової книжки та відповідними наказами (а.с. 21-24, 25-26).

Наказом прокурора Чернігівської області від 19.08.2020 № 261к позивача звільнено з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 19.08.2020 (а.с.26).

21.09.2020 позивач звернулась із запитом до відповідача та просила надати розрахунковий лист із зазначенням видів та розміру виплат, які виплачено їй при звільненні та вказати чи проведено з позивачем повний розрахунок (а.с.27).

Листом від 25.09.2020 № 27-34 вих-20 відповідач інформував позивача про здійснення остаточного розрахунку при звільненні та надав розрахунковий лист за серпень 2020 року (а.с.28-29).

25.09.2020 позивач звернулась до відповідача із запитом, в якому просила вказати причини не виплати вихідної допомогу відповідно до вимог статті 44 Кодексу законів про працю України (а.с.30).

Листом від 01.10.2020 № 27-53 вих-20 відповідач повідомив позивача, що оскільки позивача звільнено з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а не на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу, то підстави для виплати вихідної допомоги відсутні (а.с.31).

Не погодившись з відповідачем, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Аналогічна правова позиція з подібних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 по справі №560/3971/19, яка в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом під час вирішення наведеного спору.

Отже, відповідачем вчинена протиправна бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу вихідної допомоги, оскільки саме у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.

Разом з тим, обов`язок щодо нарахування та виплати спірної допомоги в конкретній сумі покладено на відповідача, як роботодавця на підставі бухгалтерських даних, тому в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу в конкретній сумі 21340 ,00 грн, слід відмовити.

Окрім цього, право позивача на одержання суми середньомісячного заробітку як вихідної допомоги визначено Законом і цей Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Враховуючи вищенаведене, саме у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.

Необхідно вказати, що правова позиція щодо обов`язку органу здійснити повний розрахунок в день звільнення та застосування статті 116 та 117 КЗпП України висловлювалася Верховним Судом, зокрема в постановах від 06.03.2020 у справі 1240/2162/18; від 28.02.2020 у справі № 817/1427/17.

При цьому день фактичного розрахунку є днем складення та направлення до органів казначейства бухгалтерським відділом роботодавця платіжного доручення про перерахування коштів чи поступлення на відповідний рахунок позивача спірних сум, відповідно саме цей день вважається днем фактичного розрахунку.

Установивши при розгляді справи факт затримки розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 у справі № 524/1714/16-а.

Отже, правильним способом захисту у даному випадку має бути стягнення на користь працівника середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а не зобов`язання роботодавця виплатити відповідні суми.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування (частина 1 статті 73 КАС України).

Проте докази щодо наявності вказаних обставин відсутні, тому вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20.08.2020 по день фактичного розрахунку, задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, позов слід задовольнити частково.

Підстави для стягнення судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Чернігівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Зобов`язати Чернігівську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього заробітку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Чернігівська обласна прокуратура, вул. Князя Чорного, 9, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02910114.

Повний текст рішення виготовлено 20 січня 2021 року.

Суддя І.І. Соломко