Рішення № 94260880, 20.01.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 р. справа № 400/4293/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачаГоловного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; скасування наказу від 04.08.2020 р. № 4-УБД

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії та скасувати наказ відповідача від 04.08.2020 року № 4-УБД "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, розташованої в межах території Підгір`ївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за межами населеного пункту;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, розташованої в межах території Підгір`ївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за межами населеного пункту.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у червні 2020 року звернувся до відповідача з заявою про безоплатну приватизацію земельної ділянки, однак отримав відмову, аргументовану тим, що на бажаній земельній ділянці розташовуються городи громадян. На думку позивача, така підстава відмови не відповідає ст. 118 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України). Крім того, з Публічної кадастрової карти України не вбачається, що бажана земельна ділянка надана у власність або користування іншій особі, в тому числі для ведення городництва.

Відповідач надав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Як зазначає відповідач, підставою для відмови було те, що місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а саме: на земельній ділянці розташовуються городи громадян. Окрім того, на сьогоднішній день на спірну земельну ділянку площею 2 га, яку позивач має намір отримати безоплатно у власність, відповідачем надано дозволи на розроблення документації із землеустрою громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наказами від 05.05.2020 року. Вимога позивача про зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не може бути задоволена, оскільки вказані повноваження відповідача є дискреційними.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій наголошує, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що земельна ділянка надана у власність або користування іншій особі, в тому числі для ведення городництва. Крім того, з доданих відповідачем до відзиву на позовну заяву копій наказів неможливо дійти висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надані дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення тих земельних ділянок, у виділенні якої заінтересований позивач.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив.

Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Керуючись ч. 9 ст. 205 КАС України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

16.06.2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про безоплатну приватизацію земельної ділянки, згідно якої просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Підгір`ївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за межами населеного пункту. До заяви позивач додав копію паспорту, копію картки платника податків, копію посвідчення учасника АТО та викопіювання карти земельної ділянки (а. с. 7-8).

Наказом від 04.08.2020 року № 4-УБД відповідач відмовив у наданні запитуваного дозволу, посилаючись на те, що місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (на земельній ділянці розташовуються городи громадян) (а. с. 9).

Згідно з ч. 1-2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 ст. 117 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 6-7 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).

Як встановлено судом, відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки з тих підстав, що на земельній ділянці розташовуються городи громадян.

Разом з тим, посилання відповідача на зазначену підставу відмови є безпідставними, оскільки частиною 7 ст. 118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який таких підстав, що наведені у спірному наказі про відмову позивачеві в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, не містить.

Жодних доказів на підтвердження того, що на земельній ділянці знаходяться городи, що перебувають у власності осіб, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, якого наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, не надав.

При цьому, обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного наказу, у відзиві відповідач посилається на свої накази від 05.05.2020 року № 8282-СГ та № 8284-СГ, якими дозволи на розроблення проекту землеустрою надано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Водночас, посилання відповідача у відзиві на те, що ним прийняті накази про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначені обставини не відображені в оскаржуваному наказі.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, у відзиві на позовну заяву відповідач безпідставно посилається на обставини, які не були покладені в основу оскаржуваного наказу.

Більш того, надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою жодним чином не порушить прав третіх осіб, оскільки не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2019 року у справі № 420/5288/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83943059).

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявності законних підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, з огляду на що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу від 04.08.2020 року № 4-УБД належить задовольнити.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти наказ, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до п. 4 ч. 2 якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 4 ст. 245 КАС України).

Отже, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

У спірних правовідносинах відповідач не навів обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача, ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.08.2019 року (справа № 540/2441/18, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83942941), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судовий збір позивачем сплачено в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 048674 від 28.09.2020 року (а. с. 1).

Як встановлено судом, позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане 01.05.2015 року (а. с. 6).

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

За приписами ст. 7 ч. 1 п. 1 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд роз`яснює позивачу його право подати клопотання про повернення сплаченого судового збору, оскільки в силу Закону України "Про судовий збір", він звільнений від сплати судового збору.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.

Керуючись ст. 2, 19, 241, 244, 242-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ЄДРПОУ 39825404), задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ЄДРПОУ 39825404) від 04.08.2020 року № 4-УБД "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ЄДРПОУ 39825404) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) від 16.06.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, розташованої в межах території Підгір`ївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (за межами населеного пункту), з урахуванням висновків суду.

4. У задоволенні вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, розташованої в межах території Підгір`ївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області за межами населеного пункту - відмовити.

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз