Рішення № 94261258, 20.01.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 р. Справа № 480/4884/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) (далі - відповідач, Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України, військова частина 9953), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати при звільненні з військової служби ОСОБА_1 всіх належних грошових сум;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 22.01.2019 по 15.05.2020 у розмірі 165 058,61грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу та на дату закінчення проходження якої - 21.01.2019, відповідачем не було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження служби та компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду. В подальшому індексація грошового забезпечення за період проходження служби та компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки були присуджені до виплати за рішеннями Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2020, на виконання вимог яких відповідачем було здійснено такі виплати та фактично проведено остаточний розрахунок з позивачем 15.05.2020.

Відтак, вважає, що оскільки, у день звільнення позивача - 21.01.2019 відповідачем не було здійснено з позивачем остаточного розрахунку, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення з 01.06.2015 по 21.01.2019 та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 10.08.2020 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву з доказами на обґрунтування своєї позиції, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Так, у відзиві, вказав, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. При цьому, відмітив, що такі рішення суду виконані відповідачем в добровільному порядку.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому вказано, що відповідач у відзиві жодним чином не обґрунтував причини затримки виплати коштів, на отримання яких позивач мав право станом на дату звільнення. При цьому, позивач був звільнений із служби 21.01.2019, а кінцевий розрахунок з ним відповідач провів лише 15.05.2020 на виконання рішення судів у справах №480/1690/20 та №480/2020/20. Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Відтак, вважає, що обґрунтованим, пропорційним та справедливим розмір середнього грошового забезпечення за час затримки виплати за період з 22.01.2019 (наступний день після звільнення) по 15.05.2020 (дата фактичного розрахунку з позивачем).

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає необхідним позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач з 28.08.2003 по 21.01.2019 року проходив військову службу у Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Наказом Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21.01.2019 №18-ОС позивача з 21.01.2019 звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу (а.с.7).

На дату закінчення проходження позивачем військової служби 21.01.2019 відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення з 01.06.2015 по 21.01.2019 та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, у зв`язку з чим позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав.

Так, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 у справі №480/1690/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України позовні вимоги було задоволено, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно в кількості 70 днів у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 21.01.2019 та зобов`язано Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно в кількості 70 днів у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 21.01.2019 (а.с.8-10).

Також, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 у справі №480/2020/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України позовні вимоги було задоволено, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 червня 2015 року по 21 січня 2019 року включно та зобов`язано Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01 червня 2015 року по 21 січня 2019 року включно в сумі 47209,51 грн. (а.с.11-12).

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень вказані рішення Сумського окружного адміністративного суду набрали законної сили та на їх виконання було проведено розрахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01 червня 2015 року по 21 січня 2019 року та визначено до виплати суму у розмірі 72842,34грн (а.с.31). Виплата вказаної суми була проведена 15.05.2020, що підтверджується копією виписки по картці/рахунку позивача з банківської установи (а.с.13). Вказане не заперечується відповідачем.

Як вбачається з позову, позивач 27.05.2020 звертався до відповідача з заявою та просив виплатити на його користь середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні з наступного дня після звільнення по 15.05.2020, у відповідь на яку позивача було повідомлено листом про те, що відповідно до ст.ст.2,3 Закону України "Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року №159 чітко встановлено, що компенсація за втрату частини доходів проводиться виключно на грошові доходи, перелік яких чітко визначено, та які не мають разового характеру і які нараховані, але не виплачені (а.с.14).

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати всіх належних при звільненні грошових сум протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав шляхом стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу") закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. А відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Матеріалами справи підтверджено, що при звільненні відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01 червня 2015 року по 21 січня 2019 року. Вказані компенсація та індексація були виплачені позивачу лише після звернення до суду з відповідними позовними заявами та прийняття рішень Сумським окружним адміністративним судом у справах №480/1690/20 та №480/2020/20 - 15.05.2020 (а.с.13).

Разом з тим, а ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", а ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за не отримане речове майно не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Як встановлено судом, позивач був звільнений із служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 21.01.2019, а кінцевий розрахунок з ним відповідач провів лише 15.05.2020 після прийняття рішень Сумським окружним адміністративним судом у справах №480/1690/20 та №480/2020/20.

Тобто вказані обставини, свідчать про те, що відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні.

При цьому, суд враховує, що як частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України, так і частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Конституційним Судом України у рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №8-рп/2013 зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Тобто право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (п.2.1).

Враховуючи вищевикладене, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною, що узгоджується і з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18, які відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинні враховуватись судом.

Крім того, у вказаному рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 825/1832/17, від 26.11.2019 року №340/184/19, які відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинні враховуватись судом.

За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України (при виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01 червня 2015 року по 21 січня 2019 року).

Так, розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, відповідно до п.2 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якого обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом, згідно довідки відповідача про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат від 04.06.2020 №181 (а.с.15,30) середньоденне грошове забезпечення позивача складає 344,59грн.

Позивач просить стягнути середній заробіток за період з 22.01.2019 по день фактичної виплати йому належних сум - 15.05.2020.

Так, як вбачається з копії наказу відповідача від 21.01.2019 №18-ОС позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу з 21.01.2019 (а.с.7). Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 22.01.2019.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період проходження служби виплачена позивачу 15.05.2020, що не заперечується сторонами.

Разом з тим, позивачем помилково розраховано кількість днів затримки розрахунку при звільненні, а тому і суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, кількість календарних днів за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2019 по 15.05.2020 складає 480 календарних днів, а не 479, як зазначено позивачем.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з 22.01.2019 по 15.05.2020 складає 165403,20грн. (344,59грн. х 480к.днів).

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 зазначає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

Суд, враховуючи правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а також постанови Верховного Суду від 16.07.2020 по справі №812/1259/17 адміністративне провадження №К/9901/35854/18, від 04.09.2020 по справі № 260/348/19 адміністративне провадження №К/9901/26609/19, від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17, зазначає, що необхідно врахувати в даному випадку істотність суми заборгованості (72842,34грн.) у порівняння з середнім заробітком за час затримки розрахунку (165403,20грн.).

Враховуючи те, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (165403,20грн.) значно перевищує суму, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні (72842,34грн.), суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності, та стягнути на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 72842,34грн.

При цьому, позивач просить суд зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Отже, враховуючи вищезазначене та з урахуванням вимог ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та стягнути (а не зобов`язати нарахувати та виплатити) з відповідача 72842,34,20грн. середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Доводи представника відповідача з посиланням на постанови Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №0940/1532/18, від 28.01.2020 у справі №822/2663/15, та на рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 відповідно до яких у даних правовідносин відсутні правові підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, оскільки виплата належних позивачем сум, була здійснена у порядку виконання судових рішень, суд не приймає до уваги, враховуючи наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15. Також Великою Палатою Верховного Суду у даній постанові зроблено висновок про те, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

При цьому, щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд враховує наступне.

Відповідно до пунктів 2, 4 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Таким чином на момент розгляду справи вимоги в частині стягнення середнього заробітку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд вважає передчасними, так як відповідач взагалі заперечує право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, при цьому сума компенсації податку має бути відшкодована позивачу саме при виплаті суми середнього заробітку.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) (40030, м. Суми, пров. Громадянський, 1, код ЄДРПОУ 14321759) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стягнути з Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) (40030, м. Суми, пров. Громадянський, 1, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі 72842грн.34коп. (сімдесят дві тисячі вісімсот сорок дві грн. 34коп.).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 20.01.2021.

Суддя І.Г. Шевченко