Рішення № 94260774, 20.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/9186/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні ,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Управління Служби безпеки України у Львівській області (м. Львів, вул. Вітовського,55, 79012) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління СБУ у Львівській області щодо непроведення із позивачем повного розрахунку у день звільнення з військової служби;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з 26.09.2017 року до 28.08.2020 року у розмірі 466 513,08 грн.;

- стягнути на користь позивача судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій лише 28.08.2020 року в сумі 11 617,42 грн. Враховуючи, що позивача звільнено з військової служби 25.09.2017 року, а остаточний розрахунок в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки проведено лише 28.08.2020 року, то є підстави для стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, відповідачем не здійснено своєчасного розрахунку при звільненні премії за вересень 2017 р в розмірі 6392,48 грн ( виплачена 28.09.2017) одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 40187,86 грн. ( виплачена 28.09.2017) та в розмірі 112995,15 грн ( виплачена 30.10. 2017), грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 18598,75 грн. (виплачена 26.12.2017 ).

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву (вх. № 61228 від 18.11.2020 року), згідно якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. 28 серпня 2020 року відповідачем було перераховано на особистий рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій згідно рішення суду. Враховуючи, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини 25 вересня 2017 року, то строк затримки розрахунку при звільненні склав 1065 днів. Відповідач просить застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Ухвалою суду від 24 листопада 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків.

21 грудня 2020 року представник позивача на поштову адресу суду надіслала заяву на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, де зазначила, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум фактично розрахувався з ним (Рішення Конституційного Суду України від 2202.2012 № 4-рп/2012). Позивач звертався з позовом до УСБУ у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, в якому, зокрема, просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.09.2017 року по 22.05.2020 року. Проте, у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 року у справі № 380/3907/20 суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з УСБУ у Львівській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, оскільки фактичний остаточний розрахунок ще не проведено. Грошова компенсація за невикористані дні додаткових відпусток за 2016-25017 роки в розмірі 11 617,42 грн. фактично виплачена 28.08.2020 року. Відтак, тримісячний строк для звернення до суду розпочався 29.08.2020 року.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , наказом Служби безпеки України від 28.08.2017 №1008-ОС звільнений з військової служби у запас Служби Безпеки України за станом здоров`я (непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час).

Наказом начальника УСБУ у Львівській області від 22.09.2017 №733 – ОС ОСОБА_1 виключено з списків особового складу Управління з 25.09.2017.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 25.04.2016 Службою безпеки України, позивач є учасником бойових дій.

При звільненні позивача з військової служби з ним не було проведено остаточного розрахунку в частині виплати грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім того, відповідачем не здійснено своєчасного розрахунку при звільненні премії за вересень 2017 р в розмірі 6392,48 грн ( виплачена (28.09.2017) одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 40187,86 грн. ( виплачена 28.09.2017) та в розмірі 112995,15 грн ( виплачена 30.10. 2017), грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 18598,75 грн. (виплачена 26.12.2017 ).

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 року у справі № 380/3907/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 – 2017 роки; зобов`язати Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби – 25.09.2017; у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Як вбачається з листа Управління СБУ у Львівській області від 23.09.2020 року на картковий рахунок ОСОБА_1 в АТ «Універсал Банк» платіжним дорученням № 1265 від 28.08.2020 року зачислено 11617,42 грн. – грошова компенсація відпустки як учаснику бойових дій

Вважаючи дії Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо непроведення з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правовідносини щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Служби безпеки України врегульовані Законом України "Про Службу безпеки України" №2229-XII від 25 березня 1992 року (далі - Закон № 2229-XII), Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-XII).

Так, згідно із частиною другою статті 27 Закону № 2229-XII військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Підстави виникнення, проходження і припинення військової служби в Службі безпеки України визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю військовослужбовців. У разі відсутності відповідних положень у спеціальному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на спірні правовідносини, які виникли під час звільнення позивача з військової служби.

Судами встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).

Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).

Разом з цим, пунктом 7 Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої Наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року № 515/ДСК визначено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів в місяці, за який здійснюється виплата.

Таким чином, позивач отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України, яке розраховується за календарні дні, а не робочі.

Судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 11 617,42 грн.

Суд зауважує, що в цьому випадку, наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України.

Суд зазначає, що при визначенні розміру відшкодування позивачу за час затримки розрахунку необхідно прийняти до уваги розмір несплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також те, що фінансування відповідача здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок здійснено 28.08.2020.

Затримка склала календарний період з 26.09.2017 по 27.08.2020, тобто 1065 днів.

Згідно інформації Управління Служби безпеки України грошове забезпечення позивача за липень та серпень 2017 року становить 27 082,46 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 436,81 грн. (27 082,46 грн. : 62 календарні дні).

Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 465 639,46 грн. (436,81 грн. х 1066 днів).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні набагато перевищує розмір невиплаченої суми.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 11 617,42 грн. (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій)/ 465 202,65 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 26 вересня 2017 року по 27 серпня 2020 (1065 днів)) х 100 = 2,5 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,5 % становить: 436,81 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 2,5 % = 10,92 грн., 10,92 грн. х 1065 ( кількість днів затримки розрахунку) = 11 629,80 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26.09.2017 по 27.08.2020 року має бути виплачений позивачу у розмірі 11 629,80 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Твердження відповідача, що норми КЗпП не поширюються на військовослужбовців - ні як загальна норма, ні як спеціальна, суд вважає неприйнятними, оскільки враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15 та Верховного Суду висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому при вирішенні цього питання слід застосовувати загальні нормами законодавства України, а саме КЗпП України.

При обрахунку середнього заробітку суд не враховує суму 178 174,24, яка була виплачена частинами 28.09.2017, 30.10.2017, 26.12.2017, так як позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду про стягнення середнього заробітку.

Суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного суду України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем в порушення частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного суду України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів частково спростовано правомірність ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають до задоволення частково.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У відповідності з частиною 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно частинами 1,2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17 зазначив, що: "…в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо".

Позивачем до заяви надано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги № 14/20 від 20.10.2020 р., ордеру про надання правової допомоги ВС № 1042384, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1490 від 11.03.2009 року.

Докази на підтвердження витрат на правову допомогу відсутні (акт виконаних робіт, банківська виписка тощо).

Таким чином, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні – задоволити частково.

Стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 26.09.2017 по 27.08.2020 року включно в сумі 11 629,80 ( одинадцять тисяч шістсот двадцять дев`ять грн.80 коп) грн.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач – Управління Служби безпеки України у Львівській області (м. Львів, вул. Вітовського,55, 79012; код ЄДРПОУ 20001591).

Повне судове рішення складено 20.01.2021 року.

Суддя Кухар Н.А.