Ухвала суду № 94260138, 18.01.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

(про закриття провадження у справі)

18 січня 2021 року м. Житомир справа № 240/18749/20

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Попільнянського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання протиправними дій, скасування постанови,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії виконуючої обов`язки начальника Попільнянського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Човган Світлани Володимирівни в частині накладення арешту на суму заробітної плати та податків Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на його банківському картковому, рахунок НОМЕР_1 , відкритого в АТ Комерційний банк «Приватбанк»;

- скасувати постанову виконуючої обов`язки начальника Попільнянського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Човган Світлани Володимирівни в частині накладення арешту на суму заробітної плати та податків Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на його банківському картковому рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ Комерційний банк "Приватбанк".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 15.10.2020 отримав повідомлення від АТ Комерційний банк "Приватбанк" про те, що його рахунки заблоковано. Проте від Попільнянського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) жодної постанови не отримував. Позивач стверджує, що арештований рахунок призначений для виплати заробітної плати, єдиного соціального внеску, прибуткового податку (ПДФО), який належить до числа загальнодержавних податків та військового збору, тобто є рахунком із спеціальним режимом, на які виконавчою службою арешт не накладається. Також із указаного рахунку позивач сплачує аліменти. За наведених обставин, позивач вважає, що оскаржувана постанова про арешт коштів боржника є протиправною. Поряд з цим, вказано, що постанова про накладення арешту коштів боржника в частині накладення арешту на суму, що перевищує 20 % надходжень на вказаний рахунок є такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання у справі на 24.12.2020.

24.12.2020 судове засідання відкладено на 18.01.2021, у зв`язку з неявкою позивача.

Попільнянським районним відділом Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), на виконання вимог ухвали суду, подано до суду відзив на позовну заяву, з проханням відмовити у задоволенні позовної заяви повністю. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач стверджує, що діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Вказано, що рахунок, який просить звільнити з-під арешту боржник є звичайним поточним рахунком боржника, який може використовуватись для здійснення будь - яких операцій. Наголошено, що накладаючи арешт державний виконавець не володіє інформацією про спеціальне призначення цих рахунків. Банківською установою не надано документального підтвердження, що рахунок має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено Законом України «Про виконавче провадження». Закон України «Про виконавче провадження» не встановлює виключень та не передбачає, що окремі поточні банківські рахунки не можуть підпадати під арешт.

Позивач до суду не прибув, хоча про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача прибув до суду, позов не визнав.

Суд, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, вважає за можливе розгляд і вирішення справи здійснити в письмовому провадженні, відповідно ч. 9 ст. 205, ст.ст. 4, 229 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент розгляду справи).

Перевіривши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні Попільнянського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) перебуває виконавче провадження, яке зареєстроване в автоматизованій системі виконавчого провадження за № 11217414, з примусового виконання виконавчого листа №2-519 виданого 12.08.2008 Попільнянським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання сина, а також виконавче провадження, яке зареєстроване в автоматизованій системі виконавчого провадження за № 32738825, з примусового виконання виконавчого листа №2-619/155/12 виданого 24.04.2012 Попільнянським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен банк "Аваль" 192465,25 грн заборгованість по кредиту солідарно з ОСОБА_2 .

Вказані виконавчі провадження не є зведеним виконавчим провадження.

При цьому лише в межах виконавчого провадження № 32738825 старшим державним виконавцем Попільнянського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Човган С.В. було винесено постанову про арешт коштів боржника.

Так, постановою про арешт коштів боржника від 13.10.2020 (ВП № 32738825) накладено арешт на грошові кошти, які містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику - ОСОБА_1 .

Отже, предметом оскарження в даній справі є постанова державного виконавця про арешт коштів боржника від 13.10.2020 (ВП № 32738825), яка була винесена в межах відкритого виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Попільнянським районним судом по справі №2-619/155/2012.

Із матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист було видано на виконання рішення суду в цивільній справі, яке ухвалено відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

В контексті наведеного, суд відмічає, що порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби врегульовано статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон).

Так, частиною першою вказаної статті Закону визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У частині другій статті 74 Закону закріплено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналіз змісту наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ. При цьому, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду таких скарг.

Приписами статті 447 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 448 Цивільного процесуального кодексу України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Таким чином, зазначеними нормами Цивільного процесуального кодексу України передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами Цивільного процесуального кодексу України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

Положеннями статті 451 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.

Беручи до уваги викладене, а також те, що порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду з даним адміністративним позовом, виникли в результаті дій та рішення державного виконавця під час виконання рішення Попільнянського районного суду по справі №2-619/155/2012, яке прийнято в порядку цивільного судочинства, то ОСОБА_1 як сторона виконавчого провадження - боржник має право оскаржувати такі дії та рішення відповідача у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

За наведених обставин, суд вважає, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції.

Пунктом першим частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що провадження у даній справі необхідно закрити.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" установлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У відповідності до ч. 2 ст. 7 вказаного Закону, у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політик (ч. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн (квитанція № 33606801-1 від 26.10.2020).

З огляду на викладене та враховуючи те, що провадження в даній справі закрито у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що сплачений судовий збір у розмірі 2102,00 грн необхідно повернути з Державного бюджету України на користь позивача.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частині 4 вказаної статті КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем у позові було наведено попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, надану адвокатом ОСОБА_3 у розмірі 5600 грн. При цьому вказано, що договір про надання правничої допомоги від 23.10.2020, додаткову угоду, акт виконаних робіт, ордер та свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності будуть надані позивачем до закінчення судових дебатів.

Суд звертає увагу на те, що ухвалою суду про відкриття провадження в справі вирішено розгляд даної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. У відповідності до приписів КАС України судові дебати при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводяться.

Позивача було повідомлено про дати судових засідань в справі, проте ні позивач, ні його представник до суду не з`явилися, про причини неявки не повідомили. Докази, які б підтверджували здійснення позивачем витрат на правничу допомогу до суду направлено, також, не було.

За наведених обставин, а також ураховуючи те, що провадження в даній справі закрито у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд вважає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 2, 19, 72-77, 90, 132, 134, 139, 143, 238, 239, 243, 248, 250, 256, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Закрити провадження в адміністративній справі № 240/18749/20 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Попільнянського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання протиправними дій, скасування постанови.

Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

У стягненні з Попільнянського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) витрат на правничу допомогу у розмірі 5600,00 грн відмовити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесений до юрисдикції загального суду у порядку цивільного судочинства.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко