Рішення № 94261191, 20.01.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 січня 2021 року м. Рівне №460/7819/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доАпарату Верховної Ради України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 66731,04 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що з 29.08.2019 позивач була звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 . Зазначила, що відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Вказує, що при звільненні з посади їй виплачено заробітну плату, однак відповідач у день звільнення не провів з нею розрахунок за 68,5 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки, у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 . На виконання рішення суду у справі № 460/2530/20, лише 23.07.2020 відповідачем проведено остаточний розрахунок, що підтверджується роздруківкою з банківської картки. Враховуючи порушення відповідачем норм ст.117 КЗпП України, наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 66731,04 грн. З підстав наведених у позові, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду у складі судді Гудими Н.С. від 22.10.2020 задоволено заяву про самовідвід судді Гудими Н.С. в адміністративній справі №460/7819/20.

Адміністративну справу №460/7819/20 передано до відділу документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду для повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та визначення складу суду у порядку, передбаченому ч.1 ст.31 КАС України.

Так, за результатами повторного автоматизованого розподілу справи, оформленого протоколом від 22.10.2020, справу №460/7819/20 передано на розгляд судді ОСОБА_3

28.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому він вказує на те, що немає обґрунтованих підстав стверджувати про порушення прав, свобод та інтересів позивача. Вказано, що постановою Верховної Ради України «Про структуру апарату Верховної Ради України» від 20.04.2000 №1678-ІІІ встановлено граничну чисельність кількості штатних одиниць та затверджено чітку структуру Апарату Верховної Ради України, однак серед такого переліку відсутні посади помічників-консультантів народних депутатів України. З урахуванням наведеного відповідач вважає, що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для помічників народних депутатів, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо. На думку відповідача, умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України. Водночас, Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними. При цьому, здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, яких станом на час звільнення позивача було недостатньо.

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється без повідомлення сторін, відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріли по справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 29.04.2016 №1027-к ОСОБА_1 було зараховано з 16.05.2016 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України “Про державну службу”, встановлено заробітну плату у розмірі 3000 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 27.04.2016 №351-05/190 та заяви ОСОБА_1 від 10.05.2016.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 №1305-к помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29.08.2019 у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, у тому числі і позивача.

Вказаним розпорядженням визначено необхідність провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно статті 19 Закону України “Про відпустки” в межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до ст.34 Закону України “Про статус народного депутата України” згідно з додатком.

Зі змісту додатку до розпорядження від 27.08.2019 №1305-к, за ОСОБА_1 станом на день звільнення (29.08.2019) налічується невикористані 68,5 дні основної щорічної відпустки.

На день звільнення позивачу було частково виплачено компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 4 календарні дні в сумі 782,60 грн (а.с.32-33). Виплатити компенсацію за решту днів (64,5) відповідач відмовився у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 .

За змістом листа Першого заступника керуючого справами Управління справами Верховної Ради України від 14.04.2020 №15/14-2020/30351 (а.с.26-27), розмір компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, не виплаченої позивачу, складає 12619,43 грн з розрахунку 64,5 календарних днів.

Вважаючи невиплату компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, ОСОБА_1 звернулася до суду із захистом своїх прав.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі 460/7819/20, яке набрало законної сили 06.08.2020, зобов`язано Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 64,5 дні невикористаної щорічної основної відпустки в сумі 12619,43грн.

На виконання цього рішення, 23.07.2020 відповідачем проведено остаточний розрахунок та виплачено компенсацію за 64,5 дні невикористаної щорічної основної відпустки в сумі 10173,70грн. (з вирахуванням податків та зборів).

Відтак, судом у справі № 460/2530/20 встановлено, що відповідач не виконав обов`язку щодо повного розрахунку перед позивачем, а тому підлягає відшкодуванню з відповідача сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 66 731,04грн.

Вважаючи порушення відповідачем прав та свобод щодо проведення повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України “Про статус народного депутата України” від 17.11.1992 №2790-XII (далі – Закон №2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі – Положення №379/95-ВР).

Частиною першою статті 34 Закону №2790-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до ч.3 ст.34 Закону №2790-XII, помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Згідно з ч.7 ст.1.1 Положення №379/95-ВР, помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина восьма статті 1.1 Положення №379/95-ВР визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до ч.2 ст.2.2 Положення №379/95-ВР, на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Відповідно до статті 4.1 Положення №379/95-ВР, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами частин першої та третьої статті 4.4 Положення №379/95-ВР помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України “Про відпустки”.

За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст. 117 КЗпП України).

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Відтак, ч.1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість, ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

До вказаних правових висновків застосування ст. 117 КЗпП України, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17.

Таким чином, враховуючи аналіз ст.117 КЗпП України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17, суд погоджується з доводами позивача про те, що в даному випадку, на відповідача покладається відповідальність передбачена ст. 117 КЗпП України, оскільки вказана норма є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, та відповідно до законодавчих гарантій.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, Апарат Верховної Ради України не звільняється від відповідальності, передбаченої зазначеною статтею, а саме виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, рішенням суду від 16.06.2020 у справі 460/7819/20, яке набрало законної сили 06.08.2020, встановлено, що позивачу на день звільнення не була виплачена відповідачем - Апаратом Верховної Ради України, як роботодавцем, компенсація за невикористану щорічну основну відпустку.

В силу вимог ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. А тому судом відхиляються доводи відповідача про те, що позивачем у даній справі безпідставно сформовано до його позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки суд неправильно зазначив його як роботодавця позивача.

Відтак, в межах вказаної справи, обставини з цього приводу, не підлягають доказуванню.

Також, суд звертає увагу, що, власне, Апаратом Верховної Ради України 23.07.2020 на виконання рішення суду як роботодавцем, виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17 вказала, що відповідно до практики Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15).

Враховуючи наведене вище, судом встановлено, що позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України, позаяк після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, що стосується позовної вимоги про стягнення з Апарату Верховної Ради України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 66731,04грн., то суду необхідно зазначити таке.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця по відшкодуванню передбаченому ст. 117 КЗпП України, яке спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

29.08.2019 помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад, у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, у тому числі і ОСОБА_1 , підтвердженням чого є приєднана до матеріалів справи копія розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 №1305-к.

Згідно із розрахунку відпустки, яка відповідачем надана суду, заробітна плата за два останні місця роботи, що передують дню звільнення становить 12000,00грн. (червень та липень 2019 року), середньоденний заробіток - 292,68грн. (12000,00грн./41 робочий день).

Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.08.2019 по 23.07.2020 (226 календарних днів) становить (226*292,68грн.) 66145,68грн.

Разом з тим, в рамках зазначеної справи суду необхідно звернути увагу на п. 39 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, де Велика Палата Верховного Суду констатувала, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За таких обставин справи та враховуючи висновки, викладені у постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на наступне.

На день звільнення, 29.08.2019, із займаних посад, у зв`язку із закінченням строкового трудового договору помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, ОСОБА_1 не зверталася до відповідача щодо виплати їй невикористаної щорічної основної відпустки, з невиплатою якої позивач пов`язує право на стягнення середнього заробітку у цій справі № 460/7819/20.

Крім того, суд зазначає, що тривалість періоду затримки розрахунку при звільненні з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, пов`язана із відсутністю бюджетних асигнувань на вказані видатки.

Також, судом встановлено, що рішення у справі № 460/2530/20 щодо виплати компенсації невикористаної щорічної основної відпустки у сумі 12619,43 грн., набрало законної сили 06.08.2020. Апаратом Верховної Ради України виконано рішення в короткі строки, а саме 23.07.2020 виплачено ОСОБА_1 належні суми.

Отже, відповідачем, оперативно, ще до набрання рішення законної сили виплачено компенсацію невикористаної відпустки, що впливає на ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

У справі № 460/2530/20 розмір заборгованості відповідача, щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум, а саме компенсації невикористаної щорічної основної відпустки (12619,43грн), є значно менший, ніж сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд бере до уваги наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу належності позивачу компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, який вирішувався у судовому порядку.

З огляду на вказані обставини, зокрема наявність спору з приводу належності позивачу сум на день звільнення, розмір недоплаченої суми при звільненні 12619,43грн., істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.

Тому суд вважає справедливим, пропорційним, таким, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача зазначеним у постановах Великої Палати Верховного Суду, необхідність зменшення розміру стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку до 6000,00 грн, за весь період прострочення виплати належної позивачу при звільненні невикористаної щорічної основної відпустки.

Відтак, з врахуванням наведеного, позовну вимогу слід задовольнити частково та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень частково обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач частково ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. А тому поданий позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позов задоволено частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, судові витрати на суму 75,60 грн., сплачені, згідно із квитанцій від 12.10.2020 № 99704.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України ( вул. Грушевського, 5,м. Київ,01008, код ЄДРПОУ 20064120) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.

Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6000,00грн (шість тисяч гривень).

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 60731,04грн (шістдесят тисяч сімсот тридцять одна гривня чотири копійки), - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5,м. Київ,01008, код ЄДРПОУ 20064120) судові витрати на суму 75,60 грн. (сімдесят п`ять гривень шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 20 січня 2021 року.

Суддя Д.П. Зозуля