Рішення № 94260795, 20.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/3762/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головного управління Національної поліції у Львівській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку, -

в с т а н о в и в:

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо невиплати різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання ОСОБА_1 обов`язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року;

- зобов`язати Львівське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення, у зв`язку із різницею в посадових окладах між посадовим окладом першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області та посадовим окладом першого заступника начальника - начальника слідчого відділення Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області під час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року в сумі 1 400,00 грн.;

- стягнути з Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року при звільненні з органів внутрішніх справ, з 05.11.2015 року по день постановлення рішення у справі.

Відповідно до позиції позивача, яка ним висловлена в позові, він вважає, що відповідачем не було проведено належного та в повному розмірі розрахунку при звільненні й сума невиплаченого грошового забезпечення складає 1 400,00 грн.

А саме, ОСОБА_1 зазначає, що він проходив службу в органах внутрішніх справ та у квітні-жовтні 2013 року обіймав посаду першого заступника начальника - начальника слідчого відділення Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області. Крім цього, відповідно до наказу ГУ МВС від 29.03.2013 року №100о/с «Про покладення виконання обов`язків першого заступника начальника відділу начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області» з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року він тимчасово виконував обов`язки першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області.

У зв`язку з чим, позивач вважає, що йому належалося нараховувати і виплачувати грошове забезпечення за вищою посадою, виконання обов`язків за якою на нього було покладено тимчасово, та яка передбачала більшу ставку грошового забезпечення.

Однак, на час виконання обов`язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_1 виплачувалося грошове забезпечення виходячи зі ставки першого заступника начальника - начальника слідчого відділення Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області.

Таким чином, щомісячно позивачеві не доплачувалося 200,00 грн. (різниця в ставках, 1 350,00 грн. – 1 150,00 грн.), а сумарно за всі місяці тимчасового виконання обов`язків за вищою посадою – 1 400,00 грн.

ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ з 04.11.2015 року, проте, в день звільнення (та по цей час) із ним не було проведено повного розрахунку та не виплачено заборгованості, яка сформувалася внаслідок невиплати різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за період з 01.04.2013 по 23.10.2013 року.

Відтак, за доводами ОСОБА_1 , відповідач не виконав свого обов`язку з повного розрахунку зі звільненим працівником та не нарахував і не виплатив позивачеві належну йому суму грошового забезпечення в розмірі 1 400,00 грн.

Окрім того, ОСОБА_1 зазначає, що оскільки з ним не було проведено повного розрахунки в день звільнення (та по цей час), це є підставою для застосування приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України, тобто, для виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки по день постановлення рішення в справі.

Позивач також зазначає, що він уже звертався до суду з подібними вимогами (адміністративна справа №1.380.2019.000297) і Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 17.12.2019 року підтвердив їх обґрунтованість. Проте, судом апеляційної інстанції (постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 року в справі №1.380.2019.000297) було стверджено про звернення ОСОБА_1 до неналежних відповідачів (Ліквідаційної комісії ЛМУ та Ліквідаційної комісії ГУ МВС), позаяк, спірні правовідносини склалися між ним і відповідними органами внутрішніх справ за місцем проходження служби (а не заявленим відповідачем).

Ухвалою судді від 22.05.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.

На виконання вимог зазначеної ухвали судді позивач засобами поштового зв`язку надіслав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та клопотання про відстрочення сплати судового збору за звернення до суду з означеним позовом. Вказане клопотання мотивоване тим, що позивач є пенсіонером, додатково не працює, має на утриманні сина, який навчається на платній основі у вищому навчальному закладі та дружину, яка не працевлаштована, а тому вбачає наявні підстави для відстрочення йому сплати судового збору до ухвалення судового рішення у цій справі.

Ухвалою судді від 15.06.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін, а також, з урахуванням доводів позивача щодо неможливості сплатити судовий збір при поданні позовної заяви, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення в справі.

Протокольною ухвалою суду від 27.08.2020 року до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Головне управління Національної поліції у Львівській області.

15.01.2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 від 12.01.2021 року про відмову від частини позовних вимог у справі №380/3762/20, в якій позивач просив закрити провадження в частині вимог про:

- визнання протиправною бездіяльності Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо невиплати різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання ОСОБА_1 обов`язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року;

- зобов`язання Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення, у зв`язку із різницею в посадових окладах між посадовим окладом першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області та посадовим окладом першого заступника начальника - начальника слідчого відділення Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області під час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року в сумі 1 400,00 грн.

Така заява мотивована позивачем тим, що відповідачем було добровільно задоволено відповідні вимоги (які є предметом спору в цій справі), про що свідчить наказ від 08.12.2020 року №1288 о/с. У зв`язку з чим позивач вважає, що таким чином відповідачем було визнано позов у відповідних частинах, що є підставою для закриття провадження відповідно до ст. 189 Кодексу адміністративного судочинства України, про що ним і подано згадану заяву про відмову від позовних вимог у частині.

Окрім того, в заяві від 12.01.2021 року позивачем також зазначено, що розмір його середньоденного заробітку за два місяці, що передували звільненню, складає 348,27 грн. (21 244,24 грн./61 день), відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку на 15.01.2021 року становить 660 312,77 грн. Однак, покликаючись на актуальну правозастосовчу практику Верховного Суду та принципи розумності, справедливості, співмірності, позивач вважає за доцільне стягнути з відповідача меншу суму як компенсацію за затримку в повному розрахунку при звільненні – суму в розмірі 150 000,00 грн. У цьому контексті ОСОБА_1 зазначає, що на визначення суми до стягнення впливає, зокрема, тривалий і систематичний характер невиплати грошового забезпечення в повному обсязі.

Ухвалою від 20.01.2021 року судом прийнято відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог і закрито провадження в справі у відповідній частині позовних вимог.

У зв`язку з чим, із урахуванням вищезазначеного, станом на день вирішення спору ОСОБА_1 просить суд стягнути з Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року при звільненні з органів внутрішніх справ, з 05.11.2015 року по день постановлення рішення у справі в розмірі 150 000,00 грн.

Відповідно до позиції відповідача, яка ним висловлена у відзиві, він вважає вимоги позивача безпідставними.

Відповідач зазначає, що всі виплати позивачеві провадилися відповідно до окладу, встановленого за його займаною посадою. Зокрема, при звільненні ОСОБА_1 із органів внутрішніх справ, із ним було проведено повний і належний розрахунок у відповідні строки.

Окрім цього, відповідач акцентує й на тому, що позивач свідомо зволікав із зверненням до суду задля збільшення суми компенсації.

У зв`язку з чим, відповідач вважає, що з ОСОБА_1 було коректно нараховано грошове забезпечення в час служби в органах внутрішніх справ і повністю його виплачено та було проведено належний та у визначений строк розрахунок при звільненні.

Позиція третьої особи, яка бере участь у справі на стороні відповідача, полягає в тому, що вона не є учасником спірних правовідносин і вони не стосуються ГУНП у Львівській області як окремої самостійної юридичної особи, а тому, рішення по суті спору не повинно торкатися її прав та інтересів.

Розглянувши доводи та заперечення сторін позивача, відповідача, третьої особи, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 року в справі №1.380.2019.000297, яке змінене в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 року в справі №1.380.2019.000297, було частково задоволено позов ОСОБА_1 та визнано протиправною бездіяльність ГУ МВС та ЛМУ щодо невиплати позивачеві різниці у посадових окладах під час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника-начальника слідчого відділу ЛМУ за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року, зобов`язано Ліквідаційну комісію ГУ МВС та Ліквідаційну комісію ЛМУ нарахувати та виплатити позивачеві відповідну різницю грошового забезпечення у сумі 1 400,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог (у частині середнього заробітку за час затримки в остаточному розрахунку) відмовлено (з підстав звернення вимоги до неналежних суб`єктів, яким повинен бути орган внутрішніх справ за місцем проходження позивачем служби).

При цьому, судами в справі №1.380.2019.000297 було встановлено, що у період з 15.11.2012 року по 29.04.2013 року ОСОБА_1 перебував на посаді першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області. В період із 29.04.2013 року по 21.10.2013 року ОСОБА_1 перебував на посаді першого заступника начальника РВ - начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області та з 23.10.2013 року по 04.11.2015 року на посаді першого заступника начальника міського управління - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області.

Указане також підтверджується відомостями послужного списку позивача, копія якого наявна в даній справі.

Також, як установлено судовими рішеннями в справі №1.380.2019.000297, ОСОБА_1 у період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року, перебуваючи на посаді першого заступника начальника - начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, тимчасово виконував обов`язки першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області згідно із наказом ГУ МВС від 29.03.2013 року №100о/с.

Окрім того, в справі №1.380.2019.000297 установлено, що посадовий оклад першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області становив 1 350,00 грн., а посадовий оклад першого заступника начальника - начальника слідчого відділення Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області становив 1 150,00 грн.

Судами встановлено, що в період служби з 01.04.2013 року по 20.10.2013 року позивачеві було нараховане грошове забезпечення за основною штатною посадою – першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, посадовий оклад якої є менший, аніж посадовий оклад посади, за якою ОСОБА_1 тимчасово виконував обов`язки.

Таким чином, різниця в посадових окладах між основною штатною посадою й посадою, за якою позивач тимчасово виконував обов`язки, складала 200,00 грн. (1 350,00 грн. – 1 150,00 грн.). Однак, позивачеві виплачувано грошове забезпечення виходячи з окладу в 1 150,00 грн. (засвідчується, зокрема, довідкою від 26.11.2018 року №14202/43/05-2018).

У подальшому, 21.10.2013 року позивач був увільнений із посади першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області та із 23.10.2013 року призначений на посаду заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, що також засвідчується судовими рішеннями в справі №1.380.2019.000297 і підтверджується матеріалами даної справи.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений 04.11.2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за п. 64 «г» Положення №114 (через скорочення штатів) з посади першого заступника начальника - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області.

При цьому, як вбачається з довідки від 17.04.2018 року №677/75, рішень судів у справі №1.380.2019.000297, позивачеві на час його звільнення з органів внутрішніх справ не було виплачено різниці між посадовими окладами, про що зазначено вище.

Як установлено судами в справі №1.380.2019.000297, невиплачена сума грошового забезпечення, яка належиться, проте не виплачена позивачеві за час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника-начальника слідчого відділу ЛМУ за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року, складає 1 400,00 грн.

Окрім того, при розгляді даної справи судом встановлено, що головою ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області було видано наказ від 08.12.2020 року №1288 о/с «Про виконання рішення суду», яким на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 року в справі №1.380.2019.000297 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 року в справі №1.380.2019.000297 наказано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року в сумі 1 400,00 грн. У той же час, доказів виконання такого наказу та фактичної виплати позивачеві зазначених сум грошового забезпечення (невиплаченої різниці між окладами) до суду не надано.

У зв`язку з чим, установивши необхідні дійсні обставини справи, суд, вирішуючи даний спір, керуючись принципом змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ураховуючи визначений законом обов`язок з доказування в такій категорії справи, постановляючи рішення виходить із наступного.

Згідно з пп. 3.1.1.2 Інструкції з організації обліку кадрів у системі в МВС України, затвердженої наказом МВС України від 30.12.2005 року №1276, тимчасове покладання обов`язків по посаді здійснюється шляхом видання наказу по особовому складу. Згідно з п. 3.1 цієї ж Інструкції, накази по особовому складу видаються посадовими особами, яким надано право присвоювати спеціальні та військові звання, а також призначати на посади та звільняти працівників з органів внутрішніх справ.

Статтею 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114, призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції, а відповідно до п. «б» вказаної статті при цьому враховується таке: безперервний строк тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою не повинен перевищувати двох місяців, а за не вакантною – чотирьох місяців.

При необхідності термінового заміщення вакантної посади дозволяється прямому начальникові – від начальника відділу внутрішніх справ району, йому рівних і вище, з дозволу начальника, який користується правом призначення на цю посаду, тимчасово призначити особу начальницького складу на вакантну посаду на строк не більше одного місяця (п. «д» ст. 40 Положення №114).

Таким чином, позивач тимчасово виконував обов`язки першого заступника начальника управління начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області відповідно до наказу ГУМВС України у Львівській області від 29.03.2013 року 100о/с «Про покладення виконання обов`язків першого заступника начальника відділу начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області» у період з 01.04.2013 року до 23.10.2013 року, а посадовий оклад нараховано йому за всі ці періоди як першому заступнику начальника відділу начальник слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, оклад якого є нижчий за оклад по тій посаді, на якій позивач тимчасово виконував обов`язки.

Відповідно до пп. 2.2.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС від 31.12.2007 року №499, особам рядового і начальницького складу, що обіймають штатні посади, на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами з вищими посадовими окладами в тому самому органі, виплачуються посадові оклади за посадами, що тимчасово виконуються. Строк тимчасового виконання обов`язків за посадою обчислюється з дня видання керівником органу внутрішніх справ наказу про призначення особи рядового або начальницького складу до тимчасового виконання обов`язків за посадами і до дня видачі наказу про звільнення від виконання обов`язків за посадою. Різниця в окладах за основною посадою і посадою, за якою тимчасово виконуються обов`язки, виплачується за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць. Безперервний строк тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою не повинен перевищувати двох місяців, а за невакантною – чотирьох місяців. Строк тимчасового виконання обов`язків за невакантними посадами не обмежується, якщо ці посади займають особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, що перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку – за медичними показниками).

А відповідно до п. 4.1 зазначеної Інструкції №499, при переміщенні, переведенні, а також звільненні осіб рядового і начальницького складу фінансовий апарат (бухгалтерія) зобов`язаний задовольнити їх усіма належними видами грошового та дорожнього забезпечення і про виплачені суми зробити відповідні записи в грошовому атестаті, зразок якого наведено у додатку до цієї Інструкції.

Відповідно до пп.2.2.6 Інструкції №499, при звільненні з посади в разі призначення на іншу штатну посаду посадовий оклад за попередньою посадою виплачується особі рядового чи начальницького складу до дня призначення на нову штатну посаду.

Тобто, враховуючи вищевикладені положення законодавства, позивачу у періоди тимчасового виконання ним обов`язків першого заступника начальника управління - начальника слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області відповідно до наказу ГУМВС України у Львівській області від 29.03.2013 року №100о/с «Про покладення виконання обов`язків першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення Шевченківського районного відділу ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області» у період з 01.04.2013 року повинен був нараховуватися та виплачуватися посадовий оклад за посадою, за якою він тимчасово виконував обов`язки, а саме у розмірі 1 350,00 грн, а не за його основною штатною займаною посадою у розмірі 1 150,00 грн.

Відповідно, позивач перебував на штатній посаді та тимчасово виконував обов`язки на посаді з вищим посадовим окладом, при цьому грошове забезпечення йому повинно було нараховуватись за посадою з вищим посадовим окладом, натомість нарахування проводилось за посадовим окладом за займаною посадою з меншим посадовим окладом, що не може визнаватися правомірним.

Таким чином, аргументи позивача щодо протиправної невиплати йому грошового забезпечення в повному обсязі (з урахуванням тимчасового покладання обов`язків за вищою посадою) є обґрунтованими й матеріали справи дійсно свідчать про факт безпідставної невиплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення (невиплачена сума грошового забезпечення складає 1 400,00 грн.) як у час тимчасового виконання обов`язків (із 01.04.2013 року по 23.10.2013 року), так і після увільнення зі займаної посади та переведення на вищу посаду (23.10.2013 року), а також і після звільнення з органів внутрішніх справ (04.11.2015 року) і по цей час. Зазначене підтверджене також рішеннями судів у справі №1.380.2019.000297.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантоване право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, спеціальними нормативно-правовими актами, які регламентують проходження служби в органах внутрішніх справ, служби в міліції, іншими релевантними підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (відповідачем) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 16.04.2020 року у справі №822/3307/17, від 20.05.2020 року у справі №816/1640/17, від 16.07.2020 року у справі №400/2884/18.

Таким чином оскільки спеціальними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з органів внутрішніх справ, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин загальних приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 Кодексу законів про працю України.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.

Суд зазначає, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказаний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 року у справі №826/9793/18, від 23.04.2020 року у справі №810/3573/18.

При цьому, навіть ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, а відшкодування, передбачене ст. 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі №810/451/17 та у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 рок №100, у даному випадку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вбачається з довідки 26.11.2018 року б/н, ОСОБА_1 , було нараховано грошове забезпечення за два місяці, що передували місяцю звільнення, 21 244,24 грн. (за вересень і жовтень 2015 року). Таким чином, із урахуванням п. 8 Порядку №100 і п. 1.7 Інструкції №499, середньоденна заробітна плата позивача становить 348,27 грн. (21 244,24 грн./61 день).

Отже, на час постановлення рішення в цій справі, кількість днів прострочення в розрахунку складає 1903 дні (із 05.11.2015 року), а сума компенсації за затримку в повному розрахунку відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України мала би становити 662 757,81 грн.

У той же час, суд акцентує на тому, що в п.п. 39-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (також п. 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин справи №711/4010/13-ц Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (аналогічно й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Як випливає зі змісту актуальних постанов Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13-ц ключовими засадами в даному випадку (при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та його обґрунтованого розміру) є засади справедливості, співмірності, пропорційності та розумного балансу інтересів зацікавлених осіб.

При цьому, як зазначено в п. 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, є розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, визначений на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні.

У постанові ж Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц указано, що зазначений підхід є лише одним із варіантів приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою повного розрахунку при звільненні.

Таким чином, суд вправі застосувати адекватний засіб оцінки втрат працівника при порушенні роботодавцем вимог закону щодо належного й своєчасного розрахунку (з врахуванням засад справедливості, співмірності, пропорційності та розумного балансу), – одним із яких є визначення їх як можливих відсотків на підставі аналітичних даних Національного банку України, що не виключає застосування й іншого способу, який у більшій мірі відповідає обставинам справи та спірним правовідносинам.

У зв`язку з чим, вирішуючи справу за позовом ОСОБА_1 , суд звертає увагу на очевидну непропорційність невиплаченої позивачеві суми при звільненні (1 400,00 грн.) і суми розрахованої за ст. 117 Кодексу законів про працю України компенсації (662 757,81 грн.), яка істотно перевищує несвоєчасно виплачену частину заробітку. Відносини служби позивача в органах внутрішніх справ, як різновид трудових відносин, повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність же в позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми, як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Зазначене (присудження повної суми компенсації) не може визнаватися таким, що вповні відповідає принципам справедливості, співмірності, пропорційності та розумного балансу, відтак, вказує на необхідність її розумного зменшення.

У той же час, суд вважає, що в даному випадку застосування підходу щодо визначення суми компенсації виходячи з коштів, які позивач міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, є недоцільним, позаяк, недоплата грошового забезпечення мала систематичний характер і тривала понад пів року. Більш того, після увільнення від попередньої посади та переведення на вище, позивачеві не було нараховано та виплачено належної йому недоплати, цього не було здійснено й на час звільнення з органів внутрішніх справ, а також і тривалий час після цього (на даний час відповідачем не надано доказів виплати позивачеві заборгованості в грошовому забезпеченні), тобто невиконання роботодавцем свого обов`язку щодо оплати праці триває вже понад сім років.

При цьому суд відзначає, що невиплачена ОСОБА_1 місячна різниця в грошовому забезпеченні складала біля п`ятої частини його окладу на час спірних правовідносин (на час тимчасового виконання обов`язків), окрім цього, відповідачем допущено неповної виплати позивачеві грошового забезпечення впродовж тривалого часу (як у період тимчасового виконання обов`язків, так і на час переведення на вищу посаду та подальшого звільнення з органів внутрішніх справ, а також і по цей день).

У зв`язку з чим суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (у розмірі 662 757,81 грн.), та вважає за можливе погодитися зі сумою, що запропонована позивачем і заявлена ним у відповідній заяві від 12.01.2021 року.

Відтак, на переконання суду, адекватною і відповідною засадам справедливості, співмірності, пропорційності та розумного балансу є сума середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати позивачеві різниці в посадових окладах є сума в розмірі 150 000,00 грн.

Крім цього суд відзначає, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих його втрат, які розумно можна було би передбачити й яка є справедливо, пропорційною, такою, що відповідає обставинам справи.

Наведені вище мотиви суду у спірних правовідносинах повністю відповідають правовій позиції Верховного Суду, від якої на час прийняття рішення Верховний Суд не відступав.

Насамкінець суд відзначає, що загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід є об`єктом оподаткування резидента (п. 163.1 Податкового кодексу України). Відповідно до пп. 164.1.1 Податкового кодексу України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними Податковим кодексом України.

Як передбачено пп. 168.1.1 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, встановлюючи істину в справі суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. Відповідачем же не доведено повністю правомірність своїх дій і рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним і підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з нормами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких від носяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Оскільки ухвалою від 15.06.2020 року було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення в справі, судовий збір за вимогу майнового характеру в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні (1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу – 1 500,00 грн.) слід покласти на відповідача.

Оскільки позивач не поніс витрат зі сплати судового збору та не обґрунтовує понесення інших витрат, пов`язаних із провадженням справи в суді, йому не присуджуються судові витрати з іншої сторони.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (вул. Степана Бандери, 1, м. Львів; код ЄДРПОУ 08593838), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головного управління Національної поліції у Львівській області (площа Генерала Григоренка, 7, м. Львів; код ЄДРПОУ 40108833), про стягнення середнього заробітку задоволити повністю.

Стягнути з Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника - начальника слідчого відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області за період з 01.04.2013 року по 22.10.2013 року при звільненні з органів внутрішніх справ, з 05.11.2015 року по день постановлення рішення у справі в сумі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів:ГУК Львiв/Залізничний р-н/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38008294; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: UA128999980313101206084013951; код класифікації доходів бюджету: 22030101) суму судового збору в розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 80 коп.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297, пп. 15.5 пп. 15 п. 1 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суддя Сасевич О.М.